Характер міжцивілізаційної взаємодії можливо з'ясувати та зрозуміти лише за умови встановлення і врахування тих чи інших цивілізаційних індикаторів. Якщо цього не робити, то можна помилитися з визначенням цивілізаційного поля. Так часто трапляється, коли розбіжність геополітичних та економічних інтересів видається за конфлікт цивілізацій. Звісно, що ці чинники впливають на цивілізаційний розвиток, сприяючи цивілізаційному діалогу чи утруднюють взаємодію між спільнотами, що належать до різних цивілізацій.
У цьому сенсі видається цікавою класифікація цивілізацій за конфесійною ознакою, яку запропонував російський фахівець Е. Азроянц, що розглядав поняття "культура" та "релігія" як тотожні. Нами такий підхід сприймається скоріш як дослідницький прийом, ніж як методологічний принцип, на що звертав увагу й сам автор, коли констатував, що він вдався до цього, щоб продемонструвати накладання геополітичної мережі національних держав на вже існуюче більш велике поле культур. З іншого боку, геополітичний вимір дав йому можливість порівняти параметри різних цивілізацій (табл. 3.2) (1, с. 23].
Врахування цивілізаційного потенціалу дає можливість передбачити не тільки контури міжцивілізаційної взаємодії, але і її наслідки.
На відмінну від Є. Азроянца, Ю. Яковець окреслив можливі варіанти взаємодії цивілізацій, проаналізувавши тенденції демографічного розвитку людства.
Перший варіант побудований на передбаченому зростанні населення Землі за середньорічними темпами приросту 1,5, внаслідок чого його загальна чисельність має подвоїтися у 2034 р., а у 2081 р. становитиме 20 млрд осіб. Через перенаселення прогнозувалося настання тотального голоду.
Другий варіант передбачає регулювання народонаселення за рахунок підвищення освітнього рівня населення і його прогнозоване подвоєння у 2057 р. Це може призвести до скорочення відставання розвитку африканських країн, задоволення на рівні мінімальних потреб запитів людства у продовольстві, в отриманні освітніх та медичних послуг.
Третій варіант розрахований на скорочення темпів зростання населення, що сприяло б його стабілізації на рівні 10 млрд осіб. Щоб досягти цієї мети, були необхідні революційні зрушення у свідомості населення африканських, латиноамериканських та азіатських країн. Вихід на такі демографічні показники убезпечить людство від міжетнічних та міжрасових зіткнень.
За четвертим варіантом має відбутися скорочення чисельності населення у кілька разів, що забезпечувало б високий рівень життя представників усіх цивілізацій, зменшення навантаження на довкілля. Певне, що такий варіант можна реалізувати виключно у контексті силової парадигми, а тому він є несприятливим для цивілізованого людства [140, с. 280-281].
Дихотомічну концепцію діалогу-конфлікт культур у глобалізованому світі запропонував російський філософ О. Чумаков. Зупинимося на її основних положеннях.
Практично кожна культура, за О. Чумаковим, несе на собі відбиток впливу інших культур, більшою мірою тих, що належать до високих, що є доказом спадкоємності соціокультурного розвитку.
| № п/п | Культурна, цивілізаційна, релігійна приналежність | Населення (млн осіб) людський потенціал | Площа (млн кв. км) життєвий простір | ВВП (млрд дол.) економічний потенціал | Кількість держав | У розрахунку на одну особу | |
| ВВП (дол./рік) | Територія (кв. км) | ||||||
| 1. | Конфуціанство у т.ч. частка до світу у цілому в % | 1203; 21,1 | 9,6; 7,2 | 671,1; 2,4 | 1 | 558 | 0,008 |
| 2. | Іслам у т.ч. частка до світу у цілому в % | 1100,2; 19,4 | 30,7; 22,9 | 1252,4; 4,4 | 46 | 1138 | 0,028 |
| 3. | Індуїзм у т.ч. частка до світу у цілому в % | 951,1; 16,7 | 3.4; 2.5 | 332,5; 1,2 | 3 | 350 | 0,004 |
| 4. | Західна у т.ч. частка до світу у цілому в % | 850,5; 14,9 | 35,7; 26,6 | 17110,9; 60,6 | 38 | 20119 | 0,042 |
| 5. | Латиноамериканська у т.ч. частка до світу у цілому в % | 455,3; 8,0 | 19,1; 14,3 | 1586,1; 5,6 | 23 | 3484 | 0,042 |
| 6. | Африканська у т.ч. частка до світу у цілому в % | 308,4; 5,4 | 10,7; 8,0 | 205,1; 0,7 | 23 | 665 | 0,035 |
| 7. | Буддизм у т.ч. частка до світу у цілому в % | 306,7; 5,4 | 3.9; 2.9 | 1115,5; 3,9 | 11 | 3637 | 0,013 |
| 8. | Православ'я у т.ч. частка до світу у цілому в % | 283,5; 5,0 | 18,7; 13,9 | 587,6; 2,1 | 14 | 2073 | 0,066 |
| 9. | Синтоїзм у т.ч. частка до світу у цілому в % | 125,5; 2,2 | 0,4; 0,3 | 5110,5; 18,1 | 1 | 40721 | 0,003 |
| 10. | Іудаїзм у т.ч. частка до світу у цілому в % | 5,6; 0,1 | 0,014 | 87,2; 0,3 | 1 | 15571 | 0,003 |
| Разом у т.ч. частка до світу у цілому в % | 5589,8; 98,2 | 132,2; 98,5 | 28058,9; 99,3 | 161; 0,77 | 5020 | 0,024 | |
| Світ у цілому | 5688,98 | 134,1 | 28243,4 | 208 | 4964 | 0,024 | |
Це не тільки наслідок комунікативної спрямованості сучасної глобалізації, а є передусім свідомим вибором відсталих у культурному та соціально-економічному відношенні народів. Природа культурного взаємозв'язку різних суспільств закладена у законі єдинства та боротьби протилежностей. Глобалізація не просто різко загострила суперництво, що супроводжувало людство протягом усієї історії, а вивела його на новий рівень, перетворивши локальні проблеми у світові. Гострота сучасних суперечностей обумовлена зіткненням двох тенденцій – процесу інтеграції культур та прагнення локальних культур зберегти свою самобутність і незалежність. Тому діалог різних культур стає об'єктивною потребою та необхідністю. Разом з тим, глобалізація одночасно створює умови, що перешкоджають культурному діалогу: це – масова культура, штучно утворені масиви неорганізованих спільнот, які не здатні до генерації духовних цінностей. Іншою перешкодою виступають штучні бар'єри, наприклад, рудименти ідеологічного протистояння минулої епохи. До цих проблем додається конфлікт усередині самої культури, що виступає у формі контркультури, яка з'являється на грунті невирішених проблем, зіткнення різних інтересів тощо. Усвідомлення необхідності міжкультурного діалогу ще не говорить про наявність такої тенденції. Для стабільного діалогу бажано, щоб на місце влади сили прийшла сила духу, що у принципі неможливо без досягнення відповідного рівня розвитку духовної та матеріальної культури [133, с. 194-212].
Тему зіткнення глобального й локального у цивілізаційній взаємодії обрала в якості предмету вивчення також російська дослідниця І. Мальковська. З її точки зору, визнання відмінностей як у рамках гетерогенного світу, так й полікультурності конкретних суспільств, є одним із символів сучасності. Стабільність життя полікультурного суспільства, передусім західного, недосяжна без політики мультикультуралізму. Ця проблема набуває практичного значення з виходом арабо-мусульманського світу за межі історичного середовища свого проживання та утворення власних інституціональних структур на території європейських країн: тільки у Німеччині зараз діє понад 50 мусульманських об'єднань, а у Франції – 150 таких організацій [69, с. 10-11].
Досліджуючи проблему впливу глобалізації на розвиток цивілізацій, російський фахівець М. Іванов виявив дві протилежні тенденції. Одна з них – формування глобальної субкультури, котра поглинає національні культури, друга – захист та розвиток національної культури, що виступає остовом відповідної ідентичності [50, с. 13J. Дійсно, чим більш глобалізованим стає світ, тим більшого значення набувають базові цінності.
Питання цивілізаційної ідентифікації має важливе значення для України, яка переживає складний та суперечливий процес суспільної трансформації. У цьому сенсі значну актуальність отримала праця відомих українських філософів С. Кримського та Ю. Павленка "Цивілізаційний розвиток людства", у якій серед інших розглядається також і питання про місце України у системі цивілізацій.
С. Кримський та Ю. Павленко довели, що у цивілізаційному відношенні традиційна українська культура органічно входить до культурного контексту християнської традиції з її античним і біблейським підгрунтям, а на етнографічномовному рівні вона має слов'янські коріння. Розв'язання проблеми цивілізаційної ідентичності України, на погляд цих авторів, можливо через визначення її в системі двох основних координат: стрижневого розвитку власної слов'янсько-православної традиції (з початковою опорою на візантійську спадщину) та, з пізнього середньовіччя, найтіснішої взаємодії з західною цивілізацією. Але базове тло пізнішої слов'янсько-православної цивілізації, основа української, російської та білоруської культур, були і залишаються давньоруськими, спільними у своїх східнослов'янсько-візантійсько-балканських витоках [121, с. 230-237]. До цього додамо, що ідентичність України з західною цивілізацією характерна лише для одного з її регіонів.
Ідея розколотості України знайшла також підтримку у працях вітчизняних дослідників М. Михальченка, Ю. Пахомова та Ф. Рудича. Зокрема, Ю. Пахомов констатував, що різниця між східною та західною частинами Україна мала б відігрівати позитивну роль, якщо її оцінювати на засадах взаємодоповнення, але цього не відбувається з вини еліти [86, с. 7]. А на думку М. Михальченка, Україна є лімітрофом у трьох значенях: у геополітичному (між НАТО та Росією); у економічному (між країнами з соціально орієнтованою економікою Заходу та хаотичною економікою Росії); у духовно-моральному (між тоталітарним, моноідеологічним та лжеморальним минулим й невизначеним, міфічним сьогоденням) [74, с. 342]. З огляду на це дещо нелогічною видається позиція А. Черниша, який, розрізняючи дефініції "глобалізація" та "цивілізація" відповідно як спільне та особливе, дійшов висновку, що Україна має пройти випробовування глобалізацією щодо власного цивілізаційного вибору [126, с. 197,199]. На наше переконання, цивілізаційний вибір не робиться, а передається через історичну спадкоємність.
Модель майбутнього цивілізаційного розвитку людства
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Контури взаємодії цивілізацій у глобалізованому світі“ на сторінці 1. Приємного читання.
