Книга Друга. Клейноди козацької слави.

Козацькі вожді України

Влітку 1654 року Данило Грек, пробившись зі своїм посольством крізь польсько-литовські застави (перед ним двох послів, які йшли з тією самою місією, було схоплено), прибув до України. І став першим, хто сказав Хмельницькому, висловлюючись сучасною мовою: "Старий, ти зробив капітальне глупствої Який союз із Московією?! Невже ти сам не бачиш, у що вступив?!".

Бувалому у бувальцях вивідачеві пощастило пробитися й назад. Король Швеції довідався: розмова з Хмельницьким була не з легких. Навряд чи й можна назвати її вдалою.

Та перші невдачі не розчарували посла. Він іще не раз вдаватиметься до човникової дипломатії, дратуючи своїми рейдами і поляків, і московітів. Яну-Казимирові просто очортіла його невпійманність, і 1656 року він дав наказ за будь-яку ціну схопити Грека і стратити.

Бажаючи врятувати його і таки мати союз зі Швецією, Богдан Хмельницький - уже наполовину прозрілий - виділив для супроводу Данила Грека загін із 3 тисяч козаків. Навряд чи історія знає приклад, коли б посла шановано таким потужним ескортом. Та заковика в тому, що, поки Хмельницький прозрівав, король Швеції почав утрачати до нього інтерес. На це він мав свої причини, яких ми не будемо зараз торкатися. Важливіше те, що, заставши Карла X у Варшаві, Данило Грек цілих два місяці намовляв його, буквально вимагаючи, відрядити до Хмельницького офіційне посольство. Або ж підтвердити - письмової - що такого посольства не буде і переговорів теж. Тобто потрібна цілковита ясність у відносинах між обома правителями й обома державами.

У грудні Грек мусив залишити столицю підкореної Польщі і знову їхати до Чигирина. Там він переказав Хмельницькому дуже неприємну - принизливу - новину. Оскільки Україна фактично вже не є самостійною державою, то вкладати з нею військовий союз, не кажучи вже про поділ території Польщі, на чому наполягав Хмельницький, король Швеції вважає за недоцільне.

І король мав рацію. Про державу, як таку, світ віддавна знає: або вона є, або її нема. Держави України - самостійної, непідлеглої, незалежної - на той час уже фактично не стало. А що Хмельницький ніяк не міг узяти цього до тями, то. йому й підказали отаким ось жорстоким чином.

Жорстоким, але, будьмо об'єктивними, справедливим. Король Швеції і посол з особливих доручень Данило Грек зрозуміли, що гетьман України власними руками задушив незалежність України і свою особисту свободу, свою волю, то ж зрозуміймо це й ми.

Отже, ні вести переговорів з Хмельницьким, ані, тим більше, ділити з ним територію переможеної Польщі, король Швеції Карл X не захотів. Він чудово розумів: будь-які територіальні надбання України відтепер зміцнюватимуть лише одвічного ворога Швеції - Московію.

"Трагедія Богдана Хмельницького - це трагедія полководця, який, із волі випадку опинившись на чолі войовничого, бунтівного народу, став на коліна саме тоді, коли народ нарешті набрався мужності остаточно і назавжди підвестися з колін".

Богдан Сушинський

Так, тоді, 1655 року, шведський король Карл X Густав вважав, що має всі підстави диктувати умови Україні, яка втратила свою незалежність. Але навесні наступного року відчув певну хисткість свого становища. Справді, тримати під контролем велику заморську територію, тобто землі Польщі, - річ не з простих. До того ж, шведам потрапив лист, що його надсилав польському королю генеральний писар (начальник штабу, керівник канцелярії гетьмана) Іван Виговський.

Цей шляхтич, що здобув освіту в Київській Академії і довго служив у польській армії, став правою рукою гетьмана. Той залюбки передав йому чимало державних справ, а поміж ними, й багато таких, що їх, за протоколом, мав виконувати сам. Висування на посади за ознакою кревності чи спорідненості, судячи з усього, звелося за часів Хмельницького, можна сказати, до абсолюту: І. Виговський входив до кола наближених, бо його рідний брат тримав за дружину доньку Б. Хмельницького.

Та річ не в тім. Тепер важко з'ясувати, чи знав гетьман про існування листа, чи, може, ген писар справді відправив його таємно, приховавши навіть від Хмельницького. Якщо знав, то можна припустити, що потрапив він до рук шведів не випадково. Якщо ні, то, виходить, зрада загніздилася й у найтіснішому колі гетьмана.

А в листі, між іншим, йшлося про те, що козаки не збираються пропускати шведське військо через Віслу, тобто не дозволять Карлові X й далі завойовувати Польщу - до південних її рубежів. Для польського короля Яна-Казимир - якби він одержав цього листа - запевнення Виговського здалися б рятівним знаком. Він би зрозумів, що в таборі Хмельницького стався серйозний розкол. І що не все в "українських справах" уже втрачено.

Лист спонукав замислитись і шведського короля: чи не занадто він поспішив знехтувати вигідного союзника. І він згадав Данила Грека, що так і нидів десь на дипломатичних задвірках. Чи знайдеш посла кращого за нього? Особливо ж, коли долучити до переговорів і колишнього коронного підканцлера (віце-прем'єра) Польщі Ієроніма Радзейовського, який перейшов на службу до Швеції.

Та в листі, що його переслав Карл X Хмельницькому, йшлося не так про союз козаків з поляками, як із московітами. Адже на той час московський цар оголосив Швеції війну, прагнучи (в разі успіху) утвердитися в Прибалтиці. Саме з цієї причини король пропонував Хмельницькому зустрітися, щоб ґрунтовно, віч-на-віч...

Можливо, така зустріч між Карл ом X і Хмельницьким і справді мала б місце, можливо, і союз України зі Швецією було б скріплено ще 1656 року; Хмельницький уже навіть дав письмову згоду на переговори, пообіцявши вислати на допомогу шведським військам великий загін козаків, що, погодьтесь, було вже демонстрацією найдружніших прагнень, але... Знову "але"

Розвідка Хмельницького повідомила, що, виявляється, швед веде секретні переговори з угорським князем Юрієм Ракоці. Стали навіть відомі деякі деталі їхнього торгу. Карл X пропонував Ракоці - як обмін на військову допомогу, звичайно ж, - частину Подолії й землі по річці Сян. А за собою мав намір залишити частину північної України, Белжчину і Холмщину.

Щиро кажучи, шведський король поки що діяв за відомою нашою приказкою: "Ще не спіймав, а вже скубти хоче". Але сам факті Хмельницький, звичайно, зрозумів, що його майбутній союзник ділить за його плечима... Україну! Відносини козаків зі шведами відразу ускладнились. Ба, ще й більше: щоб насолити Кардові Х9 Хмельницький почав відверто загравати з угорцями.

Та у справжній шок гетьмана вкинула інша подія. У Вільнюсі розпочались переговори між Московією і Польщею, під час яких мала бути мова і про долю українських земель. Знаючи про це, Хмельницький завчасу сповістив цареві, що відрядить туди свого посла. Або особистого представника - суть не в терміні. Історія зберегла для нас навіть його ім'я -сотник Роман (за іншими джерелами — Герман) Гапоненко.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга Друга. Клейноди козацької слави.“ на сторінці 14. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.
  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.