Аналіз тенденцій розвитку цивілізацій у контексті глобалізації як і цивілізаційний розвиток людства у цілому потребує міждисциплінарного підходу до об'єкта дослідження та його виокремлення у самостійний науковий напрям.
Як кожна наукова галузь, цивіліографія має власну історію, яка бере свій початок у XVIII ст. – часу введення у науковий обіг поняття "цивілізація". Вона пройшла тривалий шлях розвитку, який позначений еволюцією як понятійного апарату, так й об'єкта та предмета дослідження. Кожна наукова школа визначала власне дослідницьке поле та науковий інструментарій, які до того ж відрізнялися між собою за науковими традиціями.
Протягом значного часу цивілізація та глобалізація вивчалися як самостійні феномени. Більш того, глобалізація стала об'єктом самостійного дослідження лише у другій половині XX ст., що пояснюється датуванням більшістю науковців початку глобалізації або серединою XX ст., або періодом Великих географічних відкриттів (кінець XV – початок XVI ст.). Тільки наприкінці минулого сторіччя цивілізаційний розвиток та процес глобалізації стали розглядатися як взаємопов'язані.
Приблизно у той самий час цей науковий напрям набув статусу самостійного, а у середині 1990-х років з'явилася книга російського фахівця Є. Черняка "Цивіліографія: Наука про цивілізації". Цивіліографія, на його погляд, вивчає історію людської цивілізації на рівні теоретичної історії, лише узагальнюючі отримані висновки на рівні філософії історії, який має два рівні:
• конкретну історіїо, включаючи порівняльну історію цивілізаційних структур (конкретна цивіліографія);
• теорію цивілізаційного розвитку (теоретична цивіліографія).
Далі Є. Черняк визначив теорію процесу розвитку цивілізацій як концептуальну цивіліографію, а аналіз пізнавальних можливостей та правил їх використання – як методологічну цивіліографію [128, с. 17].
Як будь-яка наукова дисципліна, цивіліографія має власну методологію, категоріально-понятійний апарат та концептуальні засади дослідження цивілізаційного розвитку.
Методологічні засади дослідження – це пізнавальні форми, підходи, прийоми, методи, за допомогою яких отримують наукові знання. Важливе значення в системі наукового пізнання мають дослідницькі методи. Наукові методи (від грецької μέθοδοξ – шлях, спосіб) розглядаються як прийоми та операції, підпорядковані вирішенню пізнавальних завдань. Методологія виконує роль своєрідного дороговказу на шляху пізнання. Загальнонаукова методологія виступає перехідним містком між філософією і конкретними науками. Вона визначає дослідницькі засоби, послідовність операцій у процесі вирішення наукового завдання, інтегрує уявлення про об'єкт дослідження з його теоретичним описом та методами пізнання. Методологія наукового пізнання переживає зараз період критичного переосмислення методологічного монізму радянських часів і переходу до плюралізму у використанні дослідницьких прийомів та методів.
Як одна із сучасних теоретико-методологічних засад дослідження цивілізацій виступає системний підхід, який дає можливість
розглядати їх складники у взаємозв'язку між собою та взаємодією зі складниками інших систем. У першій чверті XX ст. О. Богданов, застосовуючи метод тектології, суть якого полягає в узагальненні і систематизації засобів організації, визначив систему як організоване ціле [12, с. 73, 127]. Започаткування системного підходу як нової методології дослідження пов'язується з ім'ям Л. фон Берталанфи який є одним із засновників загальної теорії систем. Цей учений при дослідженні складних за своєю структурою об'єктів змінив методологію синтезу на методологію холізму, за якою організоване ціле не піддається науковому опису як проста сукупність опису його елементів [123, с. 40]. Більше того, саме ці елементи знаходять своє пояснення і функціональне призначення лише через систему як ціле, до якої вони входять. Отже, система як цілісність набуває нових властивостей, нових якісних характеристик, які не властиві її окремим елементам.
Іншим науковим напрямом, який вийшов за межі природничонаукового і набув значення загальнонаукової пізнаівальної парадигми, є синергетика. Засновник цього наукового підходу Г. Гакен визначив синергетику як науку, котра вивчає складні системні компоненти, які визначаються складною взаємодією між собою [63, с. 55]. Розвиток таких складних систем, з точки зору синергетики, відрізняється нелінійністю і нерівноваженістю внаслідок наявності внутрішніх суперечностей та впливу зовнішнього середовища. Поступово об'єкт втрачає рівновагу та сталість. У цих умовах послабляється самоорганізація системи, порушується звичний порядок функціонування її елементів, посилюється непередбаченість, хаотичність її розвитку. Внутрішні механізми саморегуляції системи, які спрацьовували в умовах рівноважного, упорядкованого розвитку, уже не в змозі адекватно реагувати на зміни в об'єкті. За таких умов система переходить у стан флуктуації (балансування на межі розпаду внутрішніх зв'язків). Критичною фазою розвитку системи в стадії її флуктуації є біфуркаційний вибух. Тобто, починаючи із зазначеного стану, напрям розвитку об'єкта важко передбачити, він має ймовірний характер. Філософи розглядають стан біфуркації як точку гілкування, в якій відкривається кілька можливих шляхів розвитку об'єкта [41, с. 111]. Тим самим виникає необхідність пошуку нової наукової парадигми, здатної передбачити альтернативні шляхи розвитку об'єкта. Цей науковий принцип, який отримав назву коеволюції (погодження, співіснування), відповідає об'єктивним тенденціям розвитку складних систем.
Крім зазначених міждисциплінарних методів, цивіліографія спирається на принцип історизму та історичні методи.
Принцип історизму вимагає розташування фактів, подій та явиш у відповідності до конкретного місця та у певній послідовності історичного часу. Він заперечує можливість і стверджує неможливість повернення в минуле, гарантує незворотність історичного процесу та його пізнання.
Історико-типологічний метод сприяє виявленню загальних ознак, що утворюють підвалини типології, вид класифікації явищ, відбиваючих діалектику історичного процесу.
Специфіку історичного часу віддзеркалюють синхронний та діахронний, проблемно-хронологічний методи та метод періодизації.
Категорійно-понятійний апарат цивіліографії перебуває у стадії становлення. Різновиди базового поняття – "цивілізація" та поняття "глобалізація" тут не розглядаються, оскільки їх визначення подано у словнику основних термінів.
Поняття "цивілізаційний процес" ми визначаємо як рух цивілізацій у просторі та часі. Він поділяється на певні етапи, періоди, епохи.
Поняття "цивілізаційний розвиток" є спорідненим з попереднім поняттям. У широкому розумінні воно означає стадію розвитку суспільства, що протистоїть дикунству та варварству. У вузькому розумінні це поняття передає ознаки та принципи, притаманні певній цивілізації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цивіліографія – наука про цивілізації“ на сторінці 1. Приємного читання.
