Таблиця 1.2
Періодизації історичного розвитку*
| Підвалини періодизації | |||
| за європоцентричною концепцією | за формаційним підходом | за ідею "хвильового" історичного розвитку (технологічний підхід) | за цивілізаційним підходом |
| Давня епоха (III тис. до н. е. – V ст.) · Середньовічна епоха (кінець V – середина XVII ст.) | Первіснообщинна формація; · Рабовласницька формація; · Феодальна формація | Аграрне суспільство | Давні цивілізації; · Традиційні цивілізації |
| Епоха нового часу (середина XVII ст. – початок XX ст.) | Капіталістична формація | Індустріальне суспільство | Індустріальна цивілізація |
| Епоха новітнього часу (з початку XX ст.) | Комуністична формація (соціалізм якії перша фаза) | Постіндустріальне (інформаційне суспільство) | Постіндустріальна цивілізація |
* Характеристика етапів, їх хронологічні межі здійснені на підставі процесів, що відбувалися у найбільш розвинених країнах у контексті їх історичної еволюції.
Тепер перейдемо безпосередньо до періодизації цивілізаційного розвитку людства, яка бере свій початок з часу появи давніх цивілізацій. Якщо виходити з того, що історія людства нараховує близько 6 тис. років, а вік локальної цивілізації – 1000–1500 років, не важко підрахувати, що існує чотири покоління цивілізації. Кожне наступне покоління починало свій шлях від рівня, досягнутого попереднім поколінням цивілізації. Звісно, що така зміна відбувалася не автоматично.
Перше покоління – стадія давніх або ранніх цивілізацій – охоплює період III–І тис. до н. е. Її головне досягнення пов'язане з виникненням техніки виготовлення заліза (між II та І тис. до н. е.).
Друге покоління припадає на епоху традиційних цивілізацій (від початку І тис. до н. е.-до XV ст.). Це покоління заявило про себе духовним проривом "осьового часу", коли у період між 800 та 200 pp. до н. е. у п'яти точках земної кулі сформувалося сучасне уявлення про людину та її призначення.
Третє покоління – це стадія індустріальної цивілізації (кінець XV – середина XX ст.). До її епохальних досягнень слід віднести Великі географічні відкриття, що заклали початок формування глобалізації цивілізації та епоху науково-технічних перетворень (XVII- XVIII ст.), яка різко прискорила цей процес.
Четверте покоління – час існування сучасної, постіндустріальної цивілізації (з другої половини XX ст. у найбільш розвинених країнах світу). Її розвиток відбувається під значним впливом тотальної глобалізації світового простору та супроводжується розвитком новітніх комунікаційних технологій, що сприяло посиленню міжцивілізаційних зв'язків. Разом з тим, посилюється різноманіття та диференціація локальних цивілізацій, до числа яких належать: західноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, євразійська, східноєвропейська, мусульманська, японська, китайська, індійська, африканська та океанічна (Австралія, Нова Зеландія, Меланезія, Полінезія, Мікронезія).
Сутність переходу до постіндустріальної цивілізації полягає, за П. Сорокіним, у зміні чуттєвого соціокультурного ладу на Заході та ідеаціонального ладу на Сході інтегральним ладом, що веде до оновлення існуючої системи цінностей та інших сфер суспільного життя, передусім наукової.
Однією з характерних ознак постіндустріальної цивілізації є глобалізація суспільних процесів, епіцентром яких все далі стають наднаціональні та глобальні структури. Одночасно посилюється диференціація між країнами світового співтовариства за рівнем соціально-економічного та технологічного рівня. Згідно з поглядами В. Іноземцева, глобалізація остаточно закріпила поділ цивілізацій на три світи: постіндустріальний (країни Західної Європи, Північної Америки та Японія); індустріальні країни та доіндустріальні країни [52, с. 79]. На цій підставі можна зробити висновок про дві тенденції розвитку постіндустріальної цивілізації: глобалізації цивілізаційного простору, з одного боку, та розколу глобальної цивілізації – з іншого.
Це, у свою чергу, вимагає гуманізації міжцивілізаційного діалогу, протиставлення уніфікації соціокультурних цінностей цивілізаційного різноманіття. Наявність різноманітності та різновекторності у неоднакових за своїм сукупним потенціалом цивілізаціях посилює їх конкуренцію, яка складає зміст сучасної епохи.
Недостатньо розробленим у науковому відношенні є питання про характер трансформацій у межах окремої цивілізації та в процесі переходу від одного покоління людської цивілізації до іншого. У західній історіографії одним з перших таку спробу здійснив Ш. Іто, який дійшов тієї думки, що людство як єдине ціле у своєму розвитку пройшло через п'ять великих революцій у наступній послідовності – антропна, аграрна, міська, "осьового часу" та наукова [146, с. 4–15]. Антропна революція відбувалася 1,5-5 млн років назад, аграрна – 11-5 тис. років назад, міська – у межах ГУ-ll тис. до н. е., революція "осьового часу" – між VIII та II ст. до н. е., наукова – розпочалася у XVII ст. На наш погляд, сьогодні є усі підстави для виокремлення шостої революції – інформаційної, яка почала набирати ходу з другої половини XX ст. у найбільш модернізованих країнах світу. Отже, ці революції можна визначити як цивілізаційні революції, що сприяли переходу від одного покоління цивілізації до іншого.
Першим серед російських науковців вдався до визначення механізму міжцивілізаційного переходу Е. Черняк. Аналізуючи вплив соціальних революцій, які за певних умов вели до зміни суспільно- економічного ладу, він зробив висновок, що вони можуть співпадати чи не співпадати з фазами цивілізаційних переходів, прискорюючи чи сповільнюючи цей процес. Це наштовхнуло даного автора до введення у науковий обіг понять "внутрішньоцивілізаційні революції" та "між- цивілізаційні революції". Однією з причин цивілізаційних революцій Е. Черняк вважав необхідність "під тягування" структури певної цивілізації до рівня інших локальних та континентальних цивілізацій. До внутрішньоцивілізаційних революцій він відносив неолітичну, наукову та промислову, до міжцивілізаційних – варварські завоювання, появу світових релігій, Великі географічні відкриття [127, с. 67, 69]. Зауважимо, що причини цивілізаційних революцій недостатньо обґрунтовані. В авторському викладі вони асоціюються не з радикальними змінами, а з певною кореляцією рівня розвитку, який здійснюється, як правило, еволюційним шляхом. Не зовсім коректними є приклади, що мають відношення до класифікації революцій. Так, наукова чи промислова революції є міжцивілізаційними, а не внутрішньоцивілізаційними.
Підсумовуючи, можна дійти висновку, що історичний процес під кутом цивілізаційного Підходу Постає як процес зміни цивілізацій, що утворюють відповідні Покоління, які у свою чергу складають певні історичні епохи. Перехід від одного покоління цивілізації до іншого здійснюється шляхом революційних змін. Цивілізації Кожного покоління відрізняються від інших поколінь рівнем сукупного потенціалу, а між собою різняться за своїм різноманіттям та соціокультурного самобутністю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Періодизація цивілізаційного розвитку та характеристика постіндустріальної цивілізації“ на сторінці 2. Приємного читання.
