Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

Козацькі вожді України

"Уся середньовічна історія України - це буремний літопис воєн і повстань, майже безперервних воєн і повстань. Народ, що витворив одну з найдосконаліших армій світу - козацьку, вже не міг, не мав права належати до гноблених і визискуваних, навіть якби для остаточного визволення довелося воювати тисячу літ".

Богдан Сушинський

Іван Золотаренко (р. н. невід. - помер 1656) походив з давнього козацького роду, предки якого козакували ще за часів заснування Січі. Обставини склалися так, що певний час він був одним з найближчих до гетьмана полковників, якому Хмельницький цілковито довіряв і посилав у важливі рейди на північ України та до Білорусії. Ця близькість до гетьмана пояснювалася, зокрема, тим, що третьою дружиною Б. Хмельницького була рідна сестра Золотаренка Ганна, а ще тим, що цей полковник справді мав великий хист до військової справи і умів знаходити вихід з найскладніших ситуацій.

В лавах Визвольної армії Іван Золотаренко - від початку повстання. До нас не дійшло ніяких конкретних фактів, які б давали можливість відтворити хоч один його подвиг у ті роки, проте відомо, що він брав участь у битвах під Жовтими Водами, під Корсунем, у Пилявецькій кампанії. Протягом 1653-55 років був полковником ніжинським. Тож цілком природно, що, коли Хмельницькому знадобилося призначити когось наказним гетьманом, який би, маючи окремий корпус, діяв на півночі України та в Білорусії, вибір припав саме на полковника Золотаренка. В перспективі, якби Україна не опинилася в складі Московії, а зуміла зберегти незалежність і закріпити свій вплив у Білорусії, - а був час, коли цей вплив мав неабияку силу, — Іван Золотаренко, по суті, міг би стати гетьманом Білорусії. До того йшлося.

З'єднавшись із Московією, Україна опинилась у надзвичайно складному військово-дипломатичному становищі. Ніхто з її сусідів не зичив собі посилення Московії коштом України.

Утворилася навіть природна коаліція однодумців, до якої входили Польща, Туреччина, Крим, Молдова, Валахія... І дехто з неї, особливо Польща, намагалися обстояти свою позицію зі зброєю в руках. Полум'я війни, отже, над Україною не вщухало.

1654 року корпус Золотаренка прибув до Білорусії, щоб допомогти козацьким загонам, які вже там діяли. У цей самий час розпочали бойові дії проти Польщі війська Московії.

Основу корпусу Золотаренка становили полки, сформовані на Чернігівщині, - Чернігівський, Ніжинський, Стародубсь-кий. За даними "Історії русів", загальна чисельність його війська разом із п'ятитисячним загоном охочекомонних, тобто не козаків, добровольців, сягала близько 25 тисяч шабель, і рейд наказного гетьмана розпочався успішно. Українське військо рухалося вздовж правого берега Дніпра, розпорошуючи польські загони та все далі заглиблюючись у Білорусію, а відтак, наближаючись до історичних кордонів Литви.

Козакам протистояли війська литовського гетьмана Яну-ша Радзивілла. І хоч це був досвідчений полководець, козаки відбили таки в нього Лоїв, Гомель, взяли в облогу Бихов... До речі, в складі цього козацького війська перебував і юний Юрій Хмельницький, син гетьмана й сам майбутній гетьман, тобто Богдан Хмельницький довірив І. Золотаренкові як родичеві військовий вишкіл сина.

Навесні 1655 року - з наказу Хмельницького та на прохання московітського царя - Іван Золотаренко підвів свій корпус під Смоленськ. У місті був великий і добре озброєний польський гарнізон, що міг дозволити собі тактику частих вилазок. Проте Золотаренко, укріплюючи свій табір, поробив там і насипні редути. Викотивши на них артилерію, він тримав під вогнем цілий Смоленськ.

Слід зазначити, що Смоленськ був тоді причиною для постійного напруження у польсько-московітських взаєминах, саме через нього нераз виникали політичні та збройні конфлікти. Тому цар Олексій Михайлович, який - не без згоди Хмельницького — зміркував, що здобувати цю могутню фортецю найліпше, жертвуючи життями українців (між іншим, ця традиція збереглася потім на віки), надав діям І. Золотаренка величезного значення. Відомо, що в липні він особисто прибув до ставки наказного гетьмана, щоб стежити за штурмом. Але поляки дізналися про його приїзд і двома загонами вдарили на козацький табір, можливо, маючи надію не тільки відтіснити козаків, а й захопити в полон царя.

Одначе вони не взяли до уваги тактику наказного гетьмана, який завжди кілька резервних загонів тримав поза табором. І вони, ці загони, в критичний момент затисли поляків у лещата. Та такі, що хоч поляки двічі ніби виривалися з них, та вже край самісіньких мурів міста, мусили здатися в полон.

Цареві це дуже сподобалось, але, як і всім загарбникам, закортіло більшого. Дізнавшись, що в битві близько 5 тисяч поляків загинуло і близько двох з половиною тисяч узято в полон, він почав наполягати, щоб Золотаренко негайно йшов на генеральний штурм міста. Та досвідчений полководець не погодився: наміру покласти військо під могутніми мурами Смоленська не мав. І негайних, непідготовлених штурмів не визнавав.

Кілька днів він методично обстрілював місто з гармат, а козаки тим часом потай підвели підкоп під ту частину муру, що виходила на Дніпро. І вона завалилась, давши дорогу козакам. Та була ще одна деталь у підготовці війська до штурму. Золотаренко наказав усім озброїтися списами, яких гарнізон міста майже не мав. Великою мірою це й визначило перебіг битви. Швидко вистріливши свої набої, поляки не встигали перезаряджати рушниці й пістолі, а битися шаблями, проти озброєних списами важко і безнадійно...

Розчулений тим, що по українських і польських трупах йому вдалось на білому коні в'їхати до такого жаданого Смоленська, російський цар надав Золотаренкові звання російського дворянина, а всьому війську видав Грамоту, згідно з якою до російського дворянства "сопричислювалось" і все офіцерство, що брало участь у штурмі Смоленська. Дворянами мали зватися і їхні нащадки. Ось так білоруське місто Смоленськ стало "містом російської слави".

Під Смоленськом шляхи царя і наказного гетьмана розійшлися. Перший повернувся до Москви, а другий рушив далі, вглиб Білорусії - добувати ціною крові українських козаків інші міста для російської імперії. Єдине, що його втішало при цьому - битися доводилося проти армії польського короля, а отже, цим він допомагав у боротьбі з поляками своєму народові і, зокрема, армії Б. Хмельницького.

Щоправда, під час цього, вже другого для Золотаренка, походу в Білорусію, стався політичний конфуз. Річ у тім, що білоруські повстанці й селянство сприймали козацького ватажка мало не як свого національного героя. В багатьох селах і містечках люди скликали ради і проголошували себе українськими підданими, чоловіки голили голови, залишаючи на них оселедці, й оголошували свої повстанські загони козацькими, підпорядкованими гетьманові Хмельницькому. Вони так само, як і українці, не хотіли панщини...

Такий поворот подій страшенно не сподобався цареві московітів. Російські посли почали тиснути на Хмельницького, щоб той погамував Золотаренка, а ще ліпше - відкликав його з Білорусії. Бо ж як це воно: білоруси визнають зверхність українського гетьмана, а не російського царя-батюшки?!

Проте ні Хмельницький, ні сам Золотаренко на настрої царя не зважили. Першим містом, яке Золотаренкові довелося штурмувати після Смоленська, був Гомель — його поляки знову запосіли, вирубавши невелику козацьку залогу. Досвідчений майстер облог і штурмів, наказний гетьман і цього разу швидко пробивсь у місто. Але це ще не було перемогою: непорушною скелею стояв фортечний замок. Та й до нього, як свідчить автор "Історії русів", Золотаренко способу дібрав. Та ще й хитромудрого і цілком несподіваного. Він наказав повитягувати на найближчу церкву та дзвіницю гармати, і звідти розстрілювати гарнізон замку, що поставав перед козаками, як на долоні.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.
  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.