Розділ «6. ГІДРОСФЕРА»

Повітря найінтенсивніше нагрівається в екваторіально-тропічній зоні, де середньомісячні температури досягають +27, +32 °С, а на півночі Аравійського моря та в Бенгальській затоці — плюс 40 °С. Повітря тут на 0,5— 1,0 °С завжди холодніше від води і лише у місцях апвелінгу тепліше.

У високих широтах температура повітря знижується, зокрема в узбережній зоні Антарктиди до —50 °С.

Абсолютна вологість повітря відповідає розподілові температури. Найбільші середньомісячні величини (32—34 мб) характерні для північної частини Аравійського моря та Бенгальської затоки, найменші — для при антарктичної зони.

Відносна вологість не буває нижчою 60 % і не перевищує 85 %, окрім районів Антарктиди, де вона завжди вища 90 %. Райони з перенасиченим повітрям є одночасно районами частих туманів.

Хмарність і опади над океаном залежать від розвитку конвекції та фронтальних зон. Значна хмарність розвивається у внутрішньотропічній зоні конвекції. Разом із купчасто-дощовими хмарами, що досягають висоти 16 км, тут розвиваються шарувато-купчасті та висококупчасті хмари. Останні часто вишиковуються в окремі пасма на сотні кілометрів. Опади бувають у вигляді короткочасних злив і становлять у середньому 2000—3000 мм на рік.

У зоні пасатів і північно-східних мусонів розвиток хмарності на висоті 1—2 км обмежується шаром інверсії. Тут типові слаборозвинені купчасті хмари гарної погоди. Опадів мало. Поблизу берегів Аравії у Червоному морі та Перській затоці вони не перевищують 100 мм на рік. Зовсім інша хмарність формується над холодною Західно-Австралійською течією, де замість купчастих хмар над поверхнею води нависають густі шарувато-купчасті хмари без опадів. Випаровування в цих зонах перевищує опади на 500—1000 мм.

У помірних і високих широтах хмарність різко збільшується, розвиваються як фронтальні, так і конвекційні хмари, що дають опади протягом усього року. їхня кількість не перевищує 1000—2000 мм. Попри сильні вітри, випаровування в помірному поясі незначне, бо повітря насичене вологою достатньо. Опади приблизно на 500—1000 мм перевищують випаровування.

Гідрологічні особливості. Рух води на поверхні Індійського океану зумовлюється дією вітру, а на великій глибині — нерівномірним розподілом густини. Через те, що поверхневі води головним чином перемішуються в напрямі вітрових систем, в океані чітко вирізняються три великомасштабні циркуляції: мусонний кругообіг, південний субтропічний антициклональний та Антарктична Циркумполярна течія. Останні дві системи подібні до відповідних систем інших океанів, але південний субтропічний антициклональний кругообіг відрізняється від тихоокеанського та атлантичного тим, що в ньому немає чітко вираженої східної ланки вздовж берегів Австралії. Водночас його західна ланка — течія Мису Голкового — найсильніша з подібних течій Південної півкулі. Середня швидкість її 1 м/с, а місцями досягає 2 м/с.

Складовою субтропічного антициклонального кругообігу на півночі є Південна Пасатна течія, що зароджується на півдні острова Ява та несе води з Тіморського моря і Зондської протоки до берегів Африки. На підході до острова Мадагаскар вона роздвоюється. Більша частина потоку продовжує рух на захід, а менша — повертає на південь уздовж східного берега Мадагаскару. Поблизу берегів Південної Африки вона зливається з Мозамбіцькою течією та дає початок течії Мису Голкового. Остання являє собою вузький потік блакитної води, що досягає крайньої південної точки Африки.

Зустрівшись із зеленими водами Антарктичної Циркумполярної течії, ця течія повертає назад, утворюючи Агульяську зворотну течію. У такий спосіб на півдні Африки формується невеликий антициклональний вихор шириною близько 300 км. При злитті Агульяської течії з північним струменем Антарктичної Циркумполярної течії виникає помітно виражений субантарктичний фронт.

Окремий самостійний вихор, що структурно належить до субтропічного кругообігу, утворюється у Великій Австралійській затоці.

Досить складна циркуляція в північній частині океану, де переважають мусонні вітри. Під час південно-західного мусону води рухаються за годинниковою стрілкою. Мусонний кругообіг утворюють три основні течії: Південна Пасатна, Сомалійська та Мусонна. Під час південно-східного мусону океанічна циркуляція виражена слабше, і рух води здійснюється проти годинникової стрілки. На північ від екватора розвивається мусонна течія на захід, яка поблизу берегів Сомалі повертає на південь.

Між екватором і 8° пд. ш. через увесь океан формується Міжпасатна протитечія.

Загальний малюнок циркуляції води на поверхні океану зберігається до глибини 200 м з деякими незначними змінами, пов'язаними з дрейфом течій.

У під поверхневих шарах екваторіальних широт вода постійно рухається на схід у вигляді під поверхневої Екваторіальної протитечії, відкритої 1959 р.

На глибинах 1000—2000 м циркуляція води змінюється з широтного напрямку на меридіональний. Характер її руху залежить від рельєфу дна. В Африканському секторі води переміщуються на північ уздовж західних схилів улоговин, а в зворотному напрямі — уздовж східних. В Азійсько-Австралійському секторі додатні форми рельєфу дна сприяють розвиткові циклонічних кругообігів і закрутів. У від'ємних формах розвиваються антициклонічні кругообіги.

У водному балансі Індійського океану головне значення має водообмін з Атлантичним і Тихим океанами.

Майже 6 млн. км3 води на рік потрапляє в Індійський океан з Атлантики і трохи менше витікає через Антарктичну течію в Тихий океан. Випаровування перевищує опади. Ці компоненти водного балансу становлять відповідно 115 400 і 84 000 км3 на рік, тому в багатьох місцях солоність вод підвищена. Річковий стік із материків — 6000 км3 на рік. Ще менше вологи (540 км3) надходить від материкових льодів.

Водні маси формуються на поверхні океану або прибувають з інших місць. У процесі безпосереднього обміну енергії та речовини між океаном та атмосферою в шарі води завтовшки 200—300 м відповідно до особливостей розвитку планетарних процесів формуються поверхневі води. їхні динаміка і фізико-хімічні властивості мають широтну зональність.

Підповерхневі води формуються в полярних широтах завдяки зануренню переохолоджених поверхневих вод, а в тропічних районах — у процесі занурення високо мінералізованих вод, що утворюються при великому випаровуванні. Осередком формування під поверхневих вод є також Аравійське море.