Проти цього союзу виступив і перший полковник Іван Богун, а разом з ним відмовилося скласти присягу цареві все побузьке козацтво.
Відмовився прибути на Раду прославлений полковник Йосип Глух.
В опозиції було й багато інших козацьких ватажків.
Рішуче виступило проти союзу з Московією майже все українське православне духовенство, мотивуючи свою волю відмінностями між українською та московською Церквами.
"...І що ще гідне подиву, ми побачимо постать мужа (Хмельницького - Б.C.), який для того, щоб піднестися над іншими, надає руху величезному механізмові і наганяє жаху на те королівство, якого ні всі могутні держави християнського світу, ні навіть могутня імперія турків не змогли похитнути. Одне слово, побачимо Кромвеля, який удруге з'явивсь у світі на Русі і який був не менш честолюбним, хоробрим і спритним, аніж Кромвель в Англії".
П'єр Шевальє "Історія війни козаків проти Польщі".
Париж, 1663 р.
Один із парадоксів історії полягає в тому, що дуже часто особистість того чи того полководця, вождя, правителя важко вписується в ту велич, ту святість звершень, яких досягнуто під його керівництвом, завдяки його зусиллям, талантові й мужності. Так ось, в українській історії особистість Богдана Хмельницького - вождя повсталого народу, гетьмана України, видатного полководця і державного діяча - є класичним прикладом такої невідповідності.
Великий завойовник Тимур багато літ вражав і приголомшував світ, вбиваючи його в землю копитами своєї кінноти. А підсумовано всі його діяння лаконічною фразою мудреця на Тимуровому надгробку: "Зло, створене мечем його, менше за добро, створене розумом його". Ось він - вирок сучасників і нащадків, а отже, вирок історії: у вічному біблійному зіставленні (біблійному, коли мова йде про християн) добра і зла, в протистоянні меча і розуму.
Десятиліттями радянська пропаганда підносила нам Хмельницького як борця за возз'єднання українського та російського народів. Доходило до того, що всю визвольну війну українського народу 1648-1654 рр. трактовано перед українцями як - і тільки так - боротьбу за це возз'єднання. Навіть відзначаючи 400-річчя від дня народження великого гетьмана, чимало хто з нас, за давньою звичкою, болісно розмірковував: "То ж благом чи трагедією стало для українського народу це "возз'єднання"? Хоч уся подальша боротьба українців за свою непідлеглість, спроби відродити державність, і, нарешті, роки уже визнаної незалежності дали вичерпну відповідь на це питання: братні обійми добрі доти, поки вони братні. Але в стосунку до України Московія, а потім і Росія, припускалися тієї самої помилки, яка призвела до загибелі польську імперію. Від самого початку її обійми стали не братерськими, а імперськими. І, як уже зазначалось, першим актом зрадництва Московії, першим актом "братерського задушення" - з ламанням державного хребта І викоріненням національної мови - стало те, що Московія порушила всі без винятку пункти угоди. Тієї самої, переяславської, відомої як Березневі статті" або "Статті Богдана Хмельницького".
* * *
Втім, розмірковуючи над усім цим, ми чомусь рідко згадуємо про Хмельницького, як про найбільшого збирача українських земель, що визволяв їх з-під влади поляків, литовців, татар, єднаючи в одну українську державу. Хроністи донесли до нас заяву, яку Богдан Хмельницький зробив перед посольством польського короля Яна-Казимира в Переяславі після тріумфального в'їзду до Києва: "...Перше я за свої втрати і кривду воював, тепер воюватиму за нашу православну віру!.. За кордон війною не піду, шаблі на турків і татар не здійму. Годі з мене того, що маю в Україні, на Поділлі й Волині тепер. Достатньо багатства і спожитку в землях І князівстві моєму - по Львів, по Холм і Галич. А зупинившись над Віслою, скажу більш віддаленим ляхам: сидіть і мовчіть, ляхи".
До речі, тут, як і в багатьох інших заявах та універсалах гетьмана, Віслу згадано не випадково. Саме Вісла в горішній її частині була для нього і для багатьох інших українських полководців та істориків природним рубежем розселення українців і поляків, межею двох держав.
Намагаючись зіставити створене шаблею та розумом Хмельницького, Проспер Меріме, який простежив у вже згаданому нарисі "Богдан Хмельницький" житіє гетьмана від битви під Цецорою до смерті, зробив це так: "Ми бачили, що лише через надзвичайну складність ситуації він (Хмельницький - Б.С.) примирився з покровительством царя, але, схоже, що вже невдовзі каявся в скоєному. Досить скромними засобами, із союзниками, яким завжди здавався підозрілим і які кидали його так само легко, як і сам він кидав їх, Хмельницький зумів протягом десяти років тримати Україну вільною від будь-якого чужоземного гноблення. Можливо, він зумів би зміцнити основи її незалежності, якби прийшов до влади молодшим або ж передав цю владу не менш досвідченому керівникові, ніж сам".
"Можливо, й зумів би, - погодяться деякі читачі, які не можуть подарувати Хмельницькому його "возз'єднання", — але не зумів. Тож чи варто робити з нього кумира?". Ну, кумира завжди витворює той, хто цього кумира потребує. Ми ж складаємо данину історичній постаті. Данину історії. І в цьому найвища справедливість. А стосовно того, що не зумів, то скажу словами політики і завойовника вже наших часів: "Відчайдушна боротьба зберігає свою вічну цінність як приклад". Не буду випробовувати вашого терпіння: ця маловідома фраза належить Гітлеру. І нічого тут не вдієш: мудрість існує сама собою — незалежно від співвідношення добра і зла, сотвореного мечем і розумом того, кого Небо сподобило цю мудрість проректи. Так ось, відчайдушна боротьба Хмельницького, всього повсталого народу за свою непідлеглість до сьогодні зберігає вічну святу цінність для кожного українця, що поважає себе.
Може виникнути чимало питань, пов'язаних із подіями в Україні після Переяславської Ради. Зокрема, про те, чи справді військовий союз зі Швецією почав засновуватися ще за Хмельницького? Чи, може, його ідея, сама ініціатива, йде від гетьмана Мазепи?
Слід сказати, що союз України з Московією стурбував усі-навколишні держави. Кожному правителю ставало зрозуміло, що таким чином з відносно слабких на той час України і Московії витворювалась нова могутня імперія, здатна по-новому перекраяти карту Європи. Ось чому в Чигирин до Хмельницького одне за одним прибували посольства з Туреччини, Криму, Польщі, Молдови, Трансільванії... Всі вони так чи інакше пробували схилити Хмельницького до розриву з Москвою. Вона, запевняли його, найперше проковтне саму Україну, а по тому візьметься до інших. І, погодьтеся, мали рацію.
Та гетьман уже й сам відчував, що занадто поквапився до братніх обійм...
Останнім часом у пресі з'явилося чимало найрізноманітніших документів того часу, видобутих із різних вітчизняних та зарубіжних архівів. Годі порівняти їх та проаналізувати, щоб переконатися: Хмельницький і сам почав виявляти дипломатичну активність. Його ображало те, що з перших же днів "возз'єднання" московський цар повів себе з ним та іншими козаками не як із союзниками, а як-зі своїми звичайними вірнопідданими.
Першого ляща гетьман-переможець схопив іще під час Переяславської Ради. За тодішніми традиціями, правителі країн, що входили до військового союзу, мали заприсягтися перед Богом, один перед одним і своїми народами у вірності своєму слову і вкладеній угоді. Це було своєрідною гарантією виконання умов. Такої процедури додержувались у тогочасному світі всі. Передбачено її було й у Переяславі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга Друга. Клейноди козацької слави.“ на сторінці 12. Приємного читання.
