Розділ «44. МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ»

Ви є тут

Географія

Міжнародний географічний поділ праці — поділ праці між країнами, спеціалізація їхнього виробництва на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Для того, щоб виникла подібна спеціалізація, необхідні певні умови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна володіти якимись перевагами (наприклад, багатством природних ресурсів), випереджати хоча б деякі країни у виробництві певного виду продукції; по-друге, мають існувати країни, що потребують таку продукцію; по-третє, затрати на доставляння продукції до місця продажу повинні бути вигідні країні-виробникові.

Господарський облік багатьох країн визначається їхньою міжнародною спеціалізацією. Японія, скажімо, є найбільшим експортером автомобілів, продукції радіоелектроніки і роботів.

Ступінь залучення будь-якої держави до міжнародного поділу праці залежить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил. Тому економічно розвинені країни посідають провідні позиції в сучасному міжнародному поділі праці, особливо у випуску наукомісткої продукції. Що ж до багатьох країн Азії, Африки та Латинської Америки, то підвищення їхньої ролі в міжнародному поділі праці відбувається головно за рахунок ресурсопостачання економічно розвинених країн. їхня сировинна спеціалізація, що склалася за колоніальних часів, зберігається й понині.

На участь у міжнародному поділі праці впливають і географічні чинники. Так, Англія значною мірою завдяки своєму пануванню на головних морських шляхах минулого століття реалізувала плоди промислової революції, стала батьківщиною капіталізму. Деякі види виробництва "закріплюються" за певною країною або регіоном з урахуванням багатої ресурсної бази. Саме нафтогазові родовища Близького Сходу дозволил и перетворити цей регіону велику паливно-енергетичну базу світу.

Але й географічне положення, і природні ресурси є лише первинним чинником міжнародного поділу праці. Вирішальну роль тут відіграють соціально-економічні умови.

Якщо міжнародний поділ праці оснований передусім на специфіці забезпеченості країн природними ресурсами, то цілком логічно, що країни Африки спеціалізуються й на виробництві тропічних фруктів, а країни Північної Європи — на вилові північних видів риби, яку самі й споживають. Але значно важливішим є процес міжнародного поділу праці, базований на підвищенні економічної ефективності виробництва тієї чи іншої продукції. В такому разі поділ праці має сенс лише за його послідовної кооперації, яка базується на стійкому обміні між країнами продуктами, що виробляються ними, з найбільшою економічною ефективністю.

На міжнародний поділ праці впливає різний рівень розвитку технологій. Міжнародний поділ технологій, у свою чергу, є наслідком відмінностей у розвитку науково-технічного прогресу в окремих країнах, великою мірою визначається відмінностями в забезпеченості такими чинниками виробництва, як праця і капітал, а також ресурсами знань, сумою науково-технічної інформації, зосередженої в наукових закладах, літературі, банках даних та ін. Передова комп'ютерна технологія забезпечує США провідну роль у світовій торгівлі комп'ютерами, а голландська технологія вирощування живих квітів — першість Нідерландів у торгівлі ними на світовому ринку.

Міжнародне співробітництво в наші дні набуває дедалі більшого значення. Однією з його важливих форм є міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва. На попередніх етапах вони переважали в міжгалузевій спеціалізації, яка виходила передовсім із наявності сприятливих природних передумов. Так, скажімо, виникла спеціалізація Польщі з видобування кам'яного вугілля, Угорщини та Югославії — з видобування бокситів, Фінляндії — з виробництва лісоматеріалів, Данії та Нідерландів — із випуску м м'ясо-молочної продукції. З поглибленням НТР у міжнародному поділі праці чимраз більшу роль уже відігравала внутрігалузева спеціалізація, основана не стільки на природних передумовах, скільки на результатах науково-технічної діяльності. Вона охопила всі галузі, але найбільшою мірою проявляється в провідних галузях НТР, а надто — в машинобудуванні. Своєю чергою, така спеціалізація також виступає в різних формах.

Найпростіша з них — предметна спеціалізація, за якої окремі країни звично спеціалізуються на випуску різних типорозмірів тих чи тих видів продукції. Так, тракторобудування США спеціалізується переважно на виробництві важких колісних і гусеничних тракторів, Великобританії — колісних тракторів середньої потужності, ФРН — малої потужності, а Японії — садово-городніх тракторів.

Складніша форма — подетальна (повузлова) спеціалізація, за якої виникають іще тісніші зв'язки між підприємствами-виробниками різних країн. Вони виражаються в обміні комплектуючими деталями й вузлами, що не мають самостійного значення, а використовуються як частини кінцевого продукту—автомобіля, трактора, верстата, ЕОМ. Така спеціалізація досягла найбільш високого рівня в межах інтегрованих угруповань, насамперед ЄС, де підприємства окремих країн пов'язані між собою багатьма тисячами виробничих ниток. Те саме можна сказати і про посталій ну (технологічну) спеціалізацію, широко застосовувану там, де є можливим розчленування єдиного технологічного процесу на окремі стадії — приміром, у виробництві етилену та інших продуктів нафтохімії.

Міжнародна спеціалізація й кооперування втілюються у спільному виробництві продукції на дво- чи багатосторонній основі, коли окремі країни беруть участь у випуску того чи того виду кінцевої продукції, збирання якого з агрегатів і вузлів відбувається в одній із них. Так, у 80-х роках ФРН, Франція, Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Італія та Іспанія спільно здійснили програму створення літака-аеробуса. Кожна з названих країн виробляє частину необхідних деталей і вузлів, а збирання аеробусів здійснюється у французькому місті Тулузі.

Економічна інтеграція країн — процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, набуває форми міждержавних угод і узгоджено регулюється міждержавними органами. Вона сприяє розвиткові глибоких, стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами. Економічна інтеграція — форма інтернаціоналізму господарської діяльності, зближення й поглиблення взаємодії національних економік. Вона зумовлена ростом продуктивних сил, підвищенням рівня усуспільнення виробництва і науково-технічною революцією. Економічна інтеграція виявляється в державних формах об'єднання країн. Інтеграційний процес характеризується:

1) цілеспрямованою зміною господарської структури окремих країн, координацією співпраці держав, узгодженням асортименту продукції в країнах співдружності, а також спільним використанням науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці. Внаслідок цього прискорюється науково-технічний прогрес, повніше використовуються сировинні ресурси, підвищується ефективність функціонування національних господарств;

2) створенням і вдосконаленням міжнародної співпраці, шо поглиблює міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

3) активізацією ролі внутрішньої економічної політики у створенні умов для поглиблення ефективності господарських зв'язків з іншими країнами. Це виражається у трансформації економік поєднаних країн, скерованій на реалізацію взаємних і міжнародних норм якостей і стандарту Інтеграція передбачає не лише використання тих чи інших особливостей галузевої структури виробництва в окремих країнах для взаємовигідного обміну діяльністю, а й цілеспрямовану перебудову структури національних господарств, що забезпечує значно виший ступінь їхньої взаємодії та розширення можливостей міжнародного поділу праці.

Економічні союзи можуть бути: регіональними (Європейський Союз, НАФТА); спеціальними (М АГАТЕ), товарно-виробничими (ОПЕК); інвестиційними (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку).

З-поміж нині діючих інтеграційних союзів найбільшою популярністю в світі користується Європейський Союз—регіональне західноєвропейське інтеграційне угруповання 15держав (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург; з 1973 р. — Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. — Греція; з 1986р. — Іспанія, Португалія;з 1994 р. — Фінляндія, Швеція, Австрія). У лютому 1992 р. в нідерландському місті Маастрихт міністри закордонних справ і фінансів 12 держав-членів Європейського Співтовариства підписали договір про Європейський Союз, що передбачає трансформацію співтовариства в економічний, валютний, політичний союз. Договір набрав чинності з 1 листопада 1993 р. Частка країн ЄС становить 1/3 світової торгівлі, 1/3 золотовалютних резервів світу.

Зростає значення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА), створеної 1992 р. США, Канадою і Мексикою. НАФТА відкриває шлях до створення цілісного ринкового простору континентального масштабу. Вона об'єднує 370 млн.населення, а обсяг виробництва досягає 8 трлн дол. США. Повне нівелювання та злиття трьох національних ринків очікується через 15 років.

Чимало всіляких інтеграційних угруповань виникає і в країнах, що розвиваються. Прикладом може служити Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) — субрегіональне політико-економічне об'єднання у складі Індонезії, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду, Філіппін, Брунею. Мета — сприяти економічному, соціальному й культурному розвиткові країн-членів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Географія» автора Я.Б.Олійник на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „44. МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМНОЇ КУЛІ

  • 2. ГЕОГРАФІЧНА КАРТА

  • 3. ФОРМА І РУХ ЗЕМЛІ

  • 4. ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ

  • 4.5. Внутрішні сили, що зумовлюють зміни земної кори

  • 4.6. Утворення материків та океанів

  • 4.7. Форми земної поверхні: рівнини, низовини, плоскогір'я, гори і нагір'я

  • 4.8. Гори складчасті, брилові, складчасто-брилові

  • 4.9. Поняття про річкову долину

  • 4.10. Значення рельєфу в господарській діяльності людини

  • 4.11. Мінерали і гірські породи, що складають земну кору

  • 4.12. Надра та їх охорона

  • 5. АТМОСФЕРА

  • 6. ГІДРОСФЕРА

  • 6.6. Температура і солоність води

  • 6.7. Рух води у Світовому океані. Морські течії

  • 6.8. Господарське значення морів

  • 6.9. Розчленованість берегової лінії

  • 6.10. Підземні води. Джерела

  • 6.11. Використання підземних вод і джерел

  • 6.12. Річка та її частини. Живлення річок

  • 6.13. Басейни і вододіли

  • 6.14. Канали та водосховища

  • 6.15. Використання річок у господарській діяльності людини

  • 6.16. Озера, типи озерних улоговин та їх господарське використання

  • 6.17. Болота та їх використання

  • 6.18. Льодовики

  • 7. БІОСФЕРА

  • 8. ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА

  • 9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ ТА МАТЕРИКІВ

  • 9.5. Австралія

  • 9.6. Антарктида

  • ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

  • 10.3. Джерела географічної інформації

  • 11. РЕЛЬЄФ, ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І КОРИСНІ КОПАЛИНИ

  • 12. КЛІМАТ І КЛІМАТИЧНІ РЕСУРСИ

  • 13. ВНУТРІШНІ ВОДИ

  • 14. ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ, ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

  • 15. РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ СВІТ

  • 16. ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

  • 16.2. Зміни ландшафтів України за історичний час

  • 16.3. Класифікація ландшафтів

  • 16.4. Фізико-географічне районування України, його наукове і практичне значення

  • 16.5. Природно-господарська характеристика природних зон України

  • 16.6. Природні комплекси морів, що омивають Україну. Проблеми використання і охорони їхніх вод

  • ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

  • 18. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ

  • 19. ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

  • 20. ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • 21. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

  • 22. МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС

  • 23. МАШИНОБУДІВНИЙ КОМПЛЕКС

  • 24. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС

  • 25. ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

  • 26. БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

  • 27. СОЦІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

  • 28. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК)

  • 29. ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

  • 30. УКРАЇНА І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

  • 31. ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ

  • 32. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА

  • 33. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА ТА ЇХ ПРОЯВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

  • 34. ГЕОГРАФІЯ СВОЄЇ ОБЛАСТІ (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

  • ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

  • 35.6.1. Європа

  • 35.6.2. Азія

  • 35.6.3. Африка

  • 35.6.4. Америка

  • 36. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

  • 37. ГЕОГРАФІЯ СВІТОВИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

  • 37.2.1. Мінеральні ресурси

  • 37.2.2. Земельні ресурси

  • 37.2.3. Лісові ресурси

  • 37.2.4. Водні ресурси

  • 37.2.5. Природні ресурси Світового океану

  • 38. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

  • 39. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

  • 40. ГЕОГРАФІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ

  • 41. ГЕОГРАФІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

  • 42. ГЕОГРАФІЯ ТРАНСПОРТУ

  • 42.2.1. Залізничний транспорт

  • 42.2.2. Автомобільний транспорт

  • 42.2.3. Розвиток і розміщення морського транспорту

  • 43. ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

  • 44. МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ
  • 45. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

  • 45.2.1. Демографічна проблема

  • 45.2.2. Екологічна проблема

  • 45.2.3. Енергетична проблема

  • 45.2.4. Продовольча проблема

  • 45.2.5. Проблема війни і миру

  • 45.2.6. Проблеми освоєння ресурсів океану та способи їх вирішення

  • 46. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН СВІТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • 48.8.1. Природні зони

  • 48.8.2. Моря

  • 49. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

  • 50. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

  • 51. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА КРАЇНИ

  • ГЕОГРАФІЯ МІЖГАЛУЗЕВИХ КОМПЛЕКСІВ

  • ПРОГРАМА З ГЕОГРАФІЇ ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • ПРО АВТОРІВ