Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

Козацькі вожді України

"Вітри тисячоліть віють над Дніпром, посипаючи непокірні голови українців попелом правди, випаленої забуттям нащадків; і пелюстками надії, освяченої легендами предків".

Богдан Сушинський

Після загибелі гетьмана Самійла Кішки українське військо, яке брало участь у Лівонській війні в складі польської армії, опинилось у надзвичайній скруті. Бракувало теплого одягу, харчів, боєприпасів, нічим було годувати коней. Війна ставала дедалі затяжнішою і - в очах козаків - абсолютно безперспективною. Шведи - не той ворог, з яким вони ладні були воювати на чужині. Ш їхня мужність, ані навіть смерть нічого б не додали тут Україні.

У цей нелегкий час, тобто на початку 1602 року, козаки обрали за гетьмана Гаврила Крутневича. В польських архівах зберігся його лист до коронного гетьмана (тобто головнокомандувача польських військ) Станіслава Жолкевського. Крутневич дістав наказ підійти 24 березня зі своїми полками до фортеці Фелін. Але виконати його не міг: дуже багато козаків лежали в гарячці та страждали від ран, а кілька загонів перебувало в роз'їздах, добуваючи харчі. Адже польський уряд не платив козакам за службу, хоч і брав на себе таке зобов'язання, і їхнє військо буквально голодувало. Та наказ є наказ, і гетьман Крутневич просить коронного гетьмана відсунути строк його виконання хоч на два дні. Просить також визначити місце, де б могли отаборитися, коли прибудуть до названої фортеці.

Відповідь Жолкевського на цей лист невідома. Зате відомо, що, попри всю непривітність естонської землі, з її лютими холодами, українські козаки не зганьбили своєї честі. І під Феліном, і під багатьма іншими містечками і фортецями, де їм довелося воювати, вони билися так, як і годилося справжнім лицарям. І якщо за тих умов козацьке військо все ж уціліло, то Україна повинна дякувати за це передусім мудрості, воєначальницькому таланту й дипломатичному хистові Гаврила Крутневича. А ще - умінню забезпечувати своє військо всім необхідним для життя навіть тоді коли влада, якій воно підлягає, забула про нього.

Вище вже згадувалось, в якому становищі опинились козаки. Звичайно, їх це гнівило. Були навіть окремі спроби втечі від голоду й холоду та далекої від інтересів України війни. Мав справу з цим іще Самійло Кішка. Тож неважко уявити собі, скільки мужності, й тієї ж таки дипломатичності, знадобилось Крутневичу, щоб перебороти такі настрої і мало не 10 місяців, протягом яких він володів булавою, підтримувати у війську дисципліну, раз у раз виступаючи посередником між зневіреними козаками і байдужим до їхньої долі польським командуванням.

Історія не донесла до нас подробиць. Але відомо, що гетьман Крутневич був при владі до початку грудня 1602 року, і потім іще раз очолив козацтво - вже в 1603 році. Отже, козаки цінували його. Бо якщо вже обирали когось гетьманом удруге, то це завжди було виявом найвищої пошани до ватажка.

Григорій Ізапович, гетьман запорізького козацтва.

Більшість наших істориків узагалі не згадує про цього гетьмана. А ті, що згадують, розщедрюються для нього хіба що на два-три рядочки. А дарма. Цей полководець заслуговує більшого. І річ тут не тільки в тому, що поки більша частина козаків на чолі з гетьманом С. Кішкою, а згодом -Г. Крутневичем та І. Куцковичем, воювала в Естонії, він з невеличкими загонами мужньо боронив кордони козацької республіки від татар і турок. Йдеться також про маловідому сторінку в історії України - напад на нашу землю орди ногайського султана Бухара.

Одначе до цієї події ми ще повернемося. А зараз поглянемо, що діялось на Січі в час, коли найбоєздатніша частина козацтва перебувала на Лівонській війні.

За логікою воєнної доби козаки мали б припинити будь-які активні дії і, пильнуючи кордонів та дбаючи про оборону головної бази, терпляче чекати повернення своїх товаришів. Насправді ж українське воїнство під проводом Ізаповича вдалося до іншої тактики. Не встиг гетьман Кішка довести свої полки до Прибалтики, як козаки вже налетіли на татарські улуси, випереджаючи напад татар, які, звичайно, не поминули б нагоди скористатися з послаблення Січі. Відомо, що 1601 року польському послові в Бахчисараї Л. Пясочинському, висловлюючись сучасною мовою, було вручено ноту протесту з приводу нападів запорожців. Тобто хан знову вимагав від польського короля: приборкай своїх підданих.

Але це не стримало козаків. Наступного року вони вже були в поході. Цього разу в морському - до Кілії, і захопили там турецьку галеру. Дорогою ж додому полонили ще один турецький корабель - поблизу Дністровського лиману. Та найвизначнішою з тогочасних перемог стало здобуття 1606 року окупованого турками болгарського міста Варни. Під командуванням Григорія Ізаповича козацький флот пройшов від Запорізької Січі до болгарських берегів, потопив кілька турецьких кораблів, що перебували у Варненському порту, а по тому, висадивши десант, здобув саме місто. Цей морський рейд набув значного міжнародного резонансу. Бо якщо український флот вільно сягає далекої Варни, перемагає турецькі ескадри і штурмує міста на болгарському березі, то чого тоді варті заяви Туреччини, яка вважає себе володаркою Чорного моря і всього чорноморського узбережжя?

Тепер - про напад на Україну ногайців. Явище, треба сказати, рідкісне, тож варто з'ясувати, яка саме з ногайських орд на це зважилась. На той час існувало дві орди. Одна, так звана Мала, кочувала землями сучасної Кубані - між Доном та узбережжям Азовського й Чорного морів - і підлягала адміністративне Кримському ханству, а ногайські мурзи підкорялися ханові. Друга - Велика Ногайська орда — становила основу самостійного Астраханського ханства. Є підстави припускати, що в Україну прийшла саме вона, бо вів її не хан, а султан Бухар. Вів із просторів, що пролягали між Волгою і серединною частиною Дону.

Завдяки "Нотаткам" коронного гетьмана Жолкевського, дослідники визначили, що про похід Бухара під українське місто Корсунь козаки дізналися від польського командування, яке, в свою чергу, дістало про це звістку від старост. Можна не сумніватися, що якби ногайцям, що вже переправилися на правий берег Дніпра, пощастило захопити Корсунь, вони пішли б далі, можливо, на Білу Церкву. Але козаки під командуванням Григорія Ізаповича зупинили їх під мурами цього міста, розбили і в січні 1606 року погнали назад за Дніпро. При цьому відзначимо, що козаки не захотіли тримати оборону за мурами фортеці, хоча так було б надійніше і призвело б, до менших втрат, а розгромили ногайців у відкритому бою.

Та не сиділося цієї зими не тільки ногайцям. Не встигли козаки позбутися їх, як від розвідки, яка, слід віддати їх належне, не раз рятувала Україну від раптових нападів, дізналися, що до походу готується кримська орда. Було навіть уточнення: нападу слід чекати, як тільки стягне кригою дніпровські броди, а поведе татарське військо старший син хана, спадкоємець бахчисарайського трону.

Воно й зрозуміло: принцеві хотілося набути репутації воїна ще до того, як сяде на трон. Та козаки не лише самі встигли підготуватися до цього нападу, а й попередили також прикордонних старост. Цього разу українські війська під командуванням гетьмана Ізаповича навіть не захотіли чекати, поки татари заглибляться до великих міст, а перестріли орду ще на підході до Дніпра, розбили поблизу переправи і примусили повернутися до своїх улусів.

В універсалах, що їх Григорій Ізапович надсилав прикордонним старостам та польському командуванню, він називав себе "гетьманом усього лицарства запорізького". Погодьмося, він мав на це право. Тож не забуваймо ватажка цього славного лицарства, полководця, який розбив ногайську орду султана Бухара і який вже тільки за цей подвиг став би національним героєм будь-якої країни, де б мала місце такої ваги битва. Чому ж ми, українці, не шануємо своїх полководців?

Козаки готуються до морського походу


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.
  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.