Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

Козацькі вожді України

"Відродження нашої історичної свідомості слід починати з відродження, слави гетьмана Сагайдачного як одного з найвидатніших європейських полководців, чи не єдиного в світі, який з однаковою неперевершеністю командував і польовими арміями, і морським флотом, здобуваючи блискучі перемоги на суші й на мори,

Богдан Сушинський

Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України

Гетьман Петро Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) -один з найславетніших і найталановитіших козацьких вождів та полководців, що з однаковим успіхом діяв і на полі бою, і на дипломатичних теренах. Про цього полководця в українській історичній літературі написано чимало, його дії стали предметом окремих досліджень і темою історичних нарисів (зокрема, нарис Д. Яворницького "Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний"), багато сторінок своїх праць присвятили йому А. Кащенко, М. Грушевський, І.Крип'якевич... Отож, дізнатися про нього можна чимало. Тому в своєму короткому есе я лише зупинюся на головних подіях із життя цього гетьмана, що першим із козацьких вождів офіційно здобув титул "Гетьмана України".

Народився П. Сагайдачний близько 1550 року (точної дати історикам з'ясувати не вдалося) в селі Кульчицях, поблизу Сам-бора, на Львівщині. Походив з українського аристократичного роду, який навіть мав свій герб (у Польщі такі аристократи називалися "гербовою шляхтою")" Напевне, батько його Конаш (звідси й перша частина прізвища - Конашевич) був досить заможним, оскільки зумів дати синові чудову освіту, спочатку в Галичині, а згодом - в елітарній Острозькій академії на Волині.

Скінчивши академію, майбутній полководець певний час служив канцеляристом у якогось київського шляхтича. Одначе досить скоро відчув, що це не його стихія. Так само не наважився він прилучитися й до духовенства, хоч саме йому деякі дослідники приписують авторство полемічного трактату "Пояснення про унію", в якому він виступає на захист православ'я.

Що ж його по-справжньому приваблює? Кар'єра лицаря. А де можна було зробити її українцеві? Звичайно ж, на Січі.

Судячи з усього, Сагайдачний був природженим воїном, який досить швидко опанував військову науку і став справжнім професіоналом. Хто може найкраще, найточніше охарактеризувати полководця? Звичайно ж сучасник, який бував разом з ним у походах. Таким сучасником виступає польський аристократ генерал Яків Собеський, батько майбутнього короля Польщі Яна Собеського. Цей генерал, один з командирів польського війська в битві під Хотином (1620), цікавий для нас уже хоча б тим, що залишив по собі "Записки про Хотинську війну *. До речі, в цих записках він загалом висловлювався про козаків досить стримано, іноді не приховуючи ворожості до них. Тим цікавіше сприймаються його слова про гетьмана Сагайдачного: "...Був він чоловіком великого духу, що сам собі шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був першим, коли ж доводилося відступати — останнім; мав жваву діяльну вдачу, в таборі залишався сторожким, мало спав і не пиячив; на нарадах поводився обережно, в розмовах був небалакучий**

Погодьтеся, що така характеристика, народжена під пером польського аристократа, якому важко захоплюватися козацьким вождем, має для нас особливу цінність.

Чи могла така людина розминутися з козацькою славою? Важко припустити. На Січ Сагайдачний прибув у часи, коли там гетьманував (удруге) Самійло Кішка. Вже в перших морських походах, коли Сагайдачний ще не був гетьманом, він постав перед козацтвом як надзвичайно хоробрий і, водночас, розсудливий воїн. На самій Січі цієї доби було неспокійно. Після повстання Наливайка в Україні довго давало про себе знати напруження між реєстровими та запорізькими козаками. Гетьманська булава часто переходила з рук до рук: одні гетьмани не влаштовували польський уряд, інші -козаків. Коли січовикам це набридло і вони забажали сильної, владної руки, за гетьмана обрали Сагайдачного. Сталося це 1606 року. І новий гетьман одразу ж довів, що козаки не помилились. Восени того року він спорядив чималу ескадру з чайок і повів її до турецьких берегів.

Десь поблизу Варни козаки натрапили на турецьку ескадру з десяти галер. Дочекавшись ночі, вони рішуче атакували їх та захопили, заволодівши при цьому всіма гарматами. Здавалося б, можна повертатися на Дніпро. Але поруч лежало окуповане турками болгарське місто. І сам Бог велів подарувати болгарам промінь надії. Ось тільки козаків малувате, а тому йти на штурм було небезпечно. Отже, слід удатися до хитрощів.

Про те, як саме козакам під командуванням Сагайдачного пощастило взяти Варну, можемо здогадуватись, "розшифровуючи" давню народну думу "Була Варна здавна славна". А вона розповідає, що частина козаків висадилась на узбережжя, частина - лишилася на чайках. І постало питання: звідки штурмувати? З моря, з суходолу? Зусібіч? Вихід було знайдено досить оригінальний. Частина чайок, добре озброєних гарматами, зайшла в річку. Подумавши, що козаки, мабуть, перепилися чи перегрілися на сонці, коли наважились на таке, турецьке військо вийшло з міста, щоб потопити чайки і перебити українців. При цьому частина гарнізону теж сіла на човни, та натрапила на такий густий гарматно-рушничний вогонь з човнів і з берегової засідки, що мусила попрощатись із білим світом. Недобиткам ледве пощастило сховатися поза мури. Й ось тоді, не даючи туркам отямитись, Сагайдачний повів своїх лицарів на штурм.

Як твердять хроністи, Сагайдачному вдалося визволити кілька тисяч полонених, серед яких були не тільки українці, а й вояки з інших країн. Натомість до полону потрапило чимало турецьких офіцерів та адміністраторів. Козаки захопили також величезні трофеї і багатства. Можна з упевненістю сказати, що це була перша після поразки повстання Наливайка по-справжньому блискуча перемога; що походом на Варну Сагайдачний, по суті, відродив славу січових лицарів і підніс її до європейського рівня.

Повернувшись із-під Варни, гетьман Сагайдачний заходився реорганізовувати козацьке військо. Чіткіше поділив його на сотні та полки, поновив навчання, запровадив сувору дисципліну. Далеко не всім козакам це припало до вподоби. Знаходилися й прихильники колишньої "волі", що дозволяла їм не коритися дисципліні. До них гетьман уживав найрішучіших заходів - аж до привселюдної розправи. За це козаки кілька разів скидали Сагайдачного з гетьманства. Та минав час, треба було вирушати в новий похід... І хлопці починали чухати потилиці та йти до батька на перепросини: даруй, мовляв, коли що не так, бери булаву та веди нас на бусурманів.

І Сагайдачний булаву приймав. І вів. Уже за рік після Варни він зумів виманити поза стіни гарнізон Перекопа й розгромити його, а тоді захопити місто. Цей напад наполохав і кримського хана, і султана Туреччини. В обох столицях відчули: на півдні України й на Чорному морі з'явилася сила, здатна тут запанувати. Ніби підкріплюючи ці побоювання, Сагайдачний повів козаків через Чорне море, висадився на турецькому узбережжі й буквально викосив там усе вогнем і мечем, визволяючи з полону українців, захоплених у боях чи взятих під час татарських набігів на українські міста й села.

Після того, як 1613 року Сагайдачний ще двічі водив своїх козаків у походи, султан Ахмет І вирішив, що настав час показати козакам і цілому світові, хто е справжнім паном на Чорному морі. Флот, що його султан вирядив до Очакова, був величезним. Він мав винищити українські чайки і не допустити виходу козаків з гирла Дніпра, тобто замкнути їх там назавжди. Козакам це, ясна річ, не сподобалося. Вони налетіли на турецькі кораблі просто в порту Очакова та на його рейді. Частину галер одбили собі, а всі інші пустили на дно. Ця операція ще раз підтвердила талант Сагайдачного як козацького адмірала.

Помітили видатного полководця й у Варшаві. Король Сигізмунд III наказує Сагайдачному зібрати військо поблизу Києва і звідти, приєднавшись до польської армії, іти на Московщину. Проте гетьман не чекав, поки те приєднання станеться. Сформувавши досить сильне військо, він вибив росіян з українського міста Путивля, визволив од них майже всю територію Сіверської та Слобідської України і, розбиваючи окремі загони та гарнізони, дійшов до Калуги. Якби того вимагала ситуація, Сагайдачний не припинив би своїх дій і на території Московії. Але в цьому не було рації з політичного боку, і він повертається до Києва. Його зустрічають як славетного полководця і проголошують гетьманом України.

До речі, в Києві Сагайдачний поводиться вже не як полководець, а як справжній державний діяч. Згуртувавши навколо себе групу церковних діячів-галичан, він засновує друкарню, яка вже наступного року випускає у світ першу книжку. З його ініціативи в Києві створюється Київське українське братство, що мало гуртувати в своїх лавах свідомі національні сили. На той час таке братство вже існувало у Львові, і це дуже допомагало українській громаді протистояти польській експансії. Відомо, що одним з перших членів Київського братства став сам Сагайдачний. Слідом за ним туди записалося все запорізьке козацтво, що, погодьмося, було неординарним явищем і дістало серйозний політичний резонанс. Авторитет братства надзвичайно зріс.

Восени 1614 року Сагайдачний знову повернувся на Січ. За деякими свідченнями, він мусив прибути туди на прохання козацьких старшин. Там сталася неприємна подія. Козацька флотилія вийшла в море, але знялася хуртовина зі штормом, і частина чайок затонула, частина опинилась біля турецьких берегів. Багато козаків потрапило в полон. Посадивши на чайки якихось 2 тисячі воїнів, Сагайдачний рішуче долає Чорне море і штурмом бере Трапезунд. Козаків було мало, фортеця могутня... Проте гетьмана це не зупинило. Поки в Стамбулі з'ясовували, звідки взялися козаки та як вони могли так легко заволодіти Трапезундом, Сагайдачний уже нищив турецький флот, що базувався в Синопі, а потім захопив і саме місто, перебивши його залогу. Здобувши величезні трофеї і визволивши всіх полонених, що перебували в цій частині Туреччини, Сагайдачний переможцем повернувся в Україну. І таки показав не лише татарам, а цілому світові, хто є хто в Україні та на Чорному морі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.
  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.