Як будь-яка нормальна людина, яка з часом не тільки дорослішає, але й набуває соціального досвіду, так само й Ф. Фукуяма з роками став більш мудрим. Щоб у цьому переконатися, достатньо звернути увагу на назви його наступних праць.
У невеликій за обсягом, але змістовній книжці "Державне будівництво: управління та світовий порядок у XXI ст." висловлена ідея про виклик світовому співтовариству з боку "слабких, неспроможних, проблемних держав як про першорядну світову проблему". Головна слабка ланка таких держав полягала у нездатності їх урядів встановити та підтримувати законність та правопорядок, захищати право власності [144]. Думається, що читачеві неважко здогадатися, про які держави йде мова. Мабуть, про такі, в яких парламентарі якщо й працюють, то виключно тлумаками та м'якими частинами тулубу, а уряди – виставляють на аукціон прибуткові підприємства, встановлюють тарифи за послуги, що надаються населенню, не адекватні рівню їх доходів, а глави держав займаються переглядом історії, сподіваючись таким чином залишитися у ній.
Цікавим і далекосяжним у цьому відношенні є підсумок міркувань Ф. Фукуями: зважаючи на малу користь від іноземних "радників", міжнародних структур у їх спробах інтегрувати ці проблемні країни у світовий порядок, залишається єдине: повернутися до неоколоніальної або мандатної системи управлінням ними [144]. А організація, що здатна взяти на себе виконання подібної функції, як відомо, виникла у 1949 р.
Ще більше просвітлення Ф. Фукуями відбулося у 2006 р., коли він опублікував ще одну свою книгу "Америка на роздоріжжі: демократія влади та неоколоніальна спадщина", у якій він заявив про своє розмежування з "неоконсерваторами". Підставою для цього був аналіз подій останніх років, що не вписувалися у концепцію "кінця історії".
Перший фрагмент цього аналізу пов'язаний з новим кутом зору Ф. Фукуями на модернізацію та ліберальну демократію у їх співставленні одна до одної. Він підкреслював, що публікації про кінець історії по суті були міркуваннями про модернізацію, оскільки споконвічно універсальним є не прагнення людини до ліберальної демократії, а бажання жити у сучасному суспільстві – з його технологіями, високим рівнем життя. У такому контексті ліберальна демократія розглядається як один з продуктів процесу модернізації. Звідси випливає завдання США – "... нести у світ доброякісне управління ("good governance"), а не одну лише демократію" [115, с. 140]. Наскільки успішно здійснюється ця настанова, свідчить введення у навчальні програми Національної академії державного управління при Президентові України відповідної навчальної дисципліни.
Другий – інноваційний компонент нової праці стосується неприпустимості протиставлення культурно-релігійних спільнот одна одній та конфлікту цивілізацій як спроб спрощення реальної ситуації, що склалася у світі. Зовнішня сила, на погляд Ф. Фукуями, є ефективною там, де необхідність змін усвідомлена народом, а не там, де цінності, що нав'язуються, є чужими та ворожими для нього [145, с. 153].
Тобто суть справи не у запереченні застосування сили як такої, а в обставинах та цілях її використання. Чи сумісний такий підхід з демократією?
Тероризм у цій праці оцінюється у контексті міжцивілізаційного конфлікту. Ф. Фукуяма поділяє точку зору С. Гантінгтона про існуючу загрозу Заходу з боку ісламських терористів. Загроза, на його погляд, йде не від ісламського світу, а з середовища мусульман, які проживають в інших країнах або знаходяться поблизу культурних розломів, а тому завдання полягає у пошуку ефективних шляхів інтеграції мусульманських анклавів у західне суспільство [145, с.74-75]. Далі всіх у цьому напрямку пішли американці, обравши своїм президентом чорношкірого мусульманина.
І наостанок про основні положення праці Ф. Фукуями "Великий розрив: людська природа та відтворення соціального порядку", в якій подано пояснення причин сучасної цивілізаційної кризи. Подібно Е. Тоффлеру, Ф. Фукуяма теж використав термін "розрив", але якщо у першого автора він пов'язувався з характеристикою сутності переходу від однієї хвилі суспільних змін до іншої, то у другого – для ознаки кризи суспільних цінностей як таких. Ф. Фукуяма наступним чином пояснював свій концептуальний підхід до визначення цього феномену: "Для того, щоб обійти проблему культурного релятивізму, я зосередився не на основоположних культурних нормах, а на деяких їх неформальних проявах, що утворюють соціальний капітал" [113, с. 30]. Саме цінності, якими люди керуються у повсякденному житті, виступають основою їх взаємної довіри та спонукають їх до співробітництва. Тому саме, з точки зору Ф. Фукуями, становлення, укріплення, занепад моральних цінностей призводить до своєрідної циклічності суспільного життя.
За оцінкою моральних цінностей як центрального компонента системи суспільних відносин Ф. Фукуяма посідає місце поряд з П. Сорокіним з його теорією соціокультурних цінностей, а за визначенням "розриву" як фази переходу від одного суспільного ладу до іншого нагадує про Е. Тоффлера з його ідею "хвильового" історичного розвитку. Різниця між ними полягає у одному: Ф. Фукуяма стверджував, що перший раз "зв'язок часів" розпався при переході від феодалізму до капіталізму, а згідно з Е. Тоффлером, це вже була друга хвиля змін.
Але головним у побудові концепції "великого розриву" Ф. Фукуями було його пояснення причин самого феномена розриву, а також суспільної кризи. Він пов'язував це з надмірною індивідуалізацією людей. Такий підхід видався б не зрозумілим не тільки Ф. Гайєку як апологету лібералізму, але й будь-якій цілісній особистості, оскільки це є ніщо інше як посягання на святу святих лібералізму.
Як протилежний приклад, Ф. Фукуяма наводив ситуацію, що склалася у заможних азіатських країнах, яким вдається уникати "великого розриву" з причини традиційного домінування у них колективістських цінностей. Але американський футуролог заспокоює західну людину тим, що це явище є тимчасовим.
Проте заспокійливим виглядає прогноз Ф. Фукуями на майбутнє: культурний прогрес є можливим завдяки переустрою соціального порядку через повернення людини до релігійності, її самоорганізації на базі пуританських духовних цінностей. Саме це й забезпечить зростання соціального капіталу.
Важливим для розуміння тенденцій розвитку цивілізацій у глобалізованому світі є зауваження Ф. Фукуями про те, що люди "... більш жорстоко сприймають порушення правил їх власної культури, ніж будь-якої іншої" [113, с. 294].
Геополітичний вимір цивілізаційної взаємодії в уявленні З. Бжезінського
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації» автора Павлов О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 9. Прогнозування розвитку цивілізацій представниками західної школи конфліктології“ на сторінці 2. Приємного читання.
