Розділ без назви (194)

132

Країни успішного «розвитку навздогін» (цей вираз можна вважати усталеним у науковій літературі і публіцистиці), у першу чергу Китай, залучають інвестиції тим, що підтримують у себе курс долара на рівні 20 — 40 відсотків від паритету його купівельної спроможності (ПКС). Тобто, на один долар США в цих країнах можна купити в 2,5 — 5 разів більше товарів і послуг, ніж у самих Сполучених Штатах Америки. Ми могли на прикладі більш близької до нас Росії переконатися, що зміцнення національної грошової одиниці на тлі її інфляції — тягар для економіки. Із січня 1994 року до середини 1995 купівельна спроможність долара в Росії була знижена більш ніж удвічі, а до середини 1997 року — ще вдвічі. У цьому і виражалося зміцнення національної грошової одиниці по-російськи. Напередодні обвалу 1998 року купівельна спроможність долара в Росії була усього в півтора рази нижча, ніж у США! Це підривало експортні прибутки російських підприємств, зводило нанівець відносну дешевину робочої сили: занадто мало доларів вони заробляли, щоб їхній приклад, їхні прибутки могли залучити іноземних власників капіталу, інвесторів. Повторю: зникав найважливіший, з погляду інвестора, плюс Росії — низькі витрати на заробітну плату, а мінуси нікуди не поділися. Дефолт 1998 року начебто виправив справу, але його обвальний характер зробив росіян відчутно біднішими, що занадто стиснуло внутрішній ринок. Невідомо, що гірше. Адже мотором господарського життя в країні є, у першу чергу, вітчизняний платоспроможний попит, гаманці її громадян. Здавалося б, спостерігаючи все це, ми повинні були мотати собі на вус. Ми і мотали, але, як видно, не дуже ретельно. Правда, валютне регулювання, «робота з інфляцією» — це ювелірної тонкості мистецтво, його треба довго опановувати.