Розділ «6. ГІДРОСФЕРА»

Гідрохімічні характеристики Атлантичного океану майже такі, як і в інших, оскільки між ними існує постійний водообмін. Але інтенсивність нагромадження біогенів на проміжних і великих глибинах тут менша, бо цьому процесові перешкоджає інтенсивне перемішування води яку вертикальному, так і в горизонтальному напрямках. Теплі поверхневі води низьких широт перенасичені вуглекислим кальцієм, якого потребують морські організми для своїх внутрішніх і зовнішніх скелетів, а також мушель. Тут найбільша концентрація сполук фосфору та азоту і недостатньо кисню.

Вміст розчиненого кисню найбільший у субполярних широтах (7—8 мл/л). Дуже бідні на кисень (2 мл/л) проміжні води тропічних широт, які залягають на глибинах 250—750 м. У зоні апвелінгів. уздовж західних берегів Африки, внаслідок фотосинтезу кількість кисню зростає до 10 мл/л. Для холодних вод Арктики і Антарктики характерна велика кількість кремнієвої кислоти, необхідної для створення скелетів діатомових.

Водні маси. Придонні води формуються з поверхневих вод Арктики і Антарктики при їх охолодженні до —1,8 °С та опусканні на дно. Місцями вони рухаються дуже швидко (до 1,6 км/год.) і здатні розмивати донні відклади, переносити завислий матеріал, створювати підводні долини й великі донні акумулятивні рівнини. Холодні малосолоні придонні антарктичні води перемішуються дном улоговин до 42° пн. ш.

На придонних водах залягають глибинні, які, опускаючись, формуються з холодних поверхневих водна субполярних широтах. У нижчих широтах охолодження не таке сильне, як у високих, тому вода в цих широтах меншої густини і не опускається на велику глибину. Води цих широт формують проміжні води. Одним з осередків формування проміжних вод є Середземне море. Ще меншої густини високо-мінералізовані води в субтропічних широтах під час їхнього зимового охолодження до +18 °С. Вони формують підповерхневі води.

Відповідно до фізичних і хімічних властивостей, вмісту кисню і фосфатів на поверхні океану визначають типи водних мас: екваторіальні, тропічні, субтропічні, субполярні та полярні.

Екваторіальні водні маси знаходяться між екваторіальним та субекваторіальним гідрологічними фронтами. Для цих вод характерні найвища температура (+25, +27 °С), помірна солоність (34—35‰), мінімальна густина, значний вміст кисню (3,0-4,5 мл/л) і фосфатів (0,5— 1,0 мкг-атом/л).

Тропічні й субтропічні водні маси формуються в області тропічних атмосферних антициклонів. Від субполярних водних мас їх відокремлюють субарктичні та субантарктичні фронти. Тут найвища солоність (36—37‰), велика прозорість, малий вміст поживних речовин, кисню (2—3 мл/л), бідний органічний світ. Це — океанічні пустелі.

Субполярні водні маси формуються в помірних широтах. Від полярних вони відокремлені арктичним та антарктичним фронтами. В цих водах інтенсивний теплообмін з атмосферою, а тому й значна мінливість фізичних властивостей як у просторі, так і в часі. Вони насичені киснем і фосфатами, мають нормальну солоність.

Полярні водні маси найхолодніші. їхні температури близькі до точки замерзання, для них характерна велика густина, мала солоність (32—33 ‰), великий вміст кисню (5—7 мл/л) і фосфатів (1,5—2,0 мкг-атом/л).

Органічний світ Атлантичного океану кількістю видів значно поступається Тихому чи Індійському. Це пов'язано з його молодістю, тривалою ізоляцією від Індійського й Тихого океанів, сильним впливом холодного клімату в четвертинний період. На розподілі організмів позначилися також теплі й холодні течії та вертикальне перемішування в зоні апвелінгів. У високих широтах, де більше холодних течій, та в низьких, де є апвелінг, видовий склад фауни бідний, але за кількістю риб і тварин він значно багатший, ніж в інших океанах. Загалом органічне життя в Атлантичному океані кількісно багате завдяки широкому розвиткові шельфу. З цієї причини серед риб, у тому числі промислових, дуже багато донних і придонних представників.

Донна флора Атлантики подібна до тихоокеанської, хоч тут і менше її видів. Для фітобентосу північної частини океану найхарактерніші бурі водорості, переважно фукоїди, ламінарії та алярії, а також червоні водорості. У тропічній зоні поширені зелені (хаулерпа)та червоні водорості, серед яких більше вапнякових літотамній, а серед бурих — саргасових. У південній частині океану серед донної рослинності найбільше ламінарій.

Зообентос представлений головно восьминогами, коралами, ракоподібними, голкошкірими і специфічними видами риб. Багато є також губок та гідроїдів.

Планктон має більш як 245 видів рослин та 2000 видів тварин. У фітопланктоні переважають перил и неї, коколітофори, діатомові. У діатомових чітко виражена зональність: максимальна їх кількість розвивається в помірних широтах обох півкуль, але основні види Північної півкулі дещо відмінні від південних. Найбільша щільність діатомових у смузі течії Західних Вітрів.

Нектон за видовим складом трохи бідніший віл тихоокеанського. У ньому немає простих форм мечохвостів, деяких видів давніх риб, морських зміїв. Проте видовий склад риб в Атлантичному океані багатший, ніж у Тихому.

У розподілі бентосу, планктону і нектону чітко виявляється зональність. Зонально змінюються кількість видів і загальна біомаса. В Антарктичному секторі Атлантики чимало видів китоподібних і тюленів.

У субантарктичній зоні та прилеглій до неї смузі води помірної зони біомаса досягає максимуму, але за кількістю видів вона поступається тропікам. У зоопланктоні переважає криль, у нектоні — кити, ластоногі, з риб — нототенії.

У тропічній зоні зоопланктон представлений численними видами форамініфер і птеропод, кількома видами радіолярій, веслоногих рачків, кальмарами, восьминогами. У складі нектону є різні види риб, серед яких промислове значення мають макрель, тунці, сардини, а в холодних водах — анчоуси. Для тропічної та субтропічної зон характерні корали, які краще розвиваються в західній частині зони, особливо в Саргасовому морі, ніж у східній.

Для помірних широт Північної півкулі характерна велика кількість особин, хоч і з незначним видовим складом. Із промислових риб найбільше значення мають оселедці, тріска, пікша, палтус, морський окунь. Для зоопланктону характерніші копеподи та форамініфери. Найбільше їх у Ньюфаундлендській банці та Норвезькому морі. Середня біомаса зоопланктону тут більша, ніж на відповідних широтах Тихого океану.

Багаті рибою арктичні широти. Біля Ісландії, на банках Фарерських островів, поблизу Норвегії багато тріски та оселедців. У гренландських водах живуть кити, тюлені. На скелях високих берегів — "пташині базари".

В Атлантичному океані чотири біогеографічні області: Арктична, куди входять прилеглі до Гренландії та Лабрадору водні простори; Північноатлантична, що охоплює помірні широти Північної півкулі; Тропічно-Атлантична, яка знаходиться на тропічних та екваторіальних широтах; Антарктична, що охоплює всю Антарктичну Циркумполярну течію.