Розділ без назви (150)

88

У Києві жила академічна родина Кистяковських. Олександр Федорович Кистяковський (народився в 1833 році, вмер у 1885) був не тільки відомим криміналістом, засновником Київського юридичного товариства, але і «виявляв найсильніші українські симпатії»: брав участь у журналі «Основа», видав пам’ятку українського законодавства часів Гетьманщини «Права, по которым судится малороссийский народ».

Його старший син, Володимир, був великим фізико-хіміком, жив у Петербурзі, потім у Москві, став академіком, шановним радянським ученим: очолював інститут, одержав два ордени Леніна (залишаючись безпартійним) і помер у віці 87 років, у 1952 році. Ніякого «українського виміру», як зараз висловлюються, у його житті не видно. Інший син Олександра Федоровича, Богдан, був юристом і соціологом, членом кадетської партії й учасником знаменитої збірки «Віхи». Починаючи з 1890-го року в Україні він бував рідко, але в 1917 році переселився до Києва, взяв участь у створенні Українсько? Академії наук, однак передчасно, у травні 1920 року помер, не доживши до 52 років. Богдан завжди пам’ятав, що він українець, і в 1915 році навіть повністю розійшовся з лідером кадетської партії Петром Струве на грунті різних поглядів на українське питання.

Молодший син, Ігор, став відомим адвокатом, одним із кращих «цивілістів» Росії, автором багатьох праць, жив у Москві. Але і його покликала Україна: у 1918 році він уже міністр внутрішніх справ у Скоропадського, а пізніше емігрував до Югославії. (Винниченко зображує Ігоря Кистяковського «нахабним негідником», таємним прихильником «єдиної і неподільної», підступним ворогом української державності, але Винниченко взагалі мало для кого знайшов добре слово; ми тут у це вникати не будемо.)

І, нарешті, син Богдана Кистяковского, Георгій. Він був ровесником століття, брав участь у Громадянській війні, але не в одній з українських, а в білій армії. У 1920 році евакуювався з Криму до Туреччини, учився в Німеччині і СІЛА, став великим ученим. Він був розроблювачем вибухового механізму для атомних бомб, спеціальним радником з науки президентів США, віце-президентом Національної Академії наук США в 1965 — 1969 роках, автором книги «Вчений у Білому домі».

Отож, для російських довідкових видань «Кистяковський А. Ф. — російський юрист», «Кистяковський Б. А. — російський публіцист». А що тут скажеш? Все, що залишилося після них — книги, статті, судові промови — усі російською мовою. Далі, «Кистяковський В. А. — радянський [природно!] фізико-хімік» і навіть «Г. Б. Кистяковський — російський учений-емігрант». Останній потрапив і до енциклопедії «Російське зарубіжжя», хоча вченим став уже за кордоном і ні з російською, ні з радянською наукою ніяк не був зв’язаний. Костянтин Дмитрович Ушинський, основоположник наукової педагогіки в Росії, родом був з новгород-сіверських дворян, помер в Одесі, похований у Києві. Він прожив всього 46 років, але зробив винятково багато. Зібрання його творів видані в 11 томах, та ще випущено чотири томи «Архіву Ушинського». Чи має право Україна називати його своїм, пишатися його спадщиною? Правду сказати, він був типовим великодержавником, але багато з розроблених ним принципів створювалися немов би спеціально для нас. Так, визнаючи бажаність використання досягнень інших народів. Ушинський наполягав, що воно «виявляється нешкідливим тільки тоді, коли основи суспільної освіти твердо покладені самим народом». Лисянський — російський кругосвітній мореплавець. Пржевальський — російський дослідник Внутрішньої Азії і Тибету. Федченко — російський натураліст, дослідник Тянь-Шаню і Паміру. У родині Пржевальських розповідали, що їхнє прізвище українського походження, але зазнало, як і багато інших українських прізвищ, полонізації в шістнадцятому столітті. Зарудний — російський орнітолог і мандрівник. Миклухо-Маклай (правнук козака Миклухи, героя узяття Очакова) — російський антрополог і мандрівник, дослідник Нової Гвінеї, Булатович — російський дослідник Ефіопії. Остроградський — російський математик. Малєвич, творець «Чорного квадрату», один з найдорожчих у світі художників — російський авангардист. Родченко — російський художник, один з піонерів дизайну. І так далі, без кінця-краю.

В еміграції — у Франції, США і так далі — продовжували вважатися росіянами нащадки славних козацьких родів художник Давид Бурлюк (славетний футурист) і всесвітньо відомий диригент Ігор Маркевич. Вважалися (і вважаються) росіянами явні українці, кияни Ігор Сикорський (один з найвідоміших авіаконструкторів XX століття), великий танцюрист Сергій Лифарь, великий генетик Феодосій Добржанський. От Архипенко — живописець-авангардист і скульптор, той в еміграції оголосив себе українським художником. Та й він час від часу потрапляє до росіян.