Розділ без назви (112)

50

На його думку, український народ, «потрапивши внаслідок історичних умов до складу Польської держави, глибоко поважав авторитет державної влади, що зосереджувався в його очах в особі короля; при зіткненнях зі шляхетським станом, усі козацькі посольства, протести і навіть повстання повністю визнавали авторитет короля і бажали лише, щоб він ужив свою владу для приборкання всесильного дворянства». Найбільше наші предки цінували власний життєустрій («основні риси свого суспільного побуту»). Він втілювався для них в автономії, що, відповідно до народного ідеалу, «і повинна була знаходитися під верховною опікою глибоко їм [народом] шанованої законної влади». При збереженні такої автономії ідея незалежної держави взагалі не виникала.

Однак, «не прагнучи до державного відокремлення... народ вимагав рівноправності всіх громадян перед законом, не визнавав розподілу на стани, протестував проти кріпосного права і вимагав можливого економічного вирівнювання шляхом рівномірного розподілу поземельної власності. Ці дезидерати втілилися в загальну формулу: усі повинні бути записані в козаки. До здійснення цієї формули прагнув і Хмельницький... Народ вимагав права вільного розумового і духовного розвитку, що у той час зосереджувався виключно в устрої церкви і розповсюдженні нею культурних установ (воля сповідання, церковне самоврядування, братства і школи), що було поставлено Хмельницьким як головна умова в його договорах з поляками. Ці два мотиви складали в руках Хмельницького той всесильний важіль, яким він рухав суспільні маси».