Розділ «40. ГЕОГРАФІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ»

Ви є тут

Географія

Структуру промисловості можна розглядати як у галузевому, так і в територіальному аспектах. Галузева структура промисловості — це сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, які виробляють однорідну продукцію, надають різноманітні послуги та здійснюють інші суспільно корисні види діяльності. Територіальна структура промисловості світу — це розміщення і розподіл галузей промисловості по континентах, країнах, групах країн, а також по окремих регіонах.

У промисловості світу працює майже 350 млн.осіб. На жаль, статистика не дає відомостей про структуру світової промисловості, тому скористаємося даними про таку структуру на прикладі економічно розвинутих країн Заходу. За характером виробництва і предметів праці промисловість буває добувна і обробна. Добувна промисловість об'єднує галузі, зайняті видобуванням сировини й палива з надр землі, вод і лісів. Вона включає підприємства і організації по видобутку палива (вугілля, нафти, природного газу, горючих сланців, торфу) і підприємства з видобутку і збагачення залізних, марганцевих руд, руд кольорових металів, нерудних корисних копалин і лісозаготівлі; підприємства з видобутку солі, вилову риби, китів, морських звірів, морепродуктів. Частка добувних галузей у структурі світової промисловості складає 15,7 %, а в економічно розвинутих країнах Заходу —8,1 %.

Обробна промисловість обробляє або переробляє сировину і напівфабрикати. Найважливіші галузі обробної промисловості — машинобудування, чорна і кольорова металургія, нафтопереробна, хімічна, деревообробна, целюлозно-паперова, виробництво будівельних матеріалів, текстильна, швейна, взуттєва, харчова, медична та ін. На неї припадає понад 75 % світової продукції, а в економічно розвинутих країнах — 83,4 %. У структурі обробної промисловості провідне місце посідає машинобудування, до якого належать новітні пауковом істкі галузі, що визначають науково-технічний прогрес. Пріоритетне становище машинобудування характерне для більшості економічно розвинутих країн, в яких у структурі промисловості на нього припадає 22—38 %. У структурі самого машинобудування помітне зниження частки транспортного машинобудування, особливо суднобудування і залізничного транспорту, помірно зростає загальне машинобудування і водночас значно розвиваються електротехніка та електроніка, виробництво роботів і конструкторського обладнання.

Важливу роль відіграє хімічна промисловість, на яку в структурі промисловості економічно розвинутих країн припадає 11,8 %. Найбільшого розвитку вона набула в Нідерландах, Франції, ФРН, США, Італії. На металургію серед інших галузей промисловості економічно розвинутих країн припадає 5,7 %, на харчову промисловість — 8,9 %, текстильну — 2,9 %, швейну і взуттєву — 2,9 %.

Паливно-енергетична система — складний міжгалузевий комплекс видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До складу цієї системи входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, які тісно пов'язані з усіма галузями господарства. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства і транспорту. Основні первинні джерела енергії у сучасному світі — це нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія; широко зростає значення атомної енергії. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) у загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків. Щоправда, в окремих країнах ці джерела мають істотне значення для енергопостачання: наприклад, у Фінляндії — дрова, в Ісландії — гарячі термальні джерела.

Переважна частина запасів твердого органічного палива та урану розташована на території промислово розвинутих країн, а ресурси нафти й гідроенергії — передусім у країнах, що розвиваються. Природний газ розподіляється рівномірно. Достовірні запаси органічного палива розташовані по континентах таким чином: Північна Америка (40 % від загальносвітових), Азія (35 %), Європа (12 %), Південна Америка (3 %), Африка (7 %), Океанія (3 %).

Розміщення основних галузей енергетики світу зумовлене як природними, так і соціально-економічними факторами. За видобутком вугілля, природного газу, уранових руд попереду економічно розвинуті країни, а за видобутком нафти — країни, що розвиваються. Проте переважна частина усіх цих ресурсів споживається в економічно розвинутих країнах.

Енергозабезпечення світу за станом на початок 90-х років за розмірами споживання становила 11 млрдт умовного палива у вугільному еквіваленті. На вугілля припадає 23 %, нафту — 35 %, природний газ—-21 %, ядерну енергію —6,5 %, інші джерела — 14,5 %. У світі видобувається 12 млрд. т умовного палива, в т. ч. в Європі – 12,7 %, США і Канаді – 23,8 %, країнах СНД — 12,8 %, Південній, Південно-Східній та Східній Азії — 25 %, Близькому і Середньому Сході — 25,0 %. Питоме споживання енергії на душу населення в середньому в світі перевищує 2 т умовного палива за рік. В індустріально розвинутих країнах цей показник значно вищий (США —12, ФРН — 6, Японія — 4), в країнах, що розвиваються, набагато нижчий (0,3—1,0 т).

Вугільна промисловість включає підприємства з видобутку, збагачення і брикетування кам'яного і бурого вугілля. Найбільшими споживачами вугілля сьогодні є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, а також житлово-побутовий сектор.

Світові загальні запаси вугілля за станом на 2004 р. оцінюються в 14,8 трлн т, вт. ч. кам'яне вугілля — 9,4 трлн т, буре — 5,4 трлн т. Відкритих покладів вугілля за сучасних темпів споживання у світі вистачить на 200—300 років. Є ще можливість підводного видобутку вугілля.

Видобуток вугілля становить майже 4 млрд. т, утому числі в Китаї — понад 1 млрд. т, США — 940 млн. т, Німеччині — біля 250 млн. т. Протягом останніх років видобуток вугілля в країнах Європи знижується. Видобуток вугілля підземним способом згортається, а відкритим—зростає. Відкритий видобуток протягом останніх 30 років виріс більш як удвоє, і становить близько 50 %. За видобутком кам'яного вугілля попереду Китай, Росія, США, а за видобутком бурого — США, Китай і ФРН.

Міжнародна торгівля вугіллям на початку 90-х років XX ст. досягла 400 млн.т. Теперішні основні експортери вугілля — Австралія, США, ПАР — і надалі будуть попереду у цій галузі. На їхню частку припадає 67 % обсягу морської торгівлі енергетичним вугіллям. Активізували збут вугілля і нові продавці — Індонезія, Колумбія та, меншою мірою, Венесуела, в яких вуглевидобуток здійснюється відкритим способом за наявності дешевої надлишкової робочої сили, що призводить до зменшення витрат на видобуток вугілля. За оцінками фахівців, основними експортерами вугілля до країн Європи можуть стати вуглевидобувні підприємства Донбасу і Кузбасу.

Серед основних імпортерів енергетичного вугілля можна визначити дві групи: країни Західної та Східної Європи, чий попит на вугілля зростає, оскільки вони скорочують видобуток через високу собівартість та не конкурентоспроможність свого вугілля, а також держави Тихоокеанського регіону — Японія, Тайвань, Республіка Корея, котрі розширюють виробництво продукції при порівняно обмежених ресурсах енергоносіїв.

Світові достовірні запаси нафти в 2004 р. оцінювались у 136 млрд. т (це ті запаси, які можна видобути із надр при сучасному рівні науки, техніки, технологій.

У структурі паливної промисловості на частку нафти припадає до 43 %. Прогнозовані запаси нафти у надрах Землі становлять 300 млрд т. Нафту видобувають у 75 країнах світу. Видобуток нафти у 2004 р. становив близько 4 млрд т. За видобутком перше місце посідає район Перської затоки, де міститься 15 родовищ-гіганті в із 30 розвіданих у світі. У межах цього регіону попереду Саудівська Аравія, де запаси нафти становлять 45,8 млрд. т. До багатих на нафту країн регіону належать Іран, Ірак, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати. Великі поклади нафти (понад 400 родовищ) розвідані в Канаді. Значна частина продукції експортується до США, де власні запаси нафти дорівнюють 4,4 млрд т. Видобуток ведеться у 30 штатах. Розвідані запаси нафти в Латинській Америці оцінюються в 17,5 млрд т, що становить понад 12 % світових. Нафта тут видобувається у 12 країнах — Мексиці, Венесуелі, Бразилії, Болівії та ін. Великі поклади нафти зосереджені в Африці, де перше місце посідає Лівія (3,4 млрд. т), потім — Нігерія (2,2 млрд. т), Алжир (1,1 млрд. т). У Росії поклади нафти складають 7,5 млрд. т, переважна частина яких зосереджена у Західному Сибіру. У Казахстані знайдено дуже велике Тенгизьке нафтогазове родовище, запаси якого американські спеціалісти оцінюють у 5 млрд ті понад 2 млрд м3 газу.

Розвідуються нові родовища на мілководді морів. Найбільші морські родовища нафти розвідані у Перській та Мексиканській затоках, Північному морі, біля північного узбережжя Аляски, берегів Каліфорнії, західного узбережжя Африки. Частка шельфових родовищу розвіданих запасах нафти пересічно оцінюється в 20—30 %. Світове морське видобування нафти в 1990 р. перевищило 800 млн.т (26 % у загальному видобуванні). Морське видобування нафти складало в Англії 130 млн. т, Норвегії — 155 млн. т, Саудівській Аравії — 74 млн. т, Мексиці — 79 млн. т, США — 42 млн. т.

Україна не багата на нафту. Перспективні на нафтовидобуток шельфи Чорного та Азовського морів: орієнтовні запаси — до 4—5 млрд т нафти.

Світове господарство пронизано мережею нафтопроводів (більше 400тис. км). Вони прокладені не тільки на території багатьох країн, але й по дну морів (Середземного, Північного).

Більш ніж у 90 країнах світу діє 700 нафтопереробних заводів (Н ПЗ), сумарна потужність яких перевищує 3,6 млрд. т, в т. ч. в США вони складають 780, в Західній Європі — 720, в Японії — 200, в Латинській Америці — 300, на Близькому і Середньому Сході — 250 і в Африці —150 млн. т. Найбільший НПЗ потужністю 30 млн.т знаходиться на Віргінських островах у Карибському морі. Основні типи розміщення нафтопереробної промисловості: 1) НПЗ поблизу нафтопромислів — Азербайджан, Венесуела, Кувейт; 2) Н ПЗ у портах ввозу сирої нафти — Японія, Італія, Нідерланди; 3) НПЗ на трасах магістральних нафтопроводів — Україна, Польща, Росія. У ряді країн Європи і США поширені змішані типи розміщення з орієнтацією на великі ринки збуту нафтопродуктів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Географія» автора Я.Б.Олійник на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „40. ГЕОГРАФІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМНОЇ КУЛІ

  • 2. ГЕОГРАФІЧНА КАРТА

  • 3. ФОРМА І РУХ ЗЕМЛІ

  • 4. ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ

  • 4.5. Внутрішні сили, що зумовлюють зміни земної кори

  • 4.6. Утворення материків та океанів

  • 4.7. Форми земної поверхні: рівнини, низовини, плоскогір'я, гори і нагір'я

  • 4.8. Гори складчасті, брилові, складчасто-брилові

  • 4.9. Поняття про річкову долину

  • 4.10. Значення рельєфу в господарській діяльності людини

  • 4.11. Мінерали і гірські породи, що складають земну кору

  • 4.12. Надра та їх охорона

  • 5. АТМОСФЕРА

  • 6. ГІДРОСФЕРА

  • 6.6. Температура і солоність води

  • 6.7. Рух води у Світовому океані. Морські течії

  • 6.8. Господарське значення морів

  • 6.9. Розчленованість берегової лінії

  • 6.10. Підземні води. Джерела

  • 6.11. Використання підземних вод і джерел

  • 6.12. Річка та її частини. Живлення річок

  • 6.13. Басейни і вододіли

  • 6.14. Канали та водосховища

  • 6.15. Використання річок у господарській діяльності людини

  • 6.16. Озера, типи озерних улоговин та їх господарське використання

  • 6.17. Болота та їх використання

  • 6.18. Льодовики

  • 7. БІОСФЕРА

  • 8. ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА

  • 9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ ТА МАТЕРИКІВ

  • 9.5. Австралія

  • 9.6. Антарктида

  • ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

  • 10.3. Джерела географічної інформації

  • 11. РЕЛЬЄФ, ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І КОРИСНІ КОПАЛИНИ

  • 12. КЛІМАТ І КЛІМАТИЧНІ РЕСУРСИ

  • 13. ВНУТРІШНІ ВОДИ

  • 14. ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ, ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

  • 15. РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ СВІТ

  • 16. ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

  • 16.2. Зміни ландшафтів України за історичний час

  • 16.3. Класифікація ландшафтів

  • 16.4. Фізико-географічне районування України, його наукове і практичне значення

  • 16.5. Природно-господарська характеристика природних зон України

  • 16.6. Природні комплекси морів, що омивають Україну. Проблеми використання і охорони їхніх вод

  • ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

  • 18. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ

  • 19. ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

  • 20. ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • 21. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

  • 22. МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС

  • 23. МАШИНОБУДІВНИЙ КОМПЛЕКС

  • 24. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС

  • 25. ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

  • 26. БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

  • 27. СОЦІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

  • 28. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК)

  • 29. ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

  • 30. УКРАЇНА І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

  • 31. ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ

  • 32. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА

  • 33. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА ТА ЇХ ПРОЯВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

  • 34. ГЕОГРАФІЯ СВОЄЇ ОБЛАСТІ (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

  • ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

  • 35.6.1. Європа

  • 35.6.2. Азія

  • 35.6.3. Африка

  • 35.6.4. Америка

  • 36. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

  • 37. ГЕОГРАФІЯ СВІТОВИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

  • 37.2.1. Мінеральні ресурси

  • 37.2.2. Земельні ресурси

  • 37.2.3. Лісові ресурси

  • 37.2.4. Водні ресурси

  • 37.2.5. Природні ресурси Світового океану

  • 38. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

  • 39. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

  • 40. ГЕОГРАФІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ
  • 41. ГЕОГРАФІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

  • 42. ГЕОГРАФІЯ ТРАНСПОРТУ

  • 42.2.1. Залізничний транспорт

  • 42.2.2. Автомобільний транспорт

  • 42.2.3. Розвиток і розміщення морського транспорту

  • 43. ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

  • 44. МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

  • 45. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

  • 45.2.1. Демографічна проблема

  • 45.2.2. Екологічна проблема

  • 45.2.3. Енергетична проблема

  • 45.2.4. Продовольча проблема

  • 45.2.5. Проблема війни і миру

  • 45.2.6. Проблеми освоєння ресурсів океану та способи їх вирішення

  • 46. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН СВІТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • 48.8.1. Природні зони

  • 48.8.2. Моря

  • 49. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

  • 50. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

  • 51. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА КРАЇНИ

  • ГЕОГРАФІЯ МІЖГАЛУЗЕВИХ КОМПЛЕКСІВ

  • ПРОГРАМА З ГЕОГРАФІЇ ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • ПРО АВТОРІВ