Розділ без назви (18)

Я знову повертався до питання своїх молодих років: «Але ж ідея була прекрасна, хіба можна це заперечувати?» (знову відповідав: так, прекрасна — тільки правильніше, мабуть, говорити не про ідею, а про мрію. Намічати можна багато. Як конструктор, я часом мріяв: як було б добре, якби ось у цьому конкретному вузлі не діяла сила тертя. Але така мрія триває одну мить, тому що тертя неусувне. Російський філософ Микола Федоров стверджував, що головна задача майбутнього людства — воскресіння всіх коли-небудь померлих, а його учень Ціолковський тому й зайнявся розрахунками космічних польотів, що воскреслих, як він підрахував, доведеться розселяти по інших планетах — на Землі всіх не вмістити.

На жаль, ані той, ані другий не описали способу воскресіння померлих. Маркс з Енгельсом та їхній учень Ленін не описали, як саме буде побудована соціалістична держава («де вільно й весело»). На думку Леніна, кожен селянин та робітник, кожна куховарка, відпрацювавши свій «восьмигодинний урок», повинні були трохи покерувати державою. Але він не залишив опису, як конкретно це буде діятись. Боюсь, на практиці це виявилося б не легше воскресіння мертвих.

Хочу поділитися своєю особистою образою на Маркса. Це не стосується теми книги, але, можливо, не буде іншого випадку.

Тільки такий городянин аж до самих кісток, як Карл Маркс, міг ляпнути про «ідіотизм селянського буття». Життя селянина важке, але ажніяк не ідіотичне. Воно навіть дуже осмислене, тому що селянин бачить результати своєї праці, йому зрозумілий будь-який власний крок та й увесь цілорічний процес праці, тісно пов’язаний з річним циклом природи. Робітник заводу може все життя робити деталі, призначення яких йому не дуже зрозуміле, та у всякому разі його деталь може бути тисячною частиною цілого. А селянин має справу саме із завданням у цілому. У всіх народів є казка про кінець Золотої доби — щасливого часу. Я гадаю, мається на увазі початок розподілу праці. Саме він поклав кінець щасливому часу. Але й нині розподіл праці у сільському виробництві — це явище зовсім іншого порядку, ніж у промисловості.

Кажуть, дитинство більше за все життя. Якщо це й перебільшення, то невелике. Ось, наприклад, 2003 рік — це для мене одна шестидесята свідомо прожитого життя, а у сім років один рік складав чверть його свідомої частини, у дев’ять — шосту. Тому кожен рік був величезним, нескінченним, а пам’ять зберігла майже все, повністю зберігла світ, що оточував мене тоді. Не стану називати його Чернігівщиною, це був світ села Чайкіна, що потроху розширювався для мене.

Він теж був величезний та нескінченний. Сьогодні він стиснувся до зовсім невеликих розмірів, багато що у ньому до невпізнання змінилось. Якихось куточків, якихось будинків сьогодні вже немає, але для мене, у моїй пам’яті, все стоїть на своєму колишньому місці.

Зараз я розумію, що життя було майже нестерпно важке, але у дитинстві такі речі по-справжньому не доходять до свідомості. Всі турботи, проблеми та пов’язаний із ними головний біль — то доля дорослих. А дітям все цікаво, все весело, особливо коли довкола свої — сестра, брат, мати...

Я вже майже п’ятдесят років городянин, а все одно не розлюбив сільського життя. Мене не обтяжують ані дрова, ані вода з криниці, ані город, все це я вмію. Будь яка фізична праця для мене в радість, а найбільше люблю копирсатися у землі. На дачі, де я живу, всю округу примусив працювати, і охорона працює разом зі мною.

Традиційне сільське життя вмирає у всіх розвинених країнах. У Європі селян у старому розумінні майже не залишилось, їх замінили фермери — тобто, по суті, люди міського складу, що просто працюють на землі. Фермер — це не селянин, а робітник та підприємець в одній особі. Села щезають, їх замінюють або ферми-хутори, або маленькі містечка. Звичайно, те ж саме буде через покоління-друге й у нас, я це все чудово розумію, але не поспішаю радіти, бо вважаю, що маю право на це суто особисте почуття. Що хотів сказати «марксизм-ленінізм» виразом «ідіотизм селянського буття», зрозуміло: замкненість цього життя, обмеження селянського кругозору, відірваність від світу, збіднений набір занять. Але слова потрібно було, як на мою думку, обрати інші, не такі грубі та жорстокі.

Коричневий том я залишив лежати на підвіконні. Гадаю, всі вони тоді відправлялися на смітник. Навряд чи знаходились охочі до цього породження, як хтось сказав, безсоння та головного болю.