Розділ без назви (22)

Розділ шостий. Тяжкий шлях від УРСР до України

Україна та Росія: Різні стартові умови

Російська імперія намагалась зробити Україну частиною себе самої. 1917 — 1920 роки показали, що замір не здійснився. Вісімдесят років тому проект було поновлено у новій редакції: зробити Україну невід’ємною частиною СРСР. Це також не вдалося. Процес політичного відокремлення України, розпочатий у 1917, був завершений у 1991 році, і ми вже більше одинадцяти років живемо в умовах нової історичної реальності на ймення незалежна Україна.

Нащадкам, мабуть, буде здаватися, що мирний та безкровний перехід від УРСР до України був легким, як все, що назріло та саме собою зрозуміло.

У дійсності ж він виявився приголомшуюче, несправедливо тяжким з найперших кроків. Нова Україна і нова Росія з’явилися на світ водночас, але якими ж нерівними були стартові умови! На відміну від нас, кожен свій крок у напрямку перетворень, як і будь-яку свою помилку, Росія могла і досі може сплачувати із допомогою великої, практично невичерпної ощадної книжки з написом «Природні ресурси».

Раніше ця ощадна книжка робила можливим саме існування СРСР Тільки володіючи нею, можна було сім десятиріч ставити соціальні та політичні експерименти, так як це робило радянське керівництво, а розплата у вигляді економічного краху все не наставала й не наставала. Тут, до речі, і криється пояснення тому, чому комуністичний експеримент не могли поставити у бідній натуральними багатствами Європі. Паризька Комуна навіть у разі перемоги над усіма своїми ворогами протрималася б у владі щонайбільше три роки, може п’ять, та й розвалилася б сама по собі від економічного параліча без будь-якого озброєного втручання. Або ж ті, що «штурмують небо» (спробу французьких комунарів створити принципово новий суспільний лад Карл Маркс назвав «штурмом неба») повинні були підключити до свого соціально-політичного експерименту ресурси численних у ті часи французьких колоній — це було, нагадаю, у 1871 році.

Інша справа СРСР. Вижити та закріпитися (через півстоліття після Паризької Комуни) більшовикам допомогли ліс та руда, вугілля та золото, ікра та хутро. Пізніше до цього списку додались кольорові та рідкісні метали, боксити, апатити, калійні солі, целюлоза, алмази, риба, краби та багато ще чого, але головне — нафта та газ. Природні ресурси, що поновлюються і не поновлюються, дозволяли СРСР виготовляти сучасну зброю і виконувати космічні програми, розвивати освіту та науку, вести хоч якесь житлове будівництво та досить міцно стерегти рубежі. А ще вони допомагали досить довго зображати ефективну економіку. В СРСР не могло бути такого поняття, як об’єкт невігідний або такий, що не окупиться. А Велика ощадна книжка нащо? У другій половині 70-х та першій половині 80-х років СРСР отримав лише від експорту нафти більше 170 мільярдів доларів («нафтодоларів»).

Але сировинні багатства — небезпечна річ. В 1973 році на розвинені капіталістичні країни обвалилося випробування, що потім тривало не менше восьми років. Різкий стрибок цін на нафту викликав тоді тяжку кризу у західній економіці. Ця криза мала колосальні господарчі та технічні наслідки, вона, наприклад, примусила перейти до енергозбереження, а воно у свою чергу відкрило шлях новим технологічним напрямкам. Вихід з кризи був, врешті, знайдений у структурній перебудові використання палива. В СРСР же руки потирали. Семидесяті роки породили у радянської верхівки почуття глибокого самозаспокоєння. Кремлівським старцям почало ввижатися, що так буде завжди: по сталевим безшовним трубам великого діаметру з СРСР буде нескінченно пливти нафта, все більше й більше нафти, а у СРСР — тим же шляхом, тільки зворотнім, нафтодолари, мільярд за мільярдом, так що сплатити можна буде за все. У керівництві СРСР перестали всерйоз розглядати будь-які проекти внутрішніх реформ, що могли б модернізувати все більш застарілі «виробничі сили та виробничі відносини». Споживання енергії на кожну радянську душу за ці роки не тільки не зменшилось, але, на противагу світовій й технологічній тенденції, неприпустимо, більше ніж вдвічі, виросло до 80-х років — з 3,16 до 6,79 тон умовного палива. Потужні науково-дослідні структури, підпорядковані розвитку ВПК та космічних програм, ніяк не ділилися своїми досягненнями з масовим виробництвом. Масове ж виробництво, яке не підганяла конкуренція, відкидало будь-які нововведення. Воно ж бо твердо знало, що вибору у покупця немає. Нововведення відкидало взагалі всяке мирне, цивільне виробництво.[32] Десяти-дванадцяти років блаженного нафтодоларового ідіотизму виявилось цілком достатню, щоб радянська економіка стала повністю неконкурентоспроможною. Захід же тим часом не просто зробив кидок вперед, він створив «нову економіку».

Якось я спитав сам себе: якби у СРСР до 70-х років вичерпалися запаси нафти та газу, чи не стояв би він і сьогодні наче скеля? Якби водночас з усім іншим світом він кинув свої науково-технічні сили на вирішення енергетичної проблеми, чи не пішла б світова історія іншим шляхом? Після зрілих роздумів я відповів собі так: не пішла б. Головна відміна Заходу від СРСР полягає не в тому, що він був гірше забезпечений вуглеводнями, а у наявності добре налагодженої ринкової економіки. Захід здобував додаткові сили з вільного ринку, про що радянські керівники, схоже на те, навіть не здогадувались.[33]

Коли настав час звернути комуністичний експеримент як анахронічний та вже остаточно не співзвучний з епохою, виявилось, що вихід з глухого кута Великої Утопії, ліквідаційні роботи та налагодження життя на зовсім інших основах — дуже складна і виключно дорога справа. Я не хочу сказати, що Росії легше за всіх, але ж їй напевне легше, ніж Україні. Головна ощадна книжка залишилась у Росії, і це надало їй великі стартові переваги. Впевнений, що наше деяке відставання від Росії за минуле десятиліття пояснюється виключно цим фактором. Впевнений я і у тому, що будь у нас енергетична база на рівні простого самозабезпечення, наші успіхи були б значно вищими тих, які сьогодні демонструє Україна. Зрозуміло, я не буду цього доводити, через те, що довелося б написати окрему книгу, яка все одно переконала б тільки тих, хто бажав би переконатися, хто і до цієї книги думав так само, як і я.

Я бажаю Росії добра, а тому сподіваюсь, що вона не стане відкладати вирішення своїх проблем, сподіваючись на те, що від будь-якої проблеми можна, у крайньому випадку, відкупитися нафтодоларами.

Велика ощадна книжка, чого доброго, може зле пожартувати ще раз.

Отримавши незалежність, Україна з радістю виявила, що володіє досить значною частиною промислового потенціалу колишнього СРСР. Але радість була недовгою. Всі значні народногосподарські об’єкти, що були зведені волею Держплану на українській землі, виявилися один до одного енергомісткими, щоб не сказати енергопожираючими: металургійні комбінати та заводи, машинобудівельні та нафтохімічні підприємства, суднобудівельні верфі, весь воєнно-промисловий комплекс. Енергомісткими були порти, магістральні трубопроводи, електрифіковані залізниці, система водопостачання у Крим. Не звикли обмежувати себе у енергоспоживанні міста та селища, і навіть сільська місцевість. А між тим, деяку частину енергії (особливо після чорнобильської катастрофи) та основну частину енергоносіїв Україна отримувала з РРФСР. Після розпаду Радянського Союзу ціни на енергоносії одразу пішли догори, і економіка України забуксувала. «Штучна» енергія ще не винайдена, у зв’язку з чим загальний обсяг виробництва у нашій країні впав за ці роки більше ніж наполовину. Я в захваті від того, що він не впав набагато нижче.

Люди швидко звикають до доброго і перестають про нього пам’ятати, але погане не дає про себе забути. Незалежність давно сприймається як щось звичайне, уже мало хто кожен день дякує за неї Богові або щипає себе, чи не сон це бува. Проте труднощі повсякденного життя багатьох настроюють на злу хандру та зневіру. На щастя, вони погано уявляють, як багато приводів для просто-таки відчайдушної зневіри могло бути у них у 90-і роки, якби вони знали про нашу економіку наприклад те, що було відомо мені. Тепер, коли найгірше позаду, хочеться зіщулитись, коли пригадуєш ті роки.

Ми б, напевне, не відмовились від Великої ощадної книжки, просто не втрималися б від спокуси. Але нам її ніхто не пропонує, так що обійдемось. Коли-небудь ми обов’язково будемо дякувати долі за це. Хочу ще раз підкреслити: багато по-справжньому розвинених країн бідні ресурсами, тому іхнім жителям доводиться щосили напружувати свою сіру речовину. Сподіваюсь, що й ми підемо тим самим шляхом, у нас просто немає іншого.