Розділ «19. ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО СТРУКТУРА»

Ви є тут

Географія

Господарство — це сукупність природних, інтелектуально-професійних і створених людиною засобів, які зайняті у виробництві товарів і наданні різного виду послуг з метою створення умов і засобів життя людей.

Дійсно, все, щодо послуг людини у розвинутих країнах, є продуктом господарської діяльності. Більшість людей об'єднані в певні організації. Останні випускають готову промислову продукцію, вирощують сільськогосподарські рослини і тварини, навчають дітей у школах, лікують людей у лікарнях, ремонтують одяг і техніку, продають товари в магазинах, створюють умови для відпочинку і розваг. Перелічити все, чим займається господарство, в цьому навчальному посібнику неможливо. В принципі, в найрозвинутіших і найбільших країнах світу господарство здатне забезпечити найдрібнішу і найнесподіванішу погребу будь-якої людини.

Найбільшими господарськими організаціями і підприємствами є ті, що забезпечують повсякденні потреби всіх людей. Такими потребами є необхідність у їжі, одязі, пересуванню, засобах гігієни тощо.

В межах кожної держави, в тому числі й України, формується національний господарський комплекс. Це сукупність усіх організацій, установ, закладів, підприємств країни, які об'єднуються в одне ціле не лише спільною територією, але й тісними та постійними господарськими зв'язками. Національний господарський комплекс функціонує в умовах сформованого національного внутрішнього ринку. Останній передбачає домінування (переважання) на внутрішньому просторі держави товарів власного виробництва, послуг, що надаються національними компаніями, тощо.

Упродовж 10 років незалежності, після розпаду СРСР, Україні так і не вдалося створити внутрішньо організованого, здатного до зовнішньої експансії, з реальним захистом вітчизняного товаровиробника, гармонійно збалансованого національного господарського комплексу. В процесі приватизації іноземні компанії за безцінь скуповують національне багатство України. Наша держава поступово втрачає контроль над власним господарським комплексом.

Перехід людини від збирання дикоростучих плодів і полювання до землеробства відбувся на території сучасної України близько 10— 5 тис. років тому.

На півдні Східної Європи в умовах сприятливого клімату на перетині давніх торговельних шляхів, у взаємодії з високо розвинутими цивілізаціями почався соціально-економічний розвиток українських земель. Його центром став з X ст. Київ. З виникненням держави Київська Русь розвиток господарства отримав новий імпульс. Проте із занепадом Київської держави після монголо-татарської навали її економічний і культурний розвиток загальмувався: українські землі стали сировинним придатком сусідніх держав.

Починаючи з 1914 p., економіка України працювала в надзвичайно несприятливих умовах постійного напруження, періодичної руйнації і відбудови. Перша світова і громадянська війни, примусова колективізація, штучний голодомор 1932—1933 pp., індустріалізація, масові репресії, Друга світова війна вносили постійне сум'яття в розвиток її господарства. Не меншої шкоди завдала командно-адміністративна система, запроваджена комуністичним режимом. Україна не могла самостійно вирішувати навіть дрібних економічних питань, залишаючись колоніальним придатком Москви.

Структура промисловості і сільського господарства забезпечували насамперед інтереси імперії. Переважали енерго- і матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва, в сільському господарстві — вирощування з року в рік одних і тих самих культур. Нехтування законами розвитку економіки призвело до незацікавленості робітників у результатах своєї праці, низької якості продукції і продуктивності праці, а все разом — до важкої економічної кризи.

Збанкрутіла соціалістична система господарювання не була демонтована з досягненням Україною незалежності, тому економічна криза продовжується і нині.

Україна — індустріально-аграрна держава Східної Європи. її народне господарство — це сукупність територіально взаємопов'язаних галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Галузева структура господарства — це склад, співвідношення і зв'язки між окремими галузями країни (поділ її господарства на окремі галузі).

Окремі галузі народного господарства України відрізняються значною часткою валового суспільного продукту, тобто сумою матеріальних благ, вироблених суспільством країни за рік. Провідною і найважливішою галуззю виробничої сфери України є промисловість. У ній створюється близько 67 % валового суспільного продукту держави. На другому місці за цим показником (близько 14 %) сільське господарство. Потім будівництво, транспорт і зв'язок, торгівля, матеріально-технічне постачання і заготівля.

В останні роки питома вага промисловості, транспорту і зв'язку постійно збільшувалася, а частка сільського господарства у валовому суспільному продуктові нашої держави знижувалася.

Процеси зміни галузевої структури господарства в Україні будуть продовжуватися і надалі. Вони зумовлені об'єктивними ринковими реформами. Безперечно, у зв'язку з передачею землі у приватну власність значення і питома вага сільського господарства і взагалі АПК почнуть зростати. Натомість знизиться частка промислового виробництва. На віддаленішу перспективу можна передбачити перетворення туристично-рекреаційного комплексу в одну з провідних галузей господарства.

Невідповідність між практично безмежними можливостями української економіки і сучасним її станом очевидна. Основна причина кризи в економіці України полягає в тому, що в перші роки досягнення незалежності не були здійснені реальні економічні реформи.

У господарстві досі переважають енерго- і матеріаломісткі екологічно небезпечні виробництва. Багато підприємств випускають продукцію низької якості і високої собівартості, яка неконкурентоспроможна на внутрішньому і зовнішньому ринках. Чимало проблем у сільському господарстві, де продовжують існувати віджилі колгоспи.

Далека від досконалості і територіальна організація господарства, що дісталася Україні у спадок від колишнього СРСР. В одних районах зосереджені значні виробничі потужності, інші території надзвичайно слабко розвинуті. Неоптимальні і господарські зв'язки. Україна не змогла їх зосередити в межах своєї держави і продовжує розвивати не завжди ефективні зв'язки з деякими країнами, даючи роботу іноземним робітникам, в той час як власні підприємства стоять.

Гострою є проблема втрати Україною свого власного внутрішнього ринку. Законодавство нашої країни не захищає вітчизняного товаровиробника і створює пільгові умови для іноземних виробників. Тому ми маємо парадоксальну ситуацію, коли вітчизняні яблука, вирощені за 5 кілометрів від Києва витіснені яблуками, що вирощені за 20 тисяч кілометрів від столиці у Чилі. Російська поліграфічна промисловість повністю зруйнувала вітчизняний український ринок газет і книжок. Те саме можна сказати і про нашестя російських автомобілів, польських харчових продуктів тощо. За таких умов вітчизняна економіка ніколи не буде працювати.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Географія» автора Я.Б.Олійник на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „19. ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО СТРУКТУРА“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМНОЇ КУЛІ

  • 2. ГЕОГРАФІЧНА КАРТА

  • 3. ФОРМА І РУХ ЗЕМЛІ

  • 4. ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ

  • 4.5. Внутрішні сили, що зумовлюють зміни земної кори

  • 4.6. Утворення материків та океанів

  • 4.7. Форми земної поверхні: рівнини, низовини, плоскогір'я, гори і нагір'я

  • 4.8. Гори складчасті, брилові, складчасто-брилові

  • 4.9. Поняття про річкову долину

  • 4.10. Значення рельєфу в господарській діяльності людини

  • 4.11. Мінерали і гірські породи, що складають земну кору

  • 4.12. Надра та їх охорона

  • 5. АТМОСФЕРА

  • 6. ГІДРОСФЕРА

  • 6.6. Температура і солоність води

  • 6.7. Рух води у Світовому океані. Морські течії

  • 6.8. Господарське значення морів

  • 6.9. Розчленованість берегової лінії

  • 6.10. Підземні води. Джерела

  • 6.11. Використання підземних вод і джерел

  • 6.12. Річка та її частини. Живлення річок

  • 6.13. Басейни і вододіли

  • 6.14. Канали та водосховища

  • 6.15. Використання річок у господарській діяльності людини

  • 6.16. Озера, типи озерних улоговин та їх господарське використання

  • 6.17. Болота та їх використання

  • 6.18. Льодовики

  • 7. БІОСФЕРА

  • 8. ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА

  • 9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ ТА МАТЕРИКІВ

  • 9.5. Австралія

  • 9.6. Антарктида

  • ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

  • 10.3. Джерела географічної інформації

  • 11. РЕЛЬЄФ, ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І КОРИСНІ КОПАЛИНИ

  • 12. КЛІМАТ І КЛІМАТИЧНІ РЕСУРСИ

  • 13. ВНУТРІШНІ ВОДИ

  • 14. ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ, ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

  • 15. РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ СВІТ

  • 16. ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

  • 16.2. Зміни ландшафтів України за історичний час

  • 16.3. Класифікація ландшафтів

  • 16.4. Фізико-географічне районування України, його наукове і практичне значення

  • 16.5. Природно-господарська характеристика природних зон України

  • 16.6. Природні комплекси морів, що омивають Україну. Проблеми використання і охорони їхніх вод

  • ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

  • 18. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ

  • 19. ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО СТРУКТУРА
  • 20. ПРОМИСЛОВІСТЬ

  • 21. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

  • 22. МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС

  • 23. МАШИНОБУДІВНИЙ КОМПЛЕКС

  • 24. ХІМІЧНИЙ КОМПЛЕКС

  • 25. ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

  • 26. БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

  • 27. СОЦІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

  • 28. АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК)

  • 29. ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

  • 30. УКРАЇНА І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

  • 31. ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ

  • 32. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА

  • 33. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА ТА ЇХ ПРОЯВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

  • 34. ГЕОГРАФІЯ СВОЄЇ ОБЛАСТІ (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

  • ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

  • 35.6.1. Європа

  • 35.6.2. Азія

  • 35.6.3. Африка

  • 35.6.4. Америка

  • 36. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

  • 37. ГЕОГРАФІЯ СВІТОВИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

  • 37.2.1. Мінеральні ресурси

  • 37.2.2. Земельні ресурси

  • 37.2.3. Лісові ресурси

  • 37.2.4. Водні ресурси

  • 37.2.5. Природні ресурси Світового океану

  • 38. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

  • 39. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

  • 40. ГЕОГРАФІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ СВІТУ

  • 41. ГЕОГРАФІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

  • 42. ГЕОГРАФІЯ ТРАНСПОРТУ

  • 42.2.1. Залізничний транспорт

  • 42.2.2. Автомобільний транспорт

  • 42.2.3. Розвиток і розміщення морського транспорту

  • 43. ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ

  • 44. МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

  • 45. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

  • 45.2.1. Демографічна проблема

  • 45.2.2. Екологічна проблема

  • 45.2.3. Енергетична проблема

  • 45.2.4. Продовольча проблема

  • 45.2.5. Проблема війни і миру

  • 45.2.6. Проблеми освоєння ресурсів океану та способи їх вирішення

  • 46. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН СВІТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • 48.8.1. Природні зони

  • 48.8.2. Моря

  • 49. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

  • 50. ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

  • 51. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА КРАЇНИ

  • ГЕОГРАФІЯ МІЖГАЛУЗЕВИХ КОМПЛЕКСІВ

  • ПРОГРАМА З ГЕОГРАФІЇ ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • ПРО АВТОРІВ