Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

Козацькі вожді України

Семен Височан... Він явився пригнобленому народу Галичини, як являються месії - сповнений віри, мужності, з провідницькою переконаністю у святості свого шляху і своєї справи.

Образ цього велета духу карпатського зароджувався навіть не з плоті людської, а з прадавніх легенд, з містичного чекання ватага-визволителя; з мольфарівського віщування правди і волі, котрі неминуче мають запанувати над блакитним маревом гірських долин, над селянськими обійстями і православними церквами; з віри в надлюдську силу і вселенську невмирущість Того, хто прийде, аби визволити і мудро запанувати...

* * *

Національно-визвольна боротьба, розпочата напровесні 1648 року Богданом Хмельницьким на пониззі Дніпра; перші, але гучні та вражаючі перемоги козацько-селянського війська під Жовтими Водами і Корсунем бойовим закликом відлунювали в душах десятків тисяч патріотів Галичини, Закарпаття, Буковини, тектонічно концентруючи біль і гнів народний по гірських та передгірних районах Карпат, де вічним клекотом нуртував бунтарський дух легендами й піснями оспіваних гайдуків, незримих, але всюдисутніх "опришків " чи лемківських "збійників".

Уже влітку 1648 року в різних регіонах Прикарпаття, зокрема, на Покутті, в Галицькому Підкарпатті, Обертинщині, виникають невеликі, але заповзяті повстанські загони, що називалися тут "купами". Певний час ці загони - маючи кожен свого отамана, ватага - обмежувалися нападами на маєтки місцевих шляхтичів та витісненням із сіл польської адміністрації. На значніші бойові операції ні озброєння, ні досвіду, ні достатніх сил у них не було. Крім того, потрібен був хтось, хто взяв би на себе координацію дій цих "куп", об'єднав, організував у більш-менш пристойне військо, яке могло б протистояти не лише надвірним охоронцям місцевих магнатів, але й добре вишколеним підрозділам війська Речі Посполитої.

І до середини літа 1648 року такий організатор, такий авторитетний ватажок з'явився. Ним став хоробрий, талановитий ватаг Семен Височан, якого поляки-сучасники згодом почали називати "мали Хмельніцкі землі галіцкей", тобто "малий Хмельницький галицької землі". І слід погодитись, що Семен Височан справді заслуговував цього визначення, цього порівняння.

Але зауважу, що, можливо, саме воно вплинуло на формування версії щодо походження цього козацького ватага -, його появи на Галичині в розпал повстання. Відомо, що в своїй праці "Народні рухи в Галицькій Русі 1648року ", опублікованій у наукових записках Шевченківського товариства (Львів) у 1898 році, дослідник Степан Томашівський дотримувався думки, що Височан з'явився на Покутті лише восени 1648 року, в ранзі полковника Визвольної армії Богдана Хмельницького, на чолі козацького війська.

У нього негайно знайшлися послідовники, але знайшлися й опоненти, які доводили, що Височан походив з Галичини, що коріння його слід дошукуватися саме тут, і повстання, яке ввійшло в історію під назвою "повстання Високана" у зароджувалося під його проводом, а не на вістрях шабель війська Богдана Хмельницького.

Така ж полеміка точиться і з приводу того: був Семен Височан селянського походження, чи, може, належав до "нобілітованих", тобто тих, кого наділено було шляхетством, або й до "бене нашу с посесіонатус", тобто шля-хетнонароджених. А саме таким, "нобілітованим", постає перед нами Семен Височан, наприклад, в історичній повісті Теодора Микитина "Полковник Семен Височан", з якої випливає, що майбутній підгірський полководець здобував освіту у Львівській братській школі, і був першим її учнем, вихідцем із села Вікторова.

Карпатський опришок

Що стосується версії про те, що Височан зі своїм козацьким загоном з'явився на Покутті лише восени 1648 року, то певним чином вона була спровокована самим повстанським полководцем, який усіляко вкорінював та підсилював у війську козацький устрій, козацькі традиції, козацьке походження своїх загонів і свого повстання, на чому ми ще зупинятимемося докладніше.

Крім того, Височан, який, справді, мав контакти з Богданом Хмельницьким, чи принаймні з його близьким оточенням, не приховував спорідненості свого війська з Визвольною армією гетьмана, називав себе козацьким полковником, і не виключено, що після появи армії Хмельницького в Галичині, військо Височана, дійсно, було підсилене якимось, нехай навіть незначним, загоном досвідчених, загартованих в боях козаків.

Ось так і творилась легенда про те, що Височан - полковник війська Хмельницького, посланий гетьманом на Покуття, щоб підняти повстання, а згодом поєднати свої загони з полками козацько-селянської армії.

Щоправда, дехто з давніх і сьогочасних істориків аж занадто покладається на цю легенду, посилаючись при цьому на твердження польського історика А. Прохаски, інших дослідників, які стверджують, що саме агітаційне підґрунтя повстання Височана закладали емісари Богдана Хмельницького, які діяли тут, на Підкарпатті, ще з кінця 1646 року.

От тільки історики не завдають собі труду з'ясувати просту річ: щоб розсилати по таких далеких краях своїх емісарів, Хмельницький, уже десь на середину 1646 року, повинен був мати свій повстанський штаб, табір, військову та фінансову потугу. Але ж цілком очевидно, що нічого цього він тоді ще не мав! Крім того, реакція на заклики до повстання проти шляхти, проти польської влади була б з боку польського уряду адекватною, тобто навряд чи в такому разі Хмельницькому вдалося б добути на волі до початку розвою власного повстання, котре, як відомо, розпочалося лише напровесні 1648 року.

Та й давайте бути реалістами: в 1646 році Хмельницький ще не мав ні відповідної слави, ні повстанського імені, щоб його заклики до збройного бунту знаходили відгук по таких далеких від центрів Козаччини краях, як Покуття, Лемківщина, Галичина. Коротше кажучи, на той час Хмельницький ще абсолютно не відповідав ролі, яку йому вперто прагнуть приписувати окремі дослідники "повстання Семена Височана".

Водночас, обставини, за яких мужнів воїнський дух самого селянського полководця; умови, в яких він зростав як воїн, політичний діяч та особистість, переконують нас, що він був постаттю самодостатньою, і першим "емісаром*, котрий підводив його до думки про могутнє антипольське повстання в краї, був не якийсь там посланець від, тоді ще - в 1646 році — міфічного повстанського вождя Хмельницького, а його власний батько Ігнат Височан - людина рішуча, у поглядах на своє місце в суспільстві неординарна та самобутня, і, звичайно ж, по своєму, по-бунтарському, талановита.

Знову ж таки, серед дослідників досі точиться полеміка з приводу походження Ігната Височана, оскільки від цього залежить і походження самого селянського вождя. І погляди теж полярні. Відомий український історик В. Липинський беззастережно стверджував, що Ігнат Височан — "типовий шляхтич" осадник, побережник, перший з того легіону найзаслуженіших піонерів колонізації наших (галицьких) земель, за якими щойно пішли державці, економи, старости".

Це твердження шанованого історика викликає щонайменше подив, але не стільки з огляду на "шляхетство" Ігната Височана, скільки через прагнення зарахувати даного галичанина, що досить скромно проявив себе навіть у справі економічної розбудови власних маєтностей, і то вже мало не в середині XVII століття, до "піонерів колонізації галицьких земель", які були достатньо колонізовані щонайменше за вісім-дев'ять століть до нього.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.
  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.