Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

Козацькі вожді України

"Український народ писав свою історію не літописами та хроніками, а козацькими шаблями й пістолями, витворюючи з рідної землі величну, безсмертну енциклопедію козацьких могил".

Богдан Сушинський

Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

Цей славетний воїн походив з давнього роду української аристократії, що посідала маєтності на Брацлавщині та Поліссі. Народився і зростав в Овручі. Готуючись до військової та політичної кар'єри, ще замолоду побував у Німеччині та Франції, де вдосконалював освіту й набував військового досвіду. Згодом це дістало гідне поцінування при дворі Великого князя Литовського Олександра І, який 1502 року наділив молодого завзятця Кричевським староством.

Землі цього староства межували з Московією. Оскільки її воєводам увесь час кортіло розширювати свої території коштом українських, то будення староства минали здебільшого в сутичках залоги та ополчення з московітськими загонами та в готуваннях до нових боїв. Отже, спокою цей край майже ніколи не знав. У боях і гартувався Дашкевич як воїн. Під час однієї з сутичок фортуна повернулась до нього не тим боком, і староста потрапив у полон. Проте московіти поставились до бранця не дуже суворо. Навпаки, знаючи його добрі військові вміння, покликали навіть на службу до Великого князя Московського Василя III.

Вибір перед Дашкевичем постав невеликий: або погодитись, або вмерти. І він погодився. Але тільки для того, щоб визволитися з полону і при першій-ліпшій змозі втекти додому. Так, власне, він і вчинив. 11507 року ми знову зустрічаємо майбутнього полководця в Любліні, при дворі польського короля, де він, чоловік освічений і бувалий, загартований у боях, дуже скоро здобув собі визнання. І не лише серед придворних дам. Як же повівся в цій ситуації король? Розумно. Вимушену службу Дашкевича в царя московітів за зраду не взяв, визнав, що воїн такого рівня має право здобувати лицарську славу в будь-якій армії світу. І призначив Дашкевича старостою черкаським і канівським. Знову-таки на кордоні, але ще небезпечнішому.

Тоді Остафію Дашкевичу й довелось уперше зіткнутись із силою, що звалася козацтвом. Ідея створення з нього суто українського війська заполонила войовничого старосту, захопила так, що землі своїх повітів він, по суті, почав перетворювати на своєрідні козацькі бази, де по-справжньому гуртувались і проходили добрий вишкіл загони, що повели згодом у звитяжні походи тисячі українських воїнів. І вдавався Дашкевич до цього, не маючи ні дозволу Великого князя Литовського, ні підтримки польського короля, - отак собі, за покликом власного серця та на відчай душі.

Щоб озброювати та й взагалі утримувати козацькі загони, він як староста навіть самочинно збільшив податки. Дехто з цього приводу ремствував, збереглися, зокрема, скарги на Дашкевича з боку дрібної шляхти. Зате серед простих українців заходи його особливого невдоволення не викликали. Кожен розумів: якщо козаки не захистять, татари одберуть увесь набуток разом із життям.

Час від часу Дашкевич полишає свої адміністративні клопоти і сам бере участь у боях з татарами. 1523 року в одному з таких боїв він, можливо, пораненим, потрапив у полон. Та пробув у ньому недовго: козаки викупили.

Втім, татари вже добре знали Дашкевича і як союзника. За два роки до його полону сталася досить неординарна подія. Річ у тім, що, як би не ворогували козаки з татарами, але Московію і ті, й ті завжди мали за ще дужчого спільного ворога, якого треба було всіляко ослаблювати. Тож не дивно, що коли 1521 року хан Мехмет-Гірей вирушав у похід проти Московії, він звернувся до польського короля з проханням дозволити Дашкевичу разом з козаками піти з ним. Король дозволив. Бо коли одні його вороги - татари - бралися бити других - московітів, йому це чомусь дуже подобалося. А Дашкевич мав свої порахунки з тими ж таки московітами, і похід виявився вдалим. Татарсько-українське військо дійшло аж до Москви і захопило силу-силенну бранців.

Радянські історики подарувати цього Дашкевичеві не могли. Де ж бо таки: в похід на "старшого брата" На кого, мовляв, шаблюку наважився зняти? А про те, скільки разів війська "старшого брата" плюндрували українські землі, історики чомусь намагались не згадувати. Втім, облишмо полеміку. Хоч би ще й тому, що на зворотному шляху козацька душа Дашкевича таки повстала проти хана.

Достеменно невідомо, що там між ними сталося, але хан підступом полонив Дашкевича - вирішив, мабуть, одним заходом і Московії допекти, і ненависному старості вчинити припін. Проте Дашкевичу пощастило втекти, і вже за кілька місяців татари дорого заплатили йому за свою підступність: зібравши великий козацький загін, він пішов... на Очаків.

Татарська розвідка дізналася про підготовку цього походу, і поблизу фортеці на козаків чекало чимале турецько-татарське військо. Та українці розгромили його, а потім удерлися в Крим і спустошили не один десяток улусів. Що вдієш: миротворчих сил, які й нині не дають сподіваного ефекту, тоді зовсім не існувало, а "дипломатія шаблі" показувала себе набагато зрозумілішою та переконливішою, аніж посольське красномовство і "дипломатія завірянь" та договорів про "вічний мир". Як бачимо, засиджуватися по домівках і таборах козакам не доводилося.

Повернувшись до Черкас - вже з усталеною славою полководця - Остафій Дашкевич ще активніше заходився формувати лицарські козацькі загони. Він повірив у козацтво як незбориму силу, і на польські гарнізони та війська більше не покладався. Щоб унеможливити орді її несподівані напади, гетьман Дашкевич створює передові прикордонні загони козаків, які рейдують поблизу татарських улусів, тримаючи кримчаків у постійній напрузі, а подеколи й нападають на стійбища, захоплюють здобич і полонених.

А тепер уявимо собі стан польського короля Сигізмунда І, коли одного ранку йому до ліжка, замість кави, якої в Польщі тоді ще не знали, подають... скаргу кримського хана! Ні, королеві, певна річ, не вперше таким способом підносили скарги. Але завжди прикордонні старости скаржилися на татар: рятуйте, ваша величність! Нападають, грабують! Надішліть війська! А вільних військ у короля не було. І скарбниця королівська давно спорожніла. Одне слово, не до скарг...

А тут раптом світ перевернувся: не прикордонний староста на хана скаржиться, а хан - на старосту Дашкевича. "Приборкай його! - просить короля. - Світлої години через Дашкевича та його козаків не бачимо. Мало, що ні України, ні Московії грабувати не можемо, він ще й наші улуси спустошує".

Це ж до якого стану треба було довести хана Саїд-Гірея та як принизити його, щоб він, "повелитель повелителів", почав скаржитися на козаків своєму найлютішому ворогові - польському королю! До речі, він не тільки кипів гнівом на козаків, а й повідомляв: "Черкаські й канівські володарі пускають разом з козаками й неприятеля твого та мого - московського князя по Дніпру під наші улуси, і, що лише в нашому панстві дізнаються, дають звістку в Москву". Щодо московітів і розвідданих для них, то для хана це була тільки зачіпка. Московіти потикались до нього нечасто. Але ж не будеш скаржитися на самих козаків, якось незручно.

Проте король не розсердився б на козаків, навіть якби мав такі скарги щоранку. Кожна з них - єлей на душу. Ні, перед татарськими послами Сигізмунд, звичайно, насупився, навіть зопалу поцікавивсь у радників, хто воно є, отой Дашкевич та як посмів?! Розібратися і!.. А послів спровадити, щоб і духу їхнього... Тож чи варто дивуватися, що вже наступного року загони Дашкевича разом із загонами Предслава Ля-нцкоронського знову рушили в похід. Та все туди ж таки... під Очаків. Де, як ми вже знаємо з оповіді про П. Лянцкоронського, здобули три перемоги в трьох битвах і повернулися з великою здобиччю.

Тим часом до влади в Криму став новий хан – Саадат-Гірей, якому ще тільки потрібно було утвердитися на троні та здобути славу воїна. "Оце довоювалися! - зневажливо присоромив він своїх мурз-полководців, почувши про ще один напад козаків. - Якимось зайдам ради дати не можемо! Показати вам, як це треба робити?". Й сам повів орду. Та просто на Черкаси. Щоб раз і назавжди...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.
  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.