Розділ без назви (43)

Товкотнеча на ринку

Більшість прогнозистів згодні з тим, що в найближчі п’ять років на світовому ринку буде відбуватися щорічне подвоєння числа запусків космічних апаратів малого розміру в рамках державних, комерційних і наукових програм. Росте число держав і великих компаній, що хочуть мати власного супутника, але занадто дорогий супутник їм все-таки не по кишені. «Космотрас» створив нішу для дрібних і середніх клієнтів, у першу чергу, для університетів, а також для країн, що розвиваються.

Рішенням президентів Росії й України від 12 лютого 2001 року статус програми «Дніпро» і в Росії, і в Україні підвищений до статусу державної (у Росії — федеральної) програми в галузі космосу і космічної співпраці між двома країнами. І зараз докладаються зусилля, щоб до програми «Дніпро» на такому ж високому рівні приєднався Казахстан. Адже пускові шахти знаходяться на казахстанській землі, у Байконурі. Одна з них експлуатується, а три чекають своєї черги. Вони завжди використовувалися для відпрацювання радянських ракетних комплексів. І зараз у встановленому порядку вирішується питання про передачу статусу відповідальності за їх експлуатацію від Казахстану до російської сторони.

24 — 28 серпня 2001 року в Києві пройшла міжнародна виставка «Космічні технології — на службу суспільству», і проект «Дніпро» був визнаний на ній найбільш ефективним серед десяти міжнародних космічних програм за участю України. За відомостями Національного космічного агентства України (НКАУ), кожна гривня і кожен карбованець, вкладені в «Космотрас», приносять три. За висновком НКАУ, коопераційні поставки між Україною і Росією в рамках космічної співпраці щороку стабільно зростають на 10 — 15 відсотків. Мабуть, сторони прийняли правильне рішення, відмовившись від створення двох повністю замкнутих циклів виробництва ракетно-космічної техніки. Світ тепер працює за іншими правилами. Національне космічне агентство України вважає перспективною співпрацю з російською компанією «Рособоронекспорт» у здійсненні спільних інвестиційних проектів. Україна планує брати участь у російському проекті по створенню глобальної навігаційної системи ГЛОНАСС. До речі, це проект виняткової технічної і технологічної складності — «безперспективні» країни за такі проекти просто ніколи не візьмуться.

Ще один український проект за участю російських колег — нова трьохступенева ракета-носій «Циклон-4», призначена для біляекваторіальних запусків, конкретно — з космодрому Алкантар у Бразилії, у штаті Маран’ян, розташованого поблизу екватора, на 2° південної широти.[105]За допомогою космічної техніки виконуються (а точніше, продовжують виконуватися) російсько-українські наукові дослідження.[106]

Усі ці спільні починання зовсім не виключають нормальної (як кажуть, «здорової») конкуренції між Росією й Україною. У лютому 2001 року уряд Єгипту оголосив міжнародний тендер на проектування, виготовлення і запуск першого єгипетського супутника дистанційного зондування Землі. У тендері взяли участь Велика Британія, Росія, Україна, Італія і Південна Корея. Суперники, що і казати, сильні, але тендер виграло ДКБ «Південне».[107] Умови тендера передбачають також створення і розгортання в Єгипті наземної станції управління супутником у польоті і модернізацію станції прийому даних дистанційного зондування. Це все до питання про рівень українських високих технологій і їх конкурентоздатність на світовому ринку.

До числа партнерів ДКБ «Південне» по даному проекту ввійдуть: «Південмаш», НДІ радіотехнічних вимірів (Харків), науково-виробничі підприємства «Хартрон-Консат» і «Хартрон-Юком» (Запоріжжя), Державне науково-виробниче підприємство КОНЕКС (Львів). Наші фахівці, до речі, проведуть навчання єгипетського персоналу.

Запуски на геостаціонарну орбіту під силу і українському «Зеніту», і російському «Протону». Одне й те ж саме замовлення може дістатися або нам, або росіянам. Навіть дві аварії «Протона» у 1999 році не підірвали його репутації. Є суперник і в південмашівского «Дніпра» — це ракета «Рокіт», створена на основі першого і другого ступеней армійської РС-18 (згідно західної класифікації SS-19, «Стилет») у російському Державному космічному науково-виробничому центрі імені Хрунічева.[108] за участю «Даймлер Крайслер Аероспейс». Спроможність нести корисне навантаження в «Рокоту» помітно менша: «Рокіт» може доставити на орбіту 1,9 тонни, а «Дніпро» з додатковим ступенем до 4,5 тонн. Але ця різниця не завжди допомагає їм «розійтися» на ринку: низькоорбітальні супутники звичайно важать мало. Зате при запусках «в’язками» перевага в «Дніпра».

Російська Ракетно-космічна корпорація «Енергія» збирається створити новий носій «Аврора» для запусків з австралійського острова Різдва, щоб, на думку експертів, прямо суперничати і з французькою програмою «Аріан», і з «Морським стартом», в якому бере участь Україна. Отут, щоправда, є одна загадка: у «Морському старті» бере участь і сама ж РКК «Енергія». Але це справа ще не завтрашнього дня, життя покаже, що і як. Національні космічні агентства України і Росії виробили добрі, партнерські відносини.

Ринок штука непроста, це нікому доводити не треба, але коли я чую розмови, що надлишок ракет у світі занадто великий, що вийти на ринок космічних запусків уже практично неможливо, позаяк на ньому і так занадто тісно (і так далі), я нагадую собі, що за всіх часів було практично неможливо вийти на будь-який ринок. Однак за всіх часів нові і нові учасники все ж виходили на ринок і знаходили собі на ньому місце. Наші люди пропонують відмінне поєднання ціни, надійності і якості, а це непогана перепустка на ринок. Надійність нашої ракетно-космічної техніки особливої реклами не потребує, вона підтверджена більш ніж двома тисячами ракетних пусків.

У ринка космічних пускових послуг багато сегментів. Для якоїсь мети потрібні низькоорбітальні супутники, для іншої — високоорбітальні, у якихось випадках підходять ракети-носії важкого класу, у якихось — легкого. Різних клієнтів цікавлять різні орбіти. Орбіти бувають кругові й еліптичні, геліосинхронні і геостаціонарні, у орбіт різні кути нахилу до площини екліптики. Звідси зрозуміло, що універсальних ракет і універсальних космодромів на всі випадки життя не існує, і це також полегшує проникнення на ринок.

Саме тому дніпропетровські конструктори зайнялися розробкою нового ракетно-космічного комплексу «Маяк». Завдання просте: використовувати вигідне географічне положення і високий технічний рівень космодрому СТБ у Південно-Африканській республіці. При створенні нової трьохступеневої ракети мається на увазі застосувати вузли і технології української ракети «Зеніт» і французької «Аріан», що дозволить істотно скоротити витрати і забезпечити високі конкурентні можливості комплексу.

Наша ракета «Циклон» послужить базовою моделлю для створення, разом з італійською фірмою «Фіат-Авіо», нової ракети, здатної виводити на орбіту висотою 500 км до п’яти з половиною тонн вантажу. Взагалі не можна не відзначити, що італійці демонструють чудову ринкову і технічну гнучкість у співпраці з нами. Італійці виступають координаторами робіт по створенню сім’ї європейських ракет-носіїв «Вега» легкого класу на основі «Циклону», а ДКБ «Південне» розробляє для них рідинний ракетний двигун 4-го ступеня і здійснює комплексне проектування ракети-носія і її систем.

Я маю велику надію, що удача буде супроводжувати ще один важливий космічний проект, який одержав назву «Попередження». Учасники проекту, крім України, за абеткою: Велика Британія, Німеччина, Данія, Росія, Франція, Швеція — на загал, 14 країн.[109] Мета проекту — виявлення і відстеження короткострокових провісників землетрусів. Справа в тім, що землетрус, наближаючись, заздалегідь начебто сповіщає про себе, і це повідомлення може бути «прочитане» під час моніторингу стану іоносфери і магнітосфери Землі.[110]

Якщо порівнювати відповідні сектори економіки України і Росії, можна прийти до висновку: російська космічна галузь за обсягом перевищує українську так само, як сама Росія перевищує Україну за населенням. Грубо кажучи, в три рази. За рівнем же розвитку ці галузі дуже близькі між собою. Я б навіть ризикнув порівняти їх з двома частинами голограми, розрізаної ножицями. Відомо, що і після цього кожна частина голограми продовжує зберігати інформацію про іншу. Знаючи стан справ на українських підприємствах, в конструкторських бюро й інститутах, що працюють на ракетно-космічну галузь, сьогодні ще можна екстраполювати ці знання на російську сторону, робити прогнози і висновки. Я вже не кажу про рівень живих зв’язків і співробітництва, про технології і технічні знання, що являють собою спільну власність, про значну взаємозалежність, яка буде зберігатися досить довго.

Але час біжить швидко, і такий стан справ неминуче почне мінятися. У російської космічної галузі є одна явна перевага. Справа в тім, що сама Росія не роззброїлася так, як це зробила Україна. Росія зберегла ядерну і ракетну зброю, вона розвиває (не може не розвивати) пов’язані з цим наукові напрямки в системі своїх закритих військових НДІ. Україні буде важко її наздоганяти.

Наша космічна галузь не може обійтися без серйозної державної підтримки. Не випадково навіть у багатих західних країнах космічна діяльність усіляко підтримується уродами. Нам потрібна максимально збалансована національна космічна програма, нам потрібна гранично мудра і далекоглядна технологічна політика. Правда, судити про те, наскільки далекоглядною була та чи інша політика, можна лише потім, коли пройде певний час. На жаль, неможливо просто відтворити чийсь досвід — скажімо, Японії або Південної Кореї, — яким би ефективним він не був. Але найбільшою помилкою була б відсутність будь-якої технологічної політики.

Одну із складових цієї політики я бачу такою. Не упускаючи ні однієї можливості технічного і технологічного співробітництва з сильними іноземними партнерами, наша аерокосмічна промисловість повинна не послабляти, а навпаки, посилювати свою інтеграцію з російською. У нас немає ніякої потреби спеціально форсувати наше технічне відокремлення, воно відбувається і буде відбуватися просто з тієї причини, що Україна і Росія — окремі держави, розходження між якими наростають цілком природно. Разом з тим, при сьогоднішній бідності України і Росії, космос, авіація і озброєння — ті галузі, де нам разом легше прориватися. Від звичайної кооперації, від виконання замовлень один одного необхідно активніше переходити до великих партнерських проектів. Вони вже є, але їх явно недостатньо. Світовий досвід транснаціональних промислових груп показує, що у них приватний капітал здатен співіснувати з державним, і нам необхідно цей досвід освоювати.

Українським і російським партнерам немає потреби придивлятися і звикати один до одного, довго шукати спільну мову, узгоджувати норми і стандарти, полагоджувати патентні тонкощі. Елементи взаємодоповнення в наших економіках — це об’єктивна реальність. Використовувати цю реальність — значить уникнути величезних втрат при створенні і підтримці паралельних структур. Економія, яка досягається на цьому шляху, стає вирішальним конкурентним фактором. Але перш за все доповнюють один одного наші люди.[111]