Розділ «39. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО»

Ви є тут

Географія

Світове господарство — це система взаємозв'язаних національних господарств, в основі якої—міжнародний поділ праці, різні економічні і політичні відносини. Світове господарство охоплює всі країни, звідси його неоднорідність і внутрішня суперечливість. Об'єктивною основою розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці, тобто спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінюються. Для того, щоб сформувалася спеціалізація, потрібні певні умови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна мати переваги (наприклад, багаті природні ресурси) перед іншими країнами у виробництві відповідної продукції; по-друге, мають бути країни, які потребують цієї продукції; по-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу мають бути вигідні країн і-виробнику.

Процес створення світового господарства розпочався на мануфактурній стадії розвитку капіталізму (XVI—XVIII ст.), завершився на рубежі XIX—XX ст. внаслідок розвитку в країнах Європи великої машинної індустрії, для якої потрібно багато сировини, а продовольства — для швидкозростаючого міського населення. Умовою формування світового господарства був бурхливий розвиток транспорту, широких міжконтинентальних зв'язків, світового ринку. Виникнення колоніальної системи сприяло перетворенню економіки колоніальних країн в аграрно-сировинні придатки капіталістичних держав.

Ряд науковців визначає такі етапи формування світового господарства: 1) етап зародження світового господарства в XVI ст. на основі виникнення світового ринку і розвитку економічних відносин; 2) етап формування світового господарства на основі розвитку великої машинної індустрії і сучасного транспорту; 3) етап переважаючого розвитку "в ширину" (перша половина XX ст.) і "в глибину" (друга половина XX ст.). Для цього етапу характерними є становлення нового виробництва, в якому домінують постіндустріальні ознаки розвитку, транснаціоналізація економіки, посилення економічної інтеграції країн, формування глобальних галузей господарства, зміни в Структурі світової торгівлі, зростання виробничих чинників (капіталу, менеджменту, технології тощо), інформатизація і телекомунікація суспільства.

Ступінь входження будь-якої країни до міжнародного поділу праці залежить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил.

Тому індустріально розвинені країни посідають провідне місце в сучасному міжнародному поділі праці, зокрема з випуску "облагородженої", дорогої продукції — машин, обладнання, товарів тривалого користування тощо. Що стосується багатьох молодих країн Азії, Африки і Латинської Америки, то їхня роль у міжнародному поділі прані підвищується здебільшого завдяки ресурсопостачанню промислово розвинутим країнам. їхня сировинна спеціалізація, що склалася в колоніальну епоху, зберігається й досі.

За сучасних умов економічна замкнутість країн не лише нераціональна (оскільки позбавляє відокремлені держави переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації), а практично й неможлива. Тенденція до все більшої взаємозалежності національних економік, до підвищення ролі зовнішніх факторів у економічному розвитку окремих країн стала загальною.

Звідси випливає, що поняття світового господарства не можна зводити до простої суми національних економік. Його суть визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперацій, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних зв'язків, тобто міжнародними економічними відносинами.

Міжнародні економічні відносини — це система господарських відносин між різними країнами світу. Найважливішими елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний кредит, світова торгівля, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Вданій системі всі її елементи тісно пов'язані, взаємно переплетені і впливають один на одного. Таким чином, міжнародні економічні відносини сприяють взаємодії національних економік, які входять у світове господарство, і тим самим забезпечують його цілісність.

Локалізація виробництва визначається певними чинниками, тобто сукупністю умов і ресурсів, їхніх параметрів і характеристик. їх урахування забезпечує найбільш раціональний вибір місця розташування господарського об'єкта, групи об'єктів, галузі або конкретної територіальної структури господарства країни, економічного району і територіально-виробничого комплексу і, зрештою, дає найкращі економічні результати. Є такі групи чинників розміщення виробництва:

• природно-ресурсні — кількісні запаси та якісний склад природних ресурсів, гірничо-геологічні та інші умови їх видобування і використання. Кліматичні, гідрогеологічні тощо;

• екологічні—раціональне природокористування, охорона довкілля, забезпечення населенню здорових умов для життєдіяльності, збалансованість господарської діяльності з природою;

• соціально-демографічні і трудових ресурсів—демографічна ситуація, забезпеченість трудовими ресурсами і ступінь розвитку ринку праці, стан соціальної інфраструктури, професійно-освітній рівень населення, рівень його життя тощо;

• економічні — економіко-географічне і транспортне положення, вартість капітальних і поточних витрат, строки будівництва, ефективність виробництва, територіальні зв'язки, трудомісткість, енергоємність, водоємність, транспортабельність продукції і т. д.;

• наукомісткі — забезпеченість потреб виробництва науковим обслуговуванням і науковими розробками. Цей чинник визначає географію наукомістких галузей, що знаходяться в наукових центрах, біля провідних університетів, які готують кадри і здійснюють наукові дослідження;

• споживчий — зорієнтованість на споживача, особливо товарів широкого вжитку і послуг,

• територіальної концентрації виробництва — рівень зосередженості виробництва на території, що впливає на ефективність виробництва, можливості впровадження інновацій і досягнень НТР, використання загальної інфраструктури, можливість кооперування підприємств, зв'язки з наукою. Але перенасиченість виробництвами і перевищення розумних меж концентрації населення спричиняє погіршення екологічної ситуації, транспортних умов, труднощі водопостачання тощо.

Стурбованість викликають проблеми мало-контрольованого зростання Мехіко, Сан-Паулу, Москви, міст Донбасу, де територіальна концентрація виробництва і населення дуже висока. Ось чому зусилля урядів багатьох країн спрямовані на стримування розширення міст і промислових зон.

Принципи розміщення виробництва — це основні, вихідні наукові положення, якими керується держава в своїй економічній політиці. Основними принципами розміщення виробництва є:

1) забезпечення ефективних територіальних пропорцій у розміщенні виробництва і раціонального територіального поділу праці;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Географія» автора Я.Б.Олійник на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „39. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМНОЇ КУЛІ

  • 2. ГЕОГРАФІЧНА КАРТА

  • 3. ФОРМА І РУХ ЗЕМЛІ

  • 4. ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ

  • 4.5. Внутрішні сили, що зумовлюють зміни земної кори

  • 4.6. Утворення материків та океанів

  • 4.7. Форми земної поверхні: рівнини, низовини, плоскогір'я, гори і нагір'я

  • 4.8. Гори складчасті, брилові, складчасто-брилові

  • 4.9. Поняття про річкову долину

  • 4.10. Значення рельєфу в господарській діяльності людини

  • 4.11. Мінерали і гірські породи, що складають земну кору

  • 4.12. Надра та їх охорона

  • 5. АТМОСФЕРА

  • 6. ГІДРОСФЕРА

  • 6.6. Температура і солоність води

  • 6.7. Рух води у Світовому океані. Морські течії

  • 6.8. Господарське значення морів

  • 6.9. Розчленованість берегової лінії

  • 6.10. Підземні води. Джерела

  • 6.11. Використання підземних вод і джерел

  • 6.12. Річка та її частини. Живлення річок

  • 6.13. Басейни і вододіли

  • 6.14. Канали та водосховища

  • 6.15. Використання річок у господарській діяльності людини

  • 6.16. Озера, типи озерних улоговин та їх господарське використання

  • 6.17. Болота та їх використання

  • 6.18. Льодовики

  • 7. БІОСФЕРА

  • 8. ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА

  • 9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ ТА МАТЕРИКІВ

  • 9.5. Австралія

  • 9.6. Антарктида

  • ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

  • 10.3. Джерела географічної інформації

  • 11. РЕЛЬЄФ, ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І КОРИСНІ КОПАЛИНИ

  • 12. КЛІМАТ І КЛІМАТИЧНІ РЕСУРСИ

  • 13. ВНУТРІШНІ ВОДИ

  • 14. ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ, ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

  • 15. РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ СВІТ

  • 16. ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

  • 16.2. Зміни ландшафтів України за історичний час

  • 16.3. Класифікація ландшафтів

  • 16.4. Фізико-географічне районування України, його наукове і практичне значення

  • 16.5. Природно-господарська характеристика природних зон України

  • 16.6. Природні комплекси морів, що омивають Україну. Проблеми використання і охорони їхніх вод

  • ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

  • 18. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ

  • 19. ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

  • 20. ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • 21. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

  • 22. МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС

  • 23. МАШИНОБУДІВНИЙ КОМПЛЕКС

  • 24. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС

  • 25. ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

  • 26. БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

  • 27. СОЦІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

  • 28. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК)

  • 29. ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

  • 30. УКРАЇНА І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

  • 31. ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ

  • 32. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА

  • 33. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА ТА ЇХ ПРОЯВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

  • 34. ГЕОГРАФІЯ СВОЄЇ ОБЛАСТІ (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

  • ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

  • 35.6.1. Європа

  • 35.6.2. Азія

  • 35.6.3. Африка

  • 35.6.4. Америка

  • 36. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

  • 37. ГЕОГРАФІЯ СВІТОВИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

  • 37.2.1. Мінеральні ресурси

  • 37.2.2. Земельні ресурси

  • 37.2.3. Лісові ресурси

  • 37.2.4. Водні ресурси

  • 37.2.5. Природні ресурси Світового океану

  • 38. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

  • 39. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
  • 40. ГЕОГРАФІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ

  • 41. ГЕОГРАФІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

  • 42. ГЕОГРАФІЯ ТРАНСПОРТУ

  • 42.2.1. Залізничний транспорт

  • 42.2.2. Автомобільний транспорт

  • 42.2.3. Розвиток і розміщення морського транспорту

  • 43. ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

  • 44. МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

  • 45. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

  • 45.2.1. Демографічна проблема

  • 45.2.2. Екологічна проблема

  • 45.2.3. Енергетична проблема

  • 45.2.4. Продовольча проблема

  • 45.2.5. Проблема війни і миру

  • 45.2.6. Проблеми освоєння ресурсів океану та способи їх вирішення

  • 46. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН СВІТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • 48.8.1. Природні зони

  • 48.8.2. Моря

  • 49. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

  • 50. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

  • 51. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА КРАЇНИ

  • ГЕОГРАФІЯ МІЖГАЛУЗЕВИХ КОМПЛЕКСІВ

  • ПРОГРАМА З ГЕОГРАФІЇ ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • ПРО АВТОРІВ