Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

Козацькі вожді України

Ім'я цього гетьмана виникає в історичній документалістиці після повстання Наливайка. Це, як уже мовилось, були тяжкі часи для козацтва, оскільки польський уряд проголосив козаків ворогами корони. Одначе Гнат Василевич (він гетьманував протягом 1596-1597 років) дотримувався думки, що цьому рано чи пізно, а мусить настати край. Адже попри всі кривди, що їх козаки завдали полякам, а поляки - козакам, обставини складалися так, що і полякам, і українцям треба разом протистояти спільному ворогові - кримській орді, і дбати про охорону південних кордонів України, а отже й кордонів Речі Посполитої. Краще за козаків цього ніхто не зробить, отож, Запоріжжя, що б там про нього не кричали у сеймі, мусить жити. І думка гетьмана дуже скоро набула реального підтвердження.

Влітку 1596 року хан зібрав велике військо, яке мав намір вести в Угорщину, на допомогу туркам. Ясно, що шлях його пролягатиме через українські землі, а від цього гинутимуть і українці, й поляки. Козацький гетьман попередив про це польських урядовців, одначе при дворі короля до цього поставилися з недовір'ям: хотіли чіткішого підтвердження. Й ось тоді Василевич посилає до Варшави полковника Каспара Підвисоцького і козака Гаврила Рожу, які мали привезти королеві "язика" - татарина з тих, що теж мали брати участь в поході на Угорщину. Можна не сумніватися, що Підвисоцький, один із ватажків повстання під проводом С. Наливайка, подався до Варшави з власної волі, оскільки це було в його інтересах (див. есе "Каспар Підвисоцький").

З цього приводу в архівах зберігся лист Г. Василевича до польських урядовців, в якому він пояснює мету козацької делегації і просить надавати в розпорядження козаків підводи, щоб ті могли вчасно прибути до столиці. А дещо згодом, завваживши, що старости прикордонних земель ще не усвідомили небезпеки і не готуються як слід до відсічі татарам, Василевич розіслав їм спеціальні універсали. В них він розповідав про військові приготування в Криму і закликав об'єднувати всі наявні військові сили та готувати до оборони фортечні замки.

Гетьманом Гнат Василевич пробув недовго. Можливо, йому зашкодили саме ці контакти з польськими урядовцями. Але, погодьмося, що в часи козацьких незлагод він робив святу справу, дбаючи про захист кордонів, захист рідної землі. І потім, самі реалії життя примушували Г. Василевича якимось чином мирити українців з поляками, оскільки їм все ж таки доводилося й далі існувати в межах однієї держави, маючи одного короля, один уряд, а водночас, давніх спільних ворогів.

Татарська здобич

Федір Полоус, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва.

З Федором Полоусом ми зустрічаємося 1594 року, коли він був отаманом реєстрових козаків, що стояли залогою поблизу Січі.

Дізнавшись про те, що гетьман Григорій Лобода ладнається до морського походу на Білгород, отаман Полоус приєднався до нього. Посадивши свій загін на чайки, він уже за кілька днів брав участь у штурмі бєлгородської фортеці, що, як відомо, був надзвичайно успішним: козаки захопили багато трофеїв, визволили полонених і повернулися на Запоріжжя з десятками турецьких гармат.

Цей похід відбувся ранньої весни, а на початку червня загін козаків під командуванням Ф. Полоуса був уже в складі військ кошового отамана Б. Микошинського і йшов на Очаків. Козакам пощастило захопити місто і теж повернутися на Січ з великою здобиччю. Хоробрість і військову кмітливість Полоуса у війську помітили, і навесні 1595 року проголосили гетьманом. Реальним, мабуть, буде припущення, що обрали його на гетьманство ті реєстровики, які брали участь в походах, а не ті, що лишались у складі залог на порубіжжі і чітко виконували накази польського уряду.

Втім, гетьманство Полоуса виявилося нетривалим. Під час повстання Северина Наливайка цей отаман уже командував окремим полком, що діяв на Київщині, поблизу Дніпра, і деякі дослідники зараховують його до групи керівників повстання. Мабуть, з цим варто погодитися, оскільки Полоус показав себе здатним до самостійних рішень. Наказам повстанських гетьманів він корився лише тоді, коли вважав це за доцільне.

Важко сказати, чи був його загін у солоницькому таборі повстанців. Якщо був, то на Січ Федір Полоус мав повернутись у складі полку С. Кремпського. Як би там не було, але на Запоріжжі він одразу опинився серед тих офіцерів, які не хотіли миритися з поразкою і ладні були підняти козацтво на нове повстання. Такий настрій імпонував бунтівним нереєстровикам, і влітку 1598 року вони обрали його гетьманом.

Що ж до реєстровиків, то в них у цей час гетьманом був Тихін Байбуза - один з представників найзаможнішої козацької старшини, великий землевласник, що мав у своєму володінні значні земельні наділи по річці Псьол. Проте військовий авторитет Полоуса був вищим. Тож коли Ф. Полоус вирішив повести своє військо на поляків, реєстровики примусили Байбузу приєднатись до нього.

Можна тільки дивуватися, чому про цей похід гетьмана Полоуса ми знаємо так мало. Адже, по суті, це було окремим великим повстанням проти поляків. Справжня українсько-польська війна. Піднявшись Дніпром до Черкас і Канева, військо нового гетьмана з боями дійшло до Дністра! Досить глянути на мапу, щоб зрозуміти, зі скількома загонами поляків довелося ставати до бою козакам. Опір скількох гарнізонів треба було зламати. Варшава вжахнулася. Король почав збирати армію, готуючись до тривалої війни з козаками. Тим паче, що частина козаків пішла на Полісся і, громлячи там маєтки польських аристократів, намагалася приєднати до повстання й поліщуків.

До речі, якою ж була мета цього походу Полоуса? Звичайно ж, нове велике повстання проти польського поневолення. Одначе підняти на нього весь український народ гетьманові не пощастило. Повстання Косинського, повстання Наливайка, репресії польських військ, нескінченні напади татар, війна Речі Посполитої з Московією... Ні, занадто багато сил поклали українці в цих бойовиськах, занадто стомленим був народ, щоб повірити в щасливу зірку нового козацького полководця та сподіватись остаточного визволення з-під влади Польщі.

Проте з військової точки зору похід гетьмана Полоуса був удалим. Козаки досягли кордонів України по Дністру і переможцями повернулися на Січ. Нехай політичної своєї мети - розпалити всенародну визвольну війну - гетьман не досяг. Але цей похід мав велике - як би ми тепер сказали - пропагандистське значення. Він відроджував віру українців у своє козацтво. А Байбуза в цей час відчув, що його кар'єра під загрозою. Полоусові байдуже, він - гетьман нереєстровиків. А що діяти йому, реєстровикові, призначеному польським урядом?

Щоб якось виправдатися перед поляками, Тихін Байбуза збирає загін пропольськи настроєних козаків, об'єднується із загоном польських шляхтичів-добровольців і несподівано нападає на Січ. Запорожцям Полоуса пощастило вистояти в цій різанині, проте втрат вони зазнали відчутних. Зокрема, відомо, що під час бою загинув один із найвпливові-ших заступників гетьмана - Мітла. А головне, виникло нікому непотрібне ворогування між реєстровими та нереєстровими козаками. Гетьман Полоус посилав окремі загони в засідки. Вони нападали на обози та на човни, що ними поляки підвозили реєстровикам продовольство та зброю. А коли Байбуза спорядив проти бунтівників новий загін на чолі з осаулом Скалозубом, вони мало не до ноги його вирубали. Чи не з них часів почало жити в народі прислів'я: "Бий свій свого, щоб чужий боявся"?

Треба думати, що гетьман Полоус вчасно збагнув безглуздя братовбивчих змагань. Відомо, що за час свого гетьманування він зробив ще один морський похід у турецькі володіння. З донесення Байбузи князеві Кирику Ружинському навіть відомо, що Полоусові вдалося здобути якесь турецьке містечко. З перемогою і трофеями він ьі повернувся на Січ.

З появою на Запоріжжі нового талановитого полководця — Самійла Кішки чвари між реєстровими та нереєстровими козаками припинилися. Але як склалася при цьому доля колишнього гетьмана Федора Полоуса - невідомо.

Тихін Байбуза, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва.

Тихін Байбуза прийняв гетьманську булаву реєстру з рук Христофора Нечковського. Погоджуючись на це, вія чудово розумів, що має лише один спосіб втриматись на гетьманському " престолі" — зробити козаків іще слухнянішими в очах польського уряду. Та козаки - принаймні значна частина їх - усе ще прагнули помститися цьому урядові. На що вони покладалися? На військову силу, що її скликав під свої прапори Федір Полоус, на те, що їм пощастить підняти український народ на визвольне повстання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.
  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.