Як же був приголомшений гетьман, дізнавшись, що його посольства на переговори не допустили. І подбали про це не поляки, а... московіти і Саме московські посли заявили, що долю України їм звеліли вирішувати самим, без участі представників України та консультацій з гетьманом Хмельницьким. Ось до чого мають звикати "вірні слуги під високою рукою царської милості". До того, про що повідав нам, спираючись на архівні матеріали, академік І. Крип'якевич: повернувшись до Чигирина, у ставку Хмельницького, Роман Гапоненко впав до ніг гетьмана і, вмиваючись слізьми від образи - бо таки було чого - повідомив: "Москва прагне віддати Україну назад ляхам. Послів від козаків не пустили до польського табору, як собак не пускають до церкви!".
Визначення образне і досить влучне. Саме з такою великодержавницькою імперською пихою і ставилися московський цар, його бояри і чиновники до країн і народів, які мали необачність укладати союз із Московією, наївно - як Б. Хмельницький — сподіваючись, що це переросте в щиру, засновану на засадах взаємоповаги, дружбу. Як показав досвід історії, на таке ніколи не могли покладатися навіть єдинокровні та єдиновірні народи...
А далі заходять події, про які в офіційній історіографії, як правило, не згадувалося. Визнавши змову між Московією і Польщею за неприховану зраду інтересів України і грубе порушення умов договору, Хмельницький іще раз звертається до посередництва Данила Грека. Дізнавшись, що Карл X, наляканий зближенням московітів з поляками, тепер не проти військово-політичного союзу з Україною, гетьман споряджає до нього посольство, яке в досить-таки ультимативній формі поставило вимогу: впродовж десяти тижнів укласти шведсько-український договір, проект якого підготував Хмельницький.
Неважко уявити собі, на якому градусі люті перебував Хмельницький і як зненавидів він свій таки власний союз із Московією, якщо в ультимативній формі вимагав від шведського короля укладення договору у визначений термін. Випадок у дипломатичній практиці рідкісний. Особливо, якщо взяти до уваги, що Україна і Швеція не були тоді ані союзниками, ані воюючими сторонами. Скидається нате, що Хмельницький аж тепер по-справжньому усвідомив, до якого згубного союзу він утягнув горду й нікому не підлеглу Україну, що постала перед Європою мужньою воїтелькою, котра зуміла розтрощити Польську імперію, одну з найдужчих у світі.
Дослідник В. І. Сергійчук, який вивчав дипломатичну пошту доби Хмельницького, твердить у своїй книжці "Іменем війська запорозького": "Аналіз історичних документів посвідчує, що в цей час (після віленського конфузу - Б.С.) Богдан Хмельницький стає активним будівничим нового союзу держав у Східній Європі, куди мали ввійти Україна, Швеція, Прусія, Угорщина, Молдавія, Валахія, Литва. Здавалося б, які спільні інтереси можуть об'єднувати Україну і Швецію? Але результати Віленського договору дали можливість Польщі відродити своє становище, а це, звичайно ж, не влаштовувало Карла X, який прагнув заволодіти Балтійським узбережжям останньої. Ось чому він шукав такого союзника, який готовий був би воювати проти Речі Посполитої до останку*.
Таким союзником - могутнім і непримиренним - поставала перед шведами Україна, яка мала свої інтереси. Щоправда, Хмельницький на той час уже ладен був іти далі. Він бачив Україну в центрі великого союзу кількох держав, які, згуртувавши військові і політичні зусилля, могли б успішно протистояти і Туреччині, і Московії, і Польщі. Власне, ще тоді, у XVII столітті, Хмельницький пропонував певний варіант об'єднаної Європи, до ідеї якої наш континент "доріс" лишень у XX столітті. Одначе, як бачимо, і в наш час між державами, які об'єдналися в Західній Європі, раз по раз виникають проблеми, а подеколи навіть тертя, які ставлять під сумнів доцільність подібного об'єднання. Можна тільки уявити, з яким виром проблем, взаємних претензій і неприйнятних умов довелось би зіткнутися Хмельницькому в XVII столітті;
Об'єднати названі держави гетьманові України не пощастило. Вже хоч би тому, що кожен із правителів знав, із ким має справу. Ставити на чолі об'єднавчого процесу Східної Європи державу, яку ти сам, гетьман всія України, ще не встигши до пуття створити, спромігся ні за що ні про що загнати в неволю до Московської держави, - це здавалося, щонайменше, несолідним. Хоч мусимо сказати: до України тяглися. її перемогами захоплювались. На них покладали надії в різних куточках Європи. До речі, про це знають зараз в Україні дуже мало.
Кілька прикладів.
Українська визвольна армія ще тільки здобувала свої перші перемоги під Жовтими Водами, Корсунем та іншими українськими містами, а князь прусський і курфюст бранденбурзький Фрідріх Вільгельм уже скористався ними, щоб визволити свою Прусію з-під політичної залежності від Речі Посполитої і повинності сплачувати їй щорічну данину. Розрахунок був точним: загрузнувши у війні з Україною, Польща не зможе послати своїх військ до Прусії. Бо й посилати вже, власне, не мала кого. І ще додам: протягом усіх наступних років Вільгельм уважно стежив за розвитком бойових дій і процесом становлення України, виказуючи при цьому активний дипломатичний інтерес до намагань гетьмана створити антипольську коаліцію.
Крім того, дослідники мають документи, які засвідчують, що в перемогах України, її самостійному розвиткові, у створенні східноєвропейського союзу був кровно зацікавлений Кромвель. Його розрахунок будувався на тому, що послаблення Польщі призведе до послаблення її головної союзниці - Франції, чиї королівські династії мали родинні зв'язки. Тобто, перед ним розкладався власний політичній пасьянс.
А що ж у цей час діялось на дипломатичних фронтах України? Дуже цікаві речі. Поки Хмельницький метушився між вірнопідданістю московському цареві, а той спродував його полякам, і прагненням відродити Велику Україну від Дону до Вісли, поширюючи свою владу, як він зазначав в одному з послань Карлу X, "на всю старовинну Україну, чи Роксоланію, де була грецька віра і де ще й донині жива українська мова, аж до Вісли", Данило Грек - святий, справді святий чоловік! - як представник України творив, можна сказати, чудеса дипломатії.
Інтригуючи шведського короля тим, що Хмельницький ладен допомогти йому військами, вкласти з ним союз і остаточно розгромити Польщу, запопадливий грек вимагав, щоб шведи подбали про введення до складу України не лише споконвічне українських земель, ай... давньої столиці Польщі Кракова! Аргументи: із Кракова... козакам зручніше підтримувати зв'язок зі шведами, а головне, Польща позбудеться одного зі своїх національних центрів, і це боляче позначиться на її гордості та міжнародному престижі. Понад те, Данило Грек досить прозоро натякнув шведам, що вже найближчим часом Україна розірве угоду з Московією. Тут він, очевидно, мав на увазі те, що Хмельницький - через його хворобу - доживає віка, а ті, що постануть по ньому, не дозволять Москві поводитися з Україною, як із колонією.
Вже як ненавидів Польщу король Швеції, як прагнув роздробити її, та на вимогу передати - в майбутньому, звичайно ж, - Краків Україні його пройняло сумнівом: справді має посол такі інструкції, чи це його власна вигадка?
Безперечно, Хмельницькому, про всяк випадок, не завадило б підтримати цю ідею і сяк-так поторгуватися з Карлом X, підтримавши за одним заходом і свого Посла. Але гетьман не тільки дезавуював ці домагання Данила Грека, а ще й погрозив йому карою.
Зазначимо, що за таке самочинство, за законами того часу, його міг стратити і король Швеції, який, до речі, вів переговори з Греком, перебуваючи у Фравенбургу, в Прусії. Одначе ускладнювати ситуації не захотів. Трохи поміркувавши, він дійшов висновку, що гнів Хмельницького, мабуть, краще визнати за суто дипломатичний (хоч навряд чи він таким був), а тому взяв та й перевербував Данила Грека, прийнявши його на свою королівську службу. При цьому оголосив його своїм підданим, оскільки, як з'ясувалося, підданим України Данило Грек досі не став, а ставати підданим Московії не хотів. І незабаром наш візантієць, але вже під іменем Даниїла Олівеберга де Грекані, шведського посла з особливих доручень (і шведського дворянина) прибуває до ставки Хмельницького. Гетьман, ясна річ, мусив узяти це за дипломатичний ляпас. Але довелося стерпіти.
І чого ж домагався новохрещений де Грекані від гетьмана? Та все того самого. Силкувався переконати Хмельницького, що не личить правителеві такої могутньої держави як Україна бути за московського "холопа". Що є можливість утворити Велику Україну, яку вже готові підтримати Швеція, Прусія, Англія, Угорщина... Вже хто-хто, а де Грекані чудово знав розстановку політичних сил у тогочасній Європі, чуйно реагував на зміни політичної кон'юнктури, а головне, дуже хотів, щоб освячена грецькою православною вірою Україна знову повстала духом. Не тільки тому, що встиг полюбити цю землю, а ще й тому, повторюся, що в майбутньому сильна самостійна Україна могла б сприяти відродженню Греції.
Тим часом заворушився і польський король. Прислав своє посольство, пропонуючи Хмельницькому мир і злагоду. Здавалося б, чи не вдалим є момент для того, щоб коли вже й не розривати союзу з Московією, то принаймні дати зрозуміти царю московітів: будувати й надалі свої відносини з Україною на грунті неповаги до Переяславських угод - неприпустима розкіш.
Будь-який інший глава держави так і вчинив би. Але -не Хмельницький! Він знову складає листа батюшці-царю. Дуже схожого, зверніть увагу, на звичайнісінький донос:
"..король Польщі прислав до нас посла, свого секретаря Станіслава Казимира Беньовського, щоб нас відлучити від вашої царської величності і міцної руки, і щоб ми знову жили з ляхами у злагоді та єдності. Цього ми ніколи не тільки не зробимо, але навіть і думати не бажаємо про те, щоби від вас, великого государя, вашої царської величності, єдино православного царя, відступитися*.
Ну, що вже тут міг удіяти відважний грек Данило де Грекані, що власною головою важив задля непідлеглості України?! І до яких переговорів могли ставати з автором таких цидул король Швеції, курфюст Прусії, князь Трансільванії? За кого мали вважати його правителі Польщі, Туреччини, Криму? Про що з ним можна було в подальшому домовлятися, якої мудрості сподіватися?! Будьмо ж чесними перед собою й історією і, за всієї нашої поваги до заслуг Хмельницького-воїна, скажімо собі те, що треба сказати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга Друга. Клейноди козацької слави.“ на сторінці 15. Приємного читання.
