Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

Козацькі вожді України

Михайло Ружинський походить з того ж таки давнього українсько-польського роду, до якого належав і один з перших козацьких гетьманів, наступник князя Д. Вишневецького, Остафій Ружинський та Богдан Ружинський, що гетьманував 1575-1576 рр. На жаль, про цього полководця деякі дослідники нашої історії взагалі не згадують, інші ж обмежуються кількома скупими рядками. Але що вдієш: про керівника повстанців у Англії чи Італії, не кажучи вже про наполеонівських маршалів, ми завжди знали більше, ніж про полководців, що боронили рідну землю. До них, мало знаних, а проте звитяжних, можна віднести й Михайла Ружинського.

Відомо, що своїм гетьманом козаки обрали його - за одними даними - 1584 року, коли мусив зректися булави Богдан Микошинський. Але дата ця полемічна, бо існує вже згадуваний мною в есе про Б. Микошинського лист, писаний цим "гетьманом війська запорозького", датований травнем 1586 року. Хіба що, може, 1584 року Ружинський став гетьманом реєстровців, а потім уже об'єднував під час походів під своїм командуванням і нереєстрових запорожців. Король Польщі) затверджуючи нового гетьмана, сподівався, що після його погроз та погроз султана, козаки погамуються під новим проводом. Але не для того і не від тих князь Ружинський приймав булаву, щоб тихо сидіти на Січі. Вже за місяць він згуртував запорожців у похід на Перекоп. Досі в нашій уяві Кримське ханство асоціюється тільки з кримським півостровом. Це не відповідає дійсності. В часи М. Ружинського воно сягало Очакова, займало значну частину сучасних Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей, підступало до Дону й Кубані. Отож іти на Перекоп, що лежав у глибині ханства, наважувався далеко не кожен козацький ватажок.

Ружинський відважно повів туди свої полки, завдав татарам поразки і повернувся на Січ. Без особливих втрат, зате з великими трофеями і здобиччю. Можна не сумніватися, що цей похід мав важливе військово-політичне та пропагандистське значення. Він поставив короля, кримського хана і правителя Стамбула перед тим фактом: попри всі погрози та заборони, козаки не припинять боротьби за визволення українських земель і даватимуть, як і давали, відсіч ворогові. Свідчила виправа на Перекоп і про те, що Січ знову зміцніла, і жодних погроз не боїться.

Ще важливішим з політичного погляду був похід під командуванням князя Ружинського до річок Кальміус і Берда, що на сучасному Донбасі. Цього разу українці теж завдали поразки кримчакам та підлеглим їм ногайцям, і крім інших трофеїв, захопили ще й 40 тисяч коней. Ця здобич мала, якщо говорити сучасною мовою, величезне стратегічне значення: козаки неабияк послабили можливості татарської, зате надовго забезпечили кіньми свою кавалерію.

Слід пам'ятати, що саме після рішучої перемоги М. Ружинського на Кальміусі й Берді ці землі почали підлягати Січі. Тобто, по суті, козаки приєднали до України території, що належали свого часу Київській Русі. І хоч основне військо повернулося на Січ, на названих територіях залишилися прикордонні залоги. Вони створили власні поселення, власні військові табори, такі собі міні-Січі, і татарам тут гуляти вже не стало волі.

Ці дві перемоги викликали велике занепокоєння не тільки в Криму, а й у Стамбулі. В обох столицях розуміли, що скаргами королеві на його вірнопідданих козаків уже не обійтися, цим справі не зарадиш. Треба діяти рішучіше, націлюючись на остаточне знищення козацтва. І часу для здійснення задуму не гаяли. Зібравши величезну орду, кримчаки запросили підмоги в турецьких гарнізонів, що базувалися на Північному Причорномор'ї, і вирушили в похід на Україну. План був дуже простим, а тому здавався ханові просто-таки геніальним: розгромити і зрівняти з землею Січ, що про неї й згадки не лишилося; раз і назавжди покласти край козацтву як військовій силі та явищу, а тоді вже вдарити на Черкаси та Канів і сягнути Києва.

Про ці наміри М. Ружинському стало відомо від захоплених козацькою розвідкою "язиків". І саме вони ще раз переконали кошового, якою рятівною силою для України та всього народу є і буде надалі запорізьке козацтво. Князь негайно скликав козаків з усіх зимівників та пасік, розіслав гінців до поселень, де мирно хазяювало городове лицарство. Про всяк випадок зміцнив також січові укріплення.

Хан Іслам-Гірей, відомий своєю войовничістю, особисто повів ординців на Дніпро. Здається, з ним були всі, кого тільки вдалося виловити по кримських степах та посадовити на коней. Але, як кажуть у таких випадках помірковані українці, з великого грому вийшов малий дощ. Козаки на чолі з Ружинським не чекали, поки татари переправляться через Дніпро. Вони вдарили саме по переправі, коли будь-яке військо стає найуразливішим. Чимало татар потопилося, багато полягло на острові Таволжанському. А тих, кому все ж пощастило дістатися правого берега, добивали спеціальні загони, що стали засідкою по прибережних байраках. Інакше кажучи, князь Михайло Ружинський повівся в цій війні з мудрістю істинного тактика і стратега. Він змінював психологію козацтва, вбачаючи перемоги не в здатності вистояти перед навалою орди, а в умінні винищити її, відкриваючи собі шлях для удару у відповідь. І з таким ударом він не забарився.

Щоб нищівна поразка в українських степах та на Дніпрі не здалася ханові й туркам чимось випадковим, вже за кілька місяців - навесні 1587 року - М. Ружинський повів своє козацтво на Очаків. Це остаточно піднесло авторитет кошового в очах не тільки січовиків, а й цілої України.

Для початку козаки збиралися напасти тільки на передмістя цього імперського форпосту Туреччини - надто вже неприступною та насиченою гарматами здавалася фортеця. Та коли рейд пройшов успішно і всі османські військові сили було погромлено, українці понабирали гаків та штурмових драбин і протягом однієї ночі, з першого приступу, здобули османську цитадель, розвіявши міф про її могутність і недосяжність.

Наслідком походу стало те, що козаки визволили чимало полонених і захопили просто-таки небачені трофеї. Недарма турецький історик і літописець Наїма, що жив у XVII столітті і був сучасником епохи, про яку йдеться в наших есе, говорив про козаків таке: "Можна з упевненістю сказати, що неможливо знайти на землі людей більш хоробрих, які б так мало турбувалися про своє життя і так мало боялися смерті". Це стосувалося і лицарів Михайла Ружинського.

До всього мовленого тут варто додати, що водночас із Михайлом на Січі перебував і його брат, князь Кирик Ружинський. Відомостей про нього маємо теж небагато, проте аналіз того, що все ж таки дійшло до нас, показує: князь Кирик брав на себе урядування Січчю на час, коли гетьман Михайло вів козаків у похід. Тобто, по суті, залишався наказним гетьманом. Докладніше про князя Кирика Ружинського поговоримо пізніше. Але якщо зважити, що з часом на козацькому небосхилі з'явився ще й ватажок із цього ж роду Роман Ружицький, то стає зрозуміло, що йдеться про цілу династію українських козацьких полководців.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.
  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.