Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

Козацькі вожді України

"Український народ - це народ, зачатий у козацьких сідлах, виколисаний козацькими піками і вихрещений козацькими шаблями".

Богдан Сушинський

Червень 1651 року. Військо Богдана Хмельницького обложено в таборі під Берестечком (нині Волинська обл.). Це один із найдраматичніших періодів визвольної боротьби: козацько-повстанська армія опинилася на краю загибелі.

Й ось тоді на переговори до польського короля Яна-Казимира виряджають посольство з трьох авторитетних і знаних серед польської аристократії козаків. Серед них - і полковник миргородський Матвій Гладкий.

Переговори були дуже й дуже нелегкими: король і польські воєначальники зажадали, щоб козаки видали Хмельницького та інших керівників повстання. І лише після цього погоджувалися вести мову про долю повстанців. Зрештою, пом'якшали, заявили, що повстанська чернь може сподіватися помилування. Але за умови, що вся повернеться до своїх панів.

На честь М. Гладкого та інших послів, мусимо визнати: вони не пристали на такі умови. Тобто цього разу сценарій, за яким поляки діяли під час попередніх повстань, - Пав-люка, Остряниці, Гуні, - не пройшов.

Гадаю, що в складі посольства відомий воєначальник, миргородський полковник Матвій Гладкий виявився невипадково. Очевидно, Хмельницький важив на те, що король не забув: саме цей полковник підтримував його кандидатуру на елекційному сеймі, що посадив Яна-Казимира на трой.

Блекційні сейми завжди були найвідповідальнішими моментами в політичному житті Польщі. Але той, що відбувався восени 1648 року, мав особливе значення. Адже після смерті Владислава IV в Речі Посполитій настав час болючого безкоролів'я - і це тоді, як вся Україна палала у вогні повстання, а за трон польський боролися два брати померлого короля - Ян-Казимир та Кароль, трансільванський князь Ракоці, а також, менш офіційно, родич вдови Марії Людовіки Гонзаги принц де Конде, з роду Бурбонів. Було й ще кілька претендентів.

На той час українська визвольна армія вже здобула цілу низку блискучих, просто-таки разючих перемог. Хмельницький міг диктувати ослабленій Польщі свої умови і вести справу до проголошення незалежності. Але, на подив багатьох своїх полковників, та, мабуть, і польських сенаторів, несподівано прислав - отримавши, ясна річ, відповідне запрошення, — представників на елекційний сейм, з наказом будь-що підтримати кандидатуру кардинала єзуїтів Яна-Казимира.

Ми почали знайомство з М. Гладким (р. н. невід. - помер 1652) з його дипломатичних зусиль. Але не забуваймо, що воєнної пори до складу посольств обирали тільки тих полковників, які талант дипломата поєднували з військовими заслугами. Тобто право йти на переговори здобувалось у бою. Цей козацький офіцер, що тривалий час служив у реєстрі, приєднався до повстанців чи не за першим покликом Хмельницького. Свою відданість козацькій справі він довів ще поблизу Кам'яного Затону, потім у битвах під Жовтими Водами та під Корсунем. Одразу після Корсунської битви, коли Хмельницький почав призначати своїх полковників на адміністративні посади, М. Гладкому випало очолити миргородський полк (на Полтавщині).

Однак захоплюватись адміністративними планами йому було ніколи. Стурбований тим, що литовський гетьман Януш Радзивілл збирає велику армію, яка має приціл на Київщину та Чернігівщину, Хмельницький посилає Гладкого на чолі козацького корпусу до Білорусії. Тут він діє разом із загонами Филона Гаркуші, Мартина Небаби та інших козацьких ватажків. Відомо, що М. Гладкий рейдував по Білорусії до весни 1649 року - аж поки Хмельницький не відкликав його в Україну, де значно активізувалися війська польського короля.

Відтак літописці цієї війни твердять, що під час походу на Збараж, коли армія Хмельницького просувалася територією, яку під вельми пильним наглядом тримала польська адміністрація і яку ніколи перед цим за "козацьку" не вважали, полк Гладкого вже був поруч з Хмельницьким і брав участь в ар'єргардних боях з польськими загонами, прикриваючи тили війська. Добре зарекомендував себе М. Гладкий і під час Зборівської битви. На вдачу надзвичайно рішучий і разом з тим розважливий, він у найскладнішу мить штурму кинув свій полк на прорив і першим увійшов у Зборів, утворивши при цьому коридор, по якому почали пробиватися до міста й інші підрозділи.

Проте саме ці риси характеру не дозволяли Матвію Гладкому миритися з тим, що під час переговорів з поляками Хмельницький раз у раз поступався перед шляхтою, мало дбаючи при цьому про долю простого українського люду, долю десятків тисяч повстанців, яким треба було, згідно з договорами, повертатися до маєтків, де на них чекала кара. Саме після укладення Зборівської угоди цей полковник уперше, але надзвичайно рішуче, виступив проти політики гетьмана. І, як ми вже знаємо, він був не сам. Його підтримували Іван Богун, Йосип Глух, Данило Нечай інші воєначальники. Щоправда, до відкритого протистояння та збройних сутичок тоді не дійшлося. Одначе Хмельницькому дали ясно зрозуміти: сподіватись на "булаву гетьмана з рук польського короля" і бути при цьому головнокомандуючим козацько-повстанської армії - не по-лицарському.

Цікавий з цього погляду випадок стався під час трагічної для повстанців Берестецької битви. Коли, зрадивши повстанців, кримський хан одвів свою орду, вважаючи, що краще грабувати, ніж воювати, Богдан Хмельницький, захопивши з собою лише невеличкий загін охорони, подався слідом за ним, щоб наздогнати й умовити повернутися назад. Вчинок, визнаємо одверто, настільки ж рішучий та неординарний, як і безглуздий. По суті, гетьман сам віддався в руки ханові, хоч знав, що той розлютився на нього. До того ж, він кинув армію, даючи при цьому підстави і своїм воїнам, і полякам твердити, що гетьман просто втік з поля бою, намагаючись урятуватися в ставці хана.

Одне слово, українська армія лишилася без гетьмана. В цій ситуації булаву прийняв полковник Джалалія. Проте довго його не терпіли. Формально - тому, що він виявився "нерішучим", а точніше - прагнув розпочати переговори. Але, мабуть, відіграло свою роль і те, що Джалалія за національністю був татарином. Одне слово, на козацькій раді булаву в нього відібрали і передали І. Богуну, а потім - Матвію Гладкому, який давно вже не приховував свого невдоволення командуванням Хмельницького. Опинившись у ролі наказного гетьмана, Гладкий відчув, що він реально може стати гетьманом повноправним. Очоливши війська, він почав діяти надзвичайно рішуче, звинувачуючи при ньому Хмельницького якщо не в зраді, то принаймні в недозволе-ній бездумності, що спонукала його кинути військо в таку скрутну хвилину.

Ось тоді, побачивши, що Гладкий цілком здатен усунути Хмельницького з гетьманства, а отже, й розчленувати армію, вищі офіцери на своїй раді позбавляють його звання гетьмана і знову передають булаву Івану Богуну. Теж невдоволеному, теж опозиціонерові, але значно поміркованішому. Може, саме ця недовіра і вплинула на Гладкого. Згуртувавши свій миргородський полк, він кинувся на поляків, прорвав оточення і зумів відірватися від погоні.

Але хоч якими були стосунки Гладкого з Хмельницьким, авторитету полковника миргородського у війську це не підірвало. Тож коли треба було сформувати повстанське представництво для переговорів з поляками в Білій Церкві, - а формували його на козацькій раді, - Матвія Гладкого, пам'ятаючи про його дипломатичний хист і про те, що він завжди був на боці простого люду, знову обирають до складу посольства. Справі, це, одначе, не зарадило: умови, на які погодився Хмельницький, зосталися чинними, хоч і неприйнятними ні для Гладкого, ні для сотень тисяч інших повстанців, козаків і селян. Польська шляхта мала повертатись у свої маєтки, королівські війська знову запосідали Лівобережжя, реєстр скорочувався до якихось там 20 тисяч. А головне, знову запроваджуючи реєстр, Хмельницький іще раз цим підтверджував: Україна залишається в складі Польщі.

Найтрагічніше в ситуації було те, що тепер за виконанням умов Білоцерківського договору пильно стежили не тільки поляки, адміністрація яких не забарилася з'явитися повсюди, а й вірні Хмельницькому полки. Відомо, що чимало селянських заворушень антипольського спрямування придушили каральні загони самого Хмельницького. Та ж таки адміністрація Хмельницького чинила суд і над ватажками заворушень.

Терпець М. Гладкому урвався, коли - по якомусь там дрібному заворушенні - на територію його полку вдерся каральний загін поляків і двоє сіл спалив, а по інших погуляв "вогнем і мечем". Після цього полковник сам очолив повстання проти поляків. І досить скоро воно набуло також характеру, спрямованого проти Хмельницького. Невдовзі під рукою Гладкого була вже ціла армія. Разом з ним на Лівобережжі діяли загони колишнього полковника корсунського Мозирі, отамана Бугая, полковника поволоцького Адама Хмелецького...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.
  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.