Розділ без назви (178)

116

Нічим не можна виправдати появи на Волзі в 1941 році неймовірного за площею Рибинського водоймища (4580 кв. км, більше «Придністровської республіки») з його 800-кілометровою береговою лінією і дивовижним обсягом води (25,4 куб. км — у 7,7 разів більше, ніж обсяг водоймища, що підпирає Дніпрогес). При таких нечуваних масштабах чекаєш, що в Рибинської ГЕС і потужність буде неперевершена. Ні, вона дорівнює 330 Мвт, це менше, ніж у будь-якої ГЕС Дніпровського каскаду. Сталінські теоретики пояснювали, що зате, завдяки греблі Рибинської ГЕС, у волзьких суден з’явилася можливість підніматися до Углича (а далі вони піднімаються завдяки наступній греблі). Якби за всім ним стояв найменший господарський розрахунок, Рибинське море ніколи не з’явилося б на мапі, з води не стирчали б дзвіниці церков. Було переселено 130 тисяч чоловік, затоплено понад 600 великих і малих сіл, безліч родових маєтків. На дні залишилася і могила дослідника і першовідкривача «Слова о полку Ігоревім» графа Мусіна-Пушкіна. При заповненні водоймища були знищені два міста, Весьегонськ і Молога, а також (частково) місто Пошехоньє. Вважається, що перше з названих міст «перенесене» і начебто продовжує існувати, Молога ж зникла безповоротно. А це було поважне волзьке місто, де до кінця XVI століття існував найважливіший ярмарок у Росії, з’їжджалися німці, поляки, литовці, греки, італійці, вірмени, татари, турки, перси, хорезмійці, і за Івана III з крамарів щороку надходило до скарбниці 180 пудів срібла. В сухі роки Молога з’являється над поверхнею вод немов Кітеж, і старики-уродженці приїздять на човнах оплакати своє місто. Про це був фільм, ще по всесоюзному ТБ, році в 1990-му або 1991-му.