Усі люди у процесі життєдіяльності, за П. Сорокіним, вступають у систему соціальної взаємодії, що відбувається під впливом комплексу факторів: несвідомих (рефлексів); біосвідомих (голод, почуття спраги, статевий потяг); соціосвідомих (норми та цінності), які виступають як соціальні регулятори. І це дійсно так, оскільки зрозуміти будь-яку людину чи людську спільноту, відрізнити їх від інших представників соціуму можна тільки через систему норм та цінностей, оскільки рефлекси та фізіологічні потреби не виступають як ідентифікуючі. Вони все ж таки більше характеризують людину як біоістоту, яка в цьому сенсі суттєво не відрізняється від інших представників біологічного виду. Тому саме людська взаємодія через певні норми та цінності і є родовим соціальним явищем. Тут доречно згадати П. Куусі, який у своїй творчості органічно поєднав біодинаміку Л. Гумільова та соціодинаміку П. Сорокіна. Центральне місце у його концепції всесвітньої історії займала оригінальна інтерпретація співвідношення біологічної еволюції та культурного прогресу у розвитку людства як біологічного виду, так і як носія створеної ним цивілізації. Згідно з П. Куусі, у розвитку Всесвіту мали місце три основні етапи висхідної еволюції: космічна, біологічна, культурна. Становлення людини, на його думку, не можна довільно зводити лише до останнього етапу та протиставляти його двом іншим. Притримуючись у цьому біхевиорістської інтерпретації діяльності людини як біологічної й соціальної істоти, цей автор надавав значної ролі інформації у її поведінці. Згідно з таким підходом, основні життєві потреби людей залишаються незмінними протягом усієї історії людства, змінюються лише засоби та форми їх задоволення, які еволюціонують від однієї технологічної епохи до іншої [64, с. 8-9]. Це дійсно так. Але П. Сорокін разом з тим вірив у несамовиту силу духовних податків людини.
З точки зору П. Сорокіна, ці духовні початки виявляються через соціально значущу активність, яку у свою чергу можна зрозуміти за такими універсальними ціннісними категоріями, як істина, красота, добро, користь.
Кожний процес значущої людської взаємодії складається з трьох компонентів:
• 1) мислячих, діючих та реагуючих людей, які є суб'єктами взаємодії;
• 2) значень, цінностей та норм, завдяки яким індивіди (суб'єкти) взаємодіють, усвідомлюючи їх та обмінюючись ними;
• 3) відкритих дій та матеріальних артефактів як рушіїв або провідників, за допомогою яких об'єктивуються і соціалізуються нематеріальні значення, цінності та норми [100, с. 193].
Для того, щоб сорокінська трикомпонентна структура соціокультурних явищ була зрозумілою для оцінки міжцивілізаційної взаємодії, подамо її схематично (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Типи соціокультурної взаємодії
Як свідчить наведена схема, типи соціокультурної взаємодії диференціюються за кожним із її компонентів. Так, суб'єкти взаємодії поділяються на міжіндивідуальні, міжгрупові та міжцивілізаційні, цінності – на однорідні та різнорідні, іцо у значній мірі визначає характер взаємодії, який буває толерантним, індиферентним або конфліктогенним.
П. Сорокін дав детальну характеристику кожному із компонентів родового соціокультурного явища. Суб'єкти взаємодії він відносив до сфери наукових інтересів гомосоціології, хоча й не заперечував необхідності врахування у соціологічному дослідженні також і біопсихологічних особливостей людини: наявності нервової системи з її рецепторами – провідниками, здібності здійснювати різноманітні дії; свідомого сприйняття світу; біологічної та психологічної гетерогенності щодо расових, статевих, вікових, розумових, емоційних, вольових характеристик. За кількістю взаємодіїочих суб'єктів соціолог виокремив такі типи:
• а) парні або діадні (між членами родини, друзями, вчителем та учнем, продавцем та покупцем, лікарем та пацієнтом тощо);
• б) тріадні (наприклад, між обвинувачем, обвинуваченим та суддею або матір'ю, батьком та дитиною);
• в) між чотирма, п'ятьма та більшою кількістю індивідів;
• г) між одним індивідом та усіма іншими;
• д) міжгрупові взаємодії ( між двома, трьома, чотирма та більшою кількістю груп чи між однією групою та багатьма іншими).
За якістю суб'єктів взаємодії П. Сорокін великого значення надавав біопсихологічній та соціокультурній гомогенності (схожості) чи гетерогенності (відмінності) взаємодіючих індивідів та груп [100, с. 194].
Щодо цього, то звернемо увагу на таку закономірність – чим більша кількість суб'єктів взаємодії, тим менша імовірність досягнення їх ціїшісної гомогенності. А коли суб'єкти приступають до матеріалізації своїх цінностей, загальна картина взаємодії ще більше ускладнюється. Більш того, під впливом інших факторів, а саме економічних, політичних та інших інтересів відбувається певна кореляція системи цінностей окремого індивіда, а тим більш групи та суспільства у цілому. Можна навести чимало фактів із історії, коли між собою не знаходили злагоди та порозуміння люди рідні по крові, однодумці, представники однієї цивілізації й навпаки – утворювалися союзи між носіями різних культурних світів. За характером дії класифікуються на каталітичні, відкриті та толерантні, ефективні та неефективні, тривалі та короткотермінові, свідомі та несвідомі, навмисні та ненавмисні.
Під каталітичними діями П. Сорокін розумів такі, що здійснюються опосередковано, коли міжсуб'єктні відносини відбуваються без дієвого контакту. Такий вплив можна визнати як феноменологічний, коли ефект досягається завдяки існуванню того чи іншого соціального явища. Соціологія, як і інші гуманітарні науки, на відміну від природничих, не приділяє належної уваги цьому виду дії. Це можна пояснити невизначеністю параметрів самого соціального каталізатора та відсутністю чітких критеріїв вимірювання його дії та зворотної реакції на неї.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціокультурне явище як результат взаємодії соціальних суб'єктів“ на сторінці 1. Приємного читання.
