Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

Козацькі вожді України

З перших днів гетьманування (1622-1623) Оліфер Голуб заявив про себе, як про яскраво вираженого послідовника П. Сагайдачного. Він досить мудро оцінював співвідношення сил, що склалося на той час між Польщею і козацтвом, реалістично сприймав настрої селянства та міщан і дійшов висновку: на певний час треба припинити боротьбу з Річчю Посполитою і повернути зброю тільки проти зовнішніх ворогів.

Чи мала така позиція гетьмана підтримку українського народу? Безперечно. Люд уже потомився І від безперервних повстань, і від руйнацій та релігійного протистояння. Особливо активно підтримували Оліфера Голуба заможні селяни, яким треба було давати лад господарству, і дрібна українська шляхта, яка завжди мала збитки і від поляків, і від єдинокровних повстанців, і від козаків. Потяглися за новим гетьманом і козацька старшина та міщанство.

Однак така державна поміркованість Голуба не подобалася певній частині "козацької сіроми", отого з правіку незаможного, щодень невдоволеного, зарозумілого й бунтівливого люду, що не уявляв собі життя без колотнечі - в мирі та злагоді - а завжди націлювався тільки на бунт і боротьбу. Коли ж заходило про щось більше, скажімо, про лад у війську чи питання державної ваги, цей люд покладався тільки на силу, на емоції і тверду переконаність: тільки він і є справжнім захисником віри і правди, а всі навколо - як не вороги, то якісь непевні.

У цій атмосфері гетьман Голуб намагався вести далі лінію Сагайдачного: залагоджувати релігійні та мирські справи, ґрунтуючись на домовленостях з польським урядом, на дипломатії, запозиченій у попередника. Ситуація ускладнювалася тим, що, як пише в своїй "Історії України" І. Крип'якевич: "Тисячі учасників хотинського походу, здемобілізовані після війни, опинилися без будь-якого забезпечення і заробітку. Частина їх подалася на Запоріжжя, на степові промисли, збільшуючи кількість "неслухняних". Ці козацькі маси не довіряли ніяким переговорам з урядом, не хотіли визнавати шляхетської влади і поривались на різні воєнні виступи, шукаючи виходу зі становища". Щоб якось пригасити пристрасті, гетьман організовує морський похід до кримського узбережжя, а згодом і до берегів Туреччини. Та ці дрібні рейди не могли задовольнити козацтво. Ось чому воно активно втрутилося у внутрішні справи Кримського ханства. Козацька розвідка доповіла гетьманові Голубу, що до Кафи підійшов турецький флот, з допомогою якого султан має намір придушити антитурецьке повстання хана Мухаммед-Гірея і, скинувши його, передати трон Джанібек-Гірею. Але хан та його брат, принц Шагін-Гірей, вчасно звернулися по допомогу... до козаків. А до кого ще мали звертатися? Адже виступали тепер проти спільного ворога - Османської імперії.

У червні козаки спромоглися спорядити флот майже зі ста чайок і рушили до Кафи. І тут Голуб показав свій хист флотоводця. В морському бою він розгромив турецький флот, підвів свої чайки під місто й, узявши його в облогу та обстрілюючи з гармат, примусив турків і їхніх прибічників примирятися з існуванням на троні хана Мухаммед-Гірея.

Маючи такий великий флот, гетьман Голуб вирішив, що повертатися з ним на Дніпро нераціонально, і скерував сили до столиці Туреччини Стамбула. Дісталися без перешкод, зупинились на рейді, тримаючи султана і весь гарнізон у лабетах страху, і... зникли. Турків така тактика здивувала, але вони вирішили, що сталося щось надзвичайне, і козаки змінили свої наміри або ж просто не наважилися штурмувати столицю. Та щойно вони заспокоїлися, як за кілька днів козаки знову вигулькнули з-за обрію і дуже швидко висадили десант. Турки вважали, що козаки зважилися на генеральний штурм. Але вони пограбували кілька прибережних поселень - тобто запаслися продовольством - та визволили бранців, що працювали в місцевих багатіїв, а ще зруйнували Босфорський маяк і знов розтанули в морських просторах.

У Стамбулі полегшено зітхнули: кілька зруйнованих та пограбованих селищ - то ще не найгірше, чого можна було сподіватись від козаків. Ось лишень тактика непокоїла: невже треба було двічі підходити під стіни столиці, щоб обмежити себе такими дрібними наскоками? Та як же були вражені правителі Туреччини, коли за два місяці, вже восени, щойно почалися такі небезпечні для чайок осінні шторми, а отже, козаків у Стамбулі не чекали, вони з'явилися знову. Та сама сотня чайок. Гетьман Голуб і його козацько-морська піхота ніби знущалися з султана та його флоту, демонструючи і туркам, і цілому світові, хто тепер справжній господар на Чорному морі. Турецькі кораблі, що мали б протистати чайкам, не зважувалися навіть стріляли в їх бік - просто втікали.

А щоб остаточно показати світові хто є хто, козаки запливли у Босфор, зруйнували приміське селище Єнікьой та кілька дрібніших поселень, попалили всі кораблі та суденця, які не встигли втекти, і, вітаючи стамбульський гарнізон залпами своїх легких гармат, взяли курс на Дніпро. Якби козаки виявились наполегливішими в своїх чорноморських амбіціях, вони б зібрали трохи більше війська і збудували та зміцнили фортецею порт у гирлі Дніпра, відтак питання про український флот іще тоді перестало б бути полемічним. Але я вже казав, що козацьким вождям, принаймні більшості з них, значно легше було здобути будь-яку військову перемогу, ніж закріпити її дипломатично або подбати про те, щоб закріпитися на відвойованій території.

Тож чи варто дивуватися, що, покидавши на Січі свої чайки, козаки значною масою посунули на Молдову - громити тамтешні турецько-молдавські гарнізони та загони буджацького мурзи Кантеміра. Цей похід теж виявився надзвичайно вдалим. Повернулися козаки в Україну переможцями.

Навіть ті факти - далеко не всі - з буремної гетьманської біографії Оліфера Голуба, що дійшли до нас, переконують: в його особі український народ мав талановитого полководця і флотоводця, і не менш здібного дипломата. І якщо він не влаштовував значну частину козацтва, то тільки тому, що не хотів знову розпалювати українсько-польську ворожнечу. Саме це, на мій погляд, і стало причиною того, що десь наприкінці 1623, або на початку 1624 року, козацька рада усунула його від гетьманства. Як склалася його доля - чи то він залишився на Січі і загинув в одному з походів, чи, може, перейшов у городове козацтво - невідомо. Але слава цього козацького лицаря повинна жити в нашій пам'яті.

Карта Кримського ханства і головних шляхів нападів татарських орд


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.
  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.