Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

Козацькі вожді України

"Історія України - це криниця без журавля. Спрагло вдивляючись у неї на порозі XXI століття, починаєш усвідомлювати, що в недосяжних глибинах її - минувшина не лише українського народу, а й усього слов'янського світу.

Осягнути першоджерельні істини історії України - означає осягнути вічність".

Богдан Сушинський

В сімдесяті роки XVI століття Україна опинилася в епіцентрі реформ, що розпочалися в польсько-литовській державі. 1569 року в Любліні відбувся так званий Люблінський з'їзд, в якому взяли участь сенатори, представники найвпливовішої польської, литовської, української та білоруської аристократії й духовенства. Саме на цьому з'їзді сталося те, про що так довго мріяли польський король Сигізмунд II Август (правив з 1548 року), вся польська і значна частина литовської шляхти: Польща і Литва об'єдналися в одну державу - Річ Посполиту.

Щоб зрозуміти вагу цієї події, слід передусім усвідомити, що об'єднання витворило в Європі нову могутню імперію, одну з найгрізніших на той час. Таку, що й сама могла значно реальніше протистояти іншим войовничим імперіям, як Туреччина з її васалом Кримським ханством, Московія чи Швеція; разом з тим вона вже становила загрозу для багатьох своїх сусідів, оскільки будь-якої днини могла взятися до нового переділу Східної, Центральної чи Північної Європи.

на подив литовців, умови цього об'єднання, що ввійшло в історію під назвою Люблінської унії, виявилися настільки невигідними для їхньої досить-таки підупалої держави, що навіть ті аристократи, які прибули на з'їзд із твердим наміром підтримати ідею унії, зазнали шоку від безпардонності поляків і в розпачі залишили сейм. Вдаючись до цього, горді литовці, які й самі ще недавно (за князювання Вітовта) почувалися володарями "імперії від моря до моря" були певні, що зірвуть з'їзд, унії не станеться. Але вони жорстоко помилилися. Поляки вже настільки дібрали смаку до імперського владарювання, що їм було байдуже: є на з'їзді литовці, чи нема. Як нема, то це ще й краще: не треба нікого переконувати, ніхто не виступить проти.

Литовці, звичайно, схаменулися, та було вже пізно. Скориставшись з їхньої відсутності, польські сенатори й ухвалили рішення про виведення мало не всіх українських земель з-під юрисдикції Великого князівства Литовського та про безпосереднє підпорядкування їх Польщі. Таким чином територія князівства поменшала чи не наполовину. Тобто, по суті, під час Люблінського з'їзду Польща дала Литві, Україні, Білорусії, зрештою, цілому світові урок імперської зверхності. Який, як побачимо згодом, ні українців, ні білорусів так нічому й не навчив. , л

До речі, про українську шляхту. Як вона сприйняла унію? Історичні джерела свідчать, що більшість високорідних аристократів ставилася до передачі українських земель негативно. Вона чудово розуміла, що Україна через це втрачає останні залишки хоч якоїсь там автономії та державності. І мала рацію: досить скоро українці переконалися, що співжиття в Литовській державі було раєм супроти польсько-католицького гноблення. Найвпливовіші з-поміж князів - Костянтин Вишневецький, Костянтин Острозький, Богдан Корецький і Олександр Чорторийський - навіть відмовилися складати присягу королеві. І не корилися, аж поки не дійшло до погроз смертної кари.

Історія донесла до нас слова К. Вишневецького, на той час старости житомирського, що їх він мовив королеві перед присягою: "Заявляємо вашій королівській милості, що ми приєднуємось як вільні і свобідні - з тим, щоб ми не були понижені в наших шляхетських почестях, бо ми народ такий благородний, що не поступимося першістю ніякому іншому народові світу".

Ось так. Виявляється, й українські аристократи могли іноді тупнути ногою.

До цієї романтичної декларації додавалось і кілька конкретних вимог. Зокрема, Польща мала гарантувати визнання честі давніх українських князівських родів, шанувати право українців дотримуватися грецької віри, не змушуючи до переходу в католицтво. Але все це так і зосталося декларацією. Король і польська імперія керувалися тільки своїми інтересами - імперськими.

Одначе повернімося до князя Михайла Вишневецького, що був двоюрідним братом засновника Січі Дмитра Вишневенького і родичем уже згадуваного Костянтина Вишневенького.

Він з'явився на історичній арені 1569року, в досить сприятливу для Речі Посполитої пору - добу унії та час певного порозуміння Польщі зі своїм одвічним ворогом Московією. Турки і татари взяли в облогу Астрахань, яка до загарбання московітами була татарським містом. Не маючи змоги визволити обложених, московський цар звернувся по допомогу до поляків. Відмовити вони не могли, оскільки невдовзі перед цим московіти повернули Польщі Полоцьк. Тому вирішили вирядити в похід українських козаків. Очолити військо Сигізмунд-Август наказав Михайлу Вишневецькому, що був старостою черкаським та канівським. При цьому формувати експедиційний корпус князеві довелося самому.

Основу його, як відомо, становили полки реєстрових та городових козаків, що базувалися в районі Черкас і Канева. На Запоріжжі до них приєдналася частина низового козацтва, а вже в прикордонних із Московією степах корпус поповнився кількома полками "охочекомонних", тобто козаків, що жили по прикордонню власним коштом і мали од держави лише часткову підтримку.

Точна чисельність корпусу невідома, але, очевидно, козаків було досить, щоб князь почувався в приволзьких степах не менш упевнено, ніж турки й татари. Дійшовши до Волги, князь Вишневецький не квапився до нападу на два великі, добре укріплені ворожі табори - віддав перевагу тактиці виснаження. Нагледівши відповідну місцину на правому березі Волги, князь і собі заклав табір - з валами, окопами й артилерійськими редутами...

Аналізуючи історичні джерела, в яких йдеться про цю битву, починаєш розуміти, що М. Вишневецький був справді талановитим полководцем. Не маючи переваги ні в живій силі, ні в артилерії, він зумів переграти ворогів суто психологічно. Для початку вирішив привчити турків і татар до власного - козацького - "розпорядку дня"). З ранку до вечора його роз'їзди наскакували на обидва табори, але палили з мушкетів ніби для розваги - поцілять одного-десятого, та Й навтікача. Те саме робили й гармати - дадуть кілька залпів, та й примовкнуть. А сам князь виводив щодня кілька полків кавалерії, вдаючи атаку на турецькі позиції. Саме турецькі, не чіпаючи татар.

Після кількох днів такої неприхованої дресури, турки, хоч і мали втрати від мушкетних та гарматних обстрілів, повірили, що це все - лише демонстрація сили, за якою криється щось більше. Того Вишневецькому й треба було. Дочекавшись, поки підійдуть незначні загони московітів, що теж були передані під його команду, князь послав одного зі своїх офіцерів з таємним дорученням до міста. Прізвища того офіцера-українця ми не знаємо. Але ясно, що він був чоловіком не з боязких і кмітливим. Зумівши прослизнути крізь ворожі пости, він добувся до фортеці. Мета? Передати наказ Вишневецького: гарнізонові Астрахані вийти на світанку з міста й атакувати турецькі позиції, вдаючи спробу пробитися до козаків. А допоміжним російським полкам було наказано о тій самій порі атакувати татарський табір. І теж тільки для того, щоб відвернути увагу турків.

Сам же Вишневецький повів на турецький табір майже всю свою кінноту. Але вишикував її так, що поза нею всередині півкола, ховалася велика фаланга піхоти. Не помітивши ЇЇ, турки вирішили, що це козаки знову виїхали на свою щоранкову "прогулянку", і замість цілим табором стати до оборони, кинули неабиякі сили на допомогу постам, що облягали фортецю і тепер відбивали вилазку гарнізону.

Цим і скористався князь Вишневецький. Турки знали, що силами кінноти їхнього укріпленого табору не здолати, тому не дуже й схвилювалися, завваживши рух козацької кінноти. Але щойно вона наблизилась до табору - полки розступилися, і на турецькі вали кинулись тисячі козацьких піхотинців. Захопивши гармати, козаки негайно повернули їх проти турків, і незабаром частину османців перебили, а частину витіснили поза табір.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва
  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.