У цій битві Богдан Хмельницький показав увесь свій талант полководця. Тут він, як мовиться, згадав давнину, постав у всій красі, як і колись під Жовтими Водами й Корсунем. Польського головнокомандувача вбито. Майже все його військо порубано. За свідченнями хроністів. Польщу пройняло жахом. Але, знову ж таки, слід було якось розвивати цей успіх, іти далі, на ту ж таки Польщу. А Хмельницький дав змогу королю ще раз зібрати армію, найняти угорські та німецькі полки...
Та це не допомогло Яну-Казимиру. Його табір під Жванцем опинився в кільці козаків. Поляки тяжко голодували, дуже мерзли, не маючи теплого одягу, почали хворіти, вмирати. Шукаючи порятунку, король зумів підкупити Іслам-Гірея, щоб той повернув свої війська в Крим. Дослідники одностайні в думці, що повстанці й самі б уже могли розбити знеможених та охлялих з голоду поляків без найменшої допомоги. Але Хмельницький раптом зняв облогу і пішов зі своїм військом із поля бою. Очевидно, немало здивувавши цим і поляків, і своїх власних вояків. Єдине виправдання, що його розшукали для гетьмана історики, - нібито він побоювався раптового нападу орди. Але ж вона вже відійшла! А успіх битви вирішували години. Ну, нехай доба. Протягом неї розвідка цілком могла контролювати ситуацію: де перебуває хан, та які має наміри. Втім, не нам судити.
Як це не дивно, але саме після Зборівської битви, що закінчилась угодою, з приводу якої так ремствував народ, Богдан Хмельницький почав активно будувати українську державність. Очевидно, відчув: усе, за що боролися він і його військо, може зійти нанівець, а сам він постане перед історією тим, хто тільки й зумів зчинити одну з найкривавіших та наймасовіших воєн, але так нічого й не домігся.
Втім, і до Зборова він та його дипломати вже зробили немало. Зокрема, було підписано угоду між Туреччиною й Україною "Про торгівлю на Чорному морі". Цей документ, що з'явився в лютому 1649 р., мав величезне значення для підвищення авторитету України на міжнародній арені. Ще б пак! Підписавши угоду, Туреччина визнавала Україну за рівноправного партнера, самостійну державу, що здобула право відкрити в Стамбулі своє представництво.
Всю територію, підконтрольну повстанцям, було поділено на адміністративні райони (полки). Годі глянути на географію цих полків за станом на 1650 рік - київський, уманський, черкаський, білоцерківський, брацлавський, полтавський, чернігівський, миргородський, лубенський... - щоб усвідомити: виникла солідна європейська держава. Причому, така, в якій існувала чітко вибудувана адміністративна система: полки . поділялись на сотні, сотні - на курені; в кожному полку і кожній сотні - своя канцелярія; курінних і городових отаманів обирає населення, отже діє самоврядування.
Тим, хто досі тримається думки, ніби головною метою Хмельницького було возз'єднання України з Росією, не завадило б знати: протягом 1650 року, приймаючи багато посольств і дбаючи про зміцнення адміністративної системи нової держави, Хмельницький плекав ідею - і це підтверджено документами - створити федерацію, в якій Україна відігравала б провідну роль і до якої б увійшли Трансільванія, Молдова, Валахія, а згодом - і Біла Русь. Причому, плани були досить реальними. Ці невеличкі, ослаблені внутрішніми чварами і зовнішніми ворогами держави вже самі тяглися до сильної та боєздатної України. Тим паче, що задумував Хмельницький цю федерацію під протекторатом Туреччини. Для цього він намагався утворити з Туреччиною військово-політичний союз. Задля цієї ідеї, як гадають, він наполягав і на одруженні свого сина Тимоша з донькою молдавського господаря Василя Лупула та вів переговори з трансільванським князем Ракоці, який навіть пропонував Хмельницькому: йти війною супроти Польщі, остаточно розбити її і поділити між Україною і Трансільванією.
Дедалі впевненіше виходила на політичну арену Східної Європи і Швеція, уряд якої неабияк покладався на союз з Україною, що дало б змогу Швеції побороти Польщу і Московію та стати володаркою Балтійського моря і всіх прибалтійських територій.
Що ж змусило Хмельницького до єднання в 1654 році з Москвою? Перш за все психологічна неготовність його до того, що Україна здатна бути нікому не підлеглою, самостійною державою! Гетьман просто не уявляв, що може настати день, коли він буде правителем незалежної країни, не відчуваючи королівської, царської, султанської, ханської чи ще якоїсь там "ласки". Федерація - так. Васальна залежність - як Бог дасть. Важити на милість Яна-Казимира вже не доводилось - надто багато пролито крові. А король часу не гаяв, налагодив міцні зв'язки з Кримом, натякаючи ханові, що той може відкраяти собі від України стільки, скільки проковтне. І це вже була реальна небезпека. Якій, між іншим, Хмельницький міг протиставити союз із Туреччиною. Або Швецією.
Інакше кажучи, об'єктивно непереборних причин, які б змусили Хмельницького до угоди з Москвою, не існувало.
Разом з тим тверезо погляньмо: що саме сталося 1654 року? Що тут - міф, а що - реальність. Почнемо з документа. "Акт про возз'єднання України з Росією", що ним так хизувалася радянська пропаганда, був її ж таки вигадкою. Жодного "Акту...", як такого, в природі не існувало. Документ, створений у березні 1654 року в Москві і підписаний Хмельницьким, називався... "Березневими статтями* (їх ще називають "Статтями Богдана Хмельницького"), Терміну "Росія" взагалі не було, в кожному разі офіційно. В усіх документах, всіх міжнародно-правових актах, що з'являлись і в Москві, і в будь-якій європейській столиці, державу називали Московією. Росією ця держава почала зватись аж у XVIII столітті - за спеціальним Указом Петра Першого, який вирішив прийняти титул імператора та суть не тільки в назві.
Про яке "возз'єднання" йде мова? В одинадцятьох пунктах "Березневих статей", що їх 21 березня 1654 року затвердили цар Олексій Михайлович та боярська дума, про жодне "возз'єднання" не було навіть мови. Згідно з ними, Україна мала власну 60-тисячну армію, гетьмана й уряд, яких народ обирав і призначав поза волею царя; власне законодавство і судову систему; систему освіти рідною мовою; власну податкову систему; право на міжнародні відносини. Щоправда, було застереження: гетьман не може сам приймати послів Польщі й Туреччини - у переговорах повинні брати участь представники Москви.
Яке ж бо це, даруйте на слові, "возз'єднання"?} Мова йде про звичайний у ті часи військово-політичний союз. У разі війни обидві держави виступають укупі і захищають свої
інтереси. Оце й усе. "Возз'єднання" сталося згодом, коли - ще за життя Богдана Хмельницького - цар та уряд Москви порушили всі до єдиного пункти цієї угоди. І порушували Й далі - протягом трьох століть. Крок за кроком ліквідовуючи непідлеглість і навіть автономію України. Знищуючи її козацтво. Руйнуючи систему національної освіти. Законодавчо забороняючи народові створювати рідною мовою свою літературу, пресу. Взагалі позбавляючи права спілкуватися рідною мовою. Якщо в цьому хтось бачить суть "братерського возз'єднання єдинокровних народів", то що ж тоді колоніальний гніт?
Розуміючи, настільки невдячна це справа - аналізувати "Статті Хмельницького", офіційна пропаганда СРСР, так само як і багато хто з істориків, раз у раз посилались і посилаються на Переяславську Раду. Але при цьому не уточнюють, що ніякого документа в Переяславі підписано не було. Так, стоячи на морозі, люди слухали виступ гетьмана і щось гукали. Але що слухали? І що гукали? Слухали ось що: "Панове полковники, старшини, воїни Запорізького війська і всі православні християни! Всі ви розумієте, що ми не можемо більше жити без ПОКРОВИТЕЛЯ (!!!). Зібрав вас тут, щоб ви вибрали одного з чотирьох, яких назву вам...".
І далі Хмельницький дав коротку й недипломатичну характеристику польському королю, турецькому султанові і кримському ханові. До речі, зарахування до "покровителів" також кримського хана здається мені просто знущанням із козацтва. Але Хмельницький не погребував цим. Далі він промовив: "І, нарешті, останній - це великий цар східний, який разом з нами сповідує православну віру. З Москвою нас єднає церква, єднає тіло, головою якого є Ісус Христос. Цей великий князь зважив на наші прохання і прийняв нас усім своїм царським серцем. А хто не хоче йому коритися, хай іде звідси, дорога вільна! Чи всі бажаєте цього?!". "Так, всі", - загомонів натовп. "Хай буде такі" - підсумував гетьман.
То з якого приводу гукали?! Що вибрали собі покровителя? Що "всім царським серцем"? А куди подітися тим, хто не дає на це згоди? І взагалі, хто такі питання розв'язує на морозі перед натовпом? Правда, тут таки зачитано й проект угоди з Московією. Але з 23 його статей у Москві в березні ухвалено лише 11. Та й ті не без ґрунтовного переписування (редагування, як сказали б ми тепер).
Так, у натовпі гукав полковник Золотаренко, шурин Хмельницького, зі своїми людьми. Полковник Іван Нечай, брат Данила Нечая, зять Хмельницького. Який, до речі, згодом воював проти Росії. Писар І. Виговський, брат якого також був зятем Хмельницького. Інші високопосадові родичі і прибічники.
Але рішуче виступив проти союзу с Росією полковник Іван Сірко, який, за деякими джерелами, був на той час заступником гетьмана ("польним гетьманом"), тобто безпосередньо командував військами. На знак протесту він склав повноваження заступника гетьмана і повів свій полк на Запоріжжя, де невдовзі став кошовим отаманом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга Друга. Клейноди козацької слави.“ на сторінці 11. Приємного читання.
