Розділ без назви (191)

129

У Воронезькій губернії, у прикордонних з Харківською губернією повітах, в переддень революції справа виглядала так: в Острогожському повіті (всього 360 тисяч жителів) було 91% українців, у Богучарському повіті — 407 тисяч жителів і 82% українців, у Валуйському повіті, при населенні в 250 тисяч осіб, українці і росіяни розподілялися майже нарівно (48% і 51 %). Частка українців була висока й у повітах «другого ряду», що не межували з Харківською губернією: у Бирючинському повіті (201 тисяча жителів) вона дорівнювала 70,2%, у Павлівському українці складали половину 170-тисячного населення. Усього ж у губернії жило біля мільйона українців, 27,3% її населення. У своїй записці до ЦВК СРСР (Центрального виконавчого комітету) М. С. Грушевський показував, що українці живуть у Воронезькій губернії не посмужно з росіянами, а займають суцільну територію, яку порівняно легко визначити. Трохи нижчою (22,3%) частка українців була в Курській губернії. Тут їх жило перед революцією 712 тисяч людей. Грайворонський повіт (всього 236 тисяч жителів) був «малоросійським» на 60%, Путивльский (166 тисяч) — на 52,5%, Суджанський (152 тисячі) — на 45%, Рильський (221 тисяча) — на 31%, Корочанський (227 тисяч) — на 26%, Бєлгородський (219 тисяч) — на 21%. Ці шість повітів прилягали до Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній, до меж яких і тяжіла переважна більшість українських сіл.