Розділ «4. ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ»

4.1. Внутрішня будова Землі

Земля має складну внутрішню будову. Про будову Землі дізнаються переважно на основі сейсмічних даних — за швидкістю хвиль, які виникають при землетрусах. Безпосереднє спостереження можливе лише на невеликій глибині: найбільші свердловини досягають понад 12 км (Кольський півострів).

У будові Землі три основні оболонки: земна кора, мантія та ядро.

Верхня з оболонок товщиною від 5 до 70 км — земна кора. Через кожні 100 м глибини щільність речовини зростає в середньому на З °С.

Глибше земної кори, до 2900 км розміщена густіша силікатна оболонка — мантія. Біля нижньої її межі температура 2000—2500 °С. Мантія поділяється на верхню і нижню, межа між ними проходить на глибині близько 1000 км. Усередині мантії на глибині 100— 250 км під континентами і 50—100 км під океанами починається шар речовини підвищеної пластичності, що наближається до плавлення, так звана астеносфера. Підошва астеносфери знаходиться на глибинах 400 км.

Центральну частину Землі становить ядро, радіус якого дорівнює 3470 км. Воно поділяється на зовнішнє ядро (від 2900 до 4980 км) і внутрішнє (від 4980 км до центру Землі). Ядро Землі силікатне. Температура в центрі Землі не перевищує 5000 °С.

Вважається, що у внутрішній частині ядра речовини перебувають у розплавленому рухомому стані, і в ядрі внаслідок обертання планети виникає електричний струм, який створює магнітне поле Землі; зовнішня частина ядра тверда.

Внутрішні оболонки Землі мають різний речовинний склад, що пов'язується із диференціацією первинної холодної речовини планети в умовах її сильного розплавлений. Вважається, що при цьому найважчі елементи (залізо, нікель та ін.) проникали вглиб, а відносно легкі (кремній, алюміній) піднімались. Перші утворили ядро, другі — земну кору. При розплавленні одночасно виділялись гази і пара води, які сформували первинну атмосферу і гідросферу.

4.2. Поняття "літосфера"

4.3. Типи земної кори

4.4. Зовнішні сили, які змінюють поверхню Землі

В основі геологічних процесів лежать різні джерела енергії. Вони поділяються на зовнішні (екзогенні) та внутрішні (ендогенні). Гірські породи, які залягають на поверхні чи близько під поверхнею, піддаються дії сонячних променів, води, повітря, організмів. Діяльність будь-якого зовнішнього фактора включає процеси руйнування і знос порід (денудація) і відкладення матеріалу в пониженнях (акумуляція). Енергетичне джерело зовнішніх процесів знаходиться за межами нашої планети. Екзогенним процесам характерні дві головні особливості: вони підпорядковуються закону географічної зональності і мають зв'язок з типами морфоструктури. Особливо яскраво цей зв'язок проявляється втому, що широтна зональність у регіонах рівнинної морфоструктури у горах поступається місцем вертикальній поясності, коли зі збільшенням висоти один процес — річкова ерозія — змінюється іншим, наприклад, діяльністю льодовиків. До таких процесів належать вивітрювання, вітер, текучі й підземні води, дія моря, льоду, живих організмів.

4.4.1. Вивітрювання

4.4.2. Робота вітру

4.4.3. Робота текучих вод

Діяльність текучих вод — це головний зовнішній процес на земній поверхні. Він спостерігається практично повсюди, за винятком полярних районів і гір, що вкриті льодовиками; обмежений у пустелях. Від текучої води відбувається загальне зниження поверхні під впливом зносу грунту і гірських порід, утворюються так звані ерозійні форми рельєфу, такі як яри, балки, річкові долини, а також акумулятивні форми — конуси виносу балок і ярів, дельти рік.

Яри — витягнуті заглиблення, в яких круті не задерновані схили і зростаюча вершина. Створюються вони тимчасовими водотоками, їх утворенню, крім природних факторів (наявність схилів, легко розмивних грунтів, сильних опадів, швидкого сніготанення та ін.), сприяє також людина своєю нераціональною діяльністю (вирубка лісів, розорення схилів, особливо згори вниз та ін.).

Балки, на відміну від ярів, зупинили свій ріст. їхні схили менш круті, зайняті луками і лісами. Яружно-балковий рельєф характерний для Середньоруської, Приволзької та інших височин. Він є на Великих рівнинах у США, на плато Ордос у Китаї та ін. Яри та балки створюють труднощі для сільськогосподарського освоєння території, дорожного та інших видів будівництва, знижують рівень грунтових вод, зумовлюють інші негативні наслідки.

У горах велику руйнівну силу мають грязе-каменні потоки, що називаються селями. Вміст твердого матеріалу в них може досягати 75 % загальної маси потоку. Селі переміщують до підніжжя гір значну кількість уламкового матеріалу. Із селями пов'язані катастрофічні руйнування поселень, доріг, гребель.