14.1. Умови ґрунтоутворення
Ґрунт — пухкий поверхневий шар земної кори, який сформувався у процесі тривалої взаємодії гірських порід з рослинністю, тваринним світом, діяльністю мікроорганізмів, сонячної променевої енергії і тепла, води, характеризується родючістю завдяки наявності органічної речовини — гумусу. В ґрунтах містяться тверді, рідкі, газоподібні речовини, живі організми (втому числі мікрофауна). Ґрунти утворюються за певних умов (материнські породи, рельєф) під впливом природних чинників, змінюються під впливом природних чинників та діяльності людини.
З материнськими породами пов'язаний механічний склад ґрунтів (наявність глинистих, супіщаних і піщаних часток), їх мінералогічний і хімічний склад, родючість. Так, на водно-льодовикових і давньо алювіальних піщаних материнських породах утворилися безструктурні грунти, бідні на гумус і малородючі. На тесових карбонатних породах, які насичені кальцієм, утворилися чорноземні ґрунти. Вони мають зернисту структуру верхнього багатого на гумус горизонту, високу природну родючість.
Процеси ґрунтоутворення на рівнинах, височинах і в горах відрізняються. На схилах височин і гір відбувається водна ерозія і змив верхнього родючого шару ґрунту. Фізичні властивості грунтів, що утворилися на схилах південної і північної експозиції, неоднакові. Ґрунти в зниженнях, долинах річок більш зволожені, в цих умовах утворюються торфовища, болота і заболочені землі. Ґрунтові води в залежності від глибини їх залягання і хімічного складу впливають на зволоженість ґрунтового профілю, розвиток процесів оглеєння, засолення, умови росту рослин.
На ґрунтоутворення істотно впливають гідрокліматичні умови, а саме співвідношення тепла і вологи. їх величини разом з іншими чинниками (рослинність, тваринний світ) зумовлюють широтну зональність ґрунтів на рівнинній території України та їх вертикальну поясність у Карпатських і Кримських горах. Рослинність, тварини, мікроорганізми сприяють утворенню гумусу, формуванню грунтового профілю з певними генетичними горизонтами. Під лісами утворилися дерново-підзолисті, сірі лісові, бурі опідзолені грунти; під степовою рослинністю — чорноземи; під луками — лучні й дернові ґрунти, які поширені в усіх природних зонах України.
Ґрунтоутворення є тривалим процесом. З часу появи на гірських породах мікроорганізмів і початку ґрунтоутворення до формування повного профілю грунту, його гумусового горизонту проходять тисячоліття. Тому зруйновані ерозією чи нераціональним господарюванням горизонти грунтів відновлюються надзвичайно повільно.
Людина поліпшує водно-фізичні та хімічні властивості грунтів шляхом обробітку, внесення органічних і мінеральних добрив, підвищує їх родючість, вирощує на них різноманітні сільськогосподарські культури.
14.2. Основні генетичні типи ґрунтів, закономірності їх поширення
14.3. Карта ґрунтів
Карта ґрунтів — це карта, на якій відображається поширення типів і різновидів грунтів на даній території. Для складання карт проводяться експедиційні дослідження — зйомка (знімання) грунтового покриву. В залежності від цілей і призначення ґрунтознавчі дослідження проводяться в межах окремих сільськогосподарських чи лісових господарств, природних або адміністративних районів, областей, країв, природних зон, держав. За змістом і детальністю розрізняють крупномасштабні (1:10 000—1:50 000), середньомасштабні (1:100000—1:300000) і дрібномасштабні (менше 1:300 000) знімання грунтового покриву. Знімання в масштабі 1:200—1:5000, які проводяться з великою точністю, називаються детальними. Під час польових знімань вивчаються особливості конфігурації ареалів ґрунтових типів у зв'язку з умовами і чинниками ґрунтоутворення. Тому географ-ґрунтознавець в полі досліджує такі чинники: геологічну будову, материнські (ґрунтоутворюючі породи); рельєф (випуклі та знижені форми, рівнини, плато, тераси, схили); гідрогеологічні умови (виходи ґрунтових вод на поверхню, наявність водоносних горизонтів, глибина залягання ґрунтових вод, її вплив на зволоження грунтового профілю; рослинність (взаємозв'язок рослинності з грунтами, наприклад, лісом, луками, степами і відповідними їм типами грунтів, визначення рослин – індикаторів властивостей грунтів, типових рослинних угруповань); роль тварин (земляні черви, личинки комах, мурашки, рептилії, гризуни), їх вплив на властивості грунту і його родючість.
Польове знімання ґрунтового покриву здійснюється в такій послідовності: 1) планування польових досліджень; 2) закладання грунтових розрізів; 3) вивчення горизонтів ґрунтового профілю і визначення типу грунту; 4) відбір зразків грунту для лабораторних аналізів; 5) встановлення меж грунтових контурів, складання польової карти грунтів.
Планування польових досліджень включає вибір масштабу, площі і маршрутів грунтового знімання, забезпечення обладнанням, ознайомлення з природними і господарськими умовами території. Ґрунтові розрізи закладаються в найбільш типових місцях на глибину, достатню для відкриття горизонтів грунту і материнської породи. Описується колір грунтових горизонтів, їх потужність (в сантиметрах), механічний склад, стратура, щільність, наявність корінців, слідів діяльності тварин. Із товщі основних ґрунтових розрізів беруться зразки з зазначенням глибини відбору. Вивчивши грунт в розрізах, ґрунтознавець виявляє межі ґрунтових контурів і наносить їх на план чи карту. Для точного вирисовування ареалів грунтових типів і їх різновидів використовуються топографічні карти, аерофото- і космічні знімки. Після завершення польових досліджень виконуються лабораторні аналізи відібраних зразків, на основі яких уточнюються польові визначення грунтів, визначаються їх фізико-хімічні показники, складається остаточна карта ґрунтів, легенда і пояснювальний текст до неї. На картах генетичні типи грунтів відображаються кольорами (якісним фоном), а їх властивості — різними позначками, штриховкою. На карті ґрунтів України простежуються зональні закономірності у поширенні ґрунтів на рівнинній території. В Українських Карпатах і Кримських горах типи грунтів змінюються від підніжжів до вершин хребтів (розгляньте карту ґрунтів у атласі). Карти грунтів використовуються для планування агропромислового виробництва, меліорації земель лісовпорядкування, охорони земельних ресурсів.
14.4. Господарське використання ґрунтів
14.5. Земельні ресурси
Земельні ресурси — це землі, що використовуються або можуть бути використані для сільського чи лісового(господарства, містобудівництва та ін. В Україні сільськогосподарські угіддя становлять 70 % площі усіх земель; серед них орні землі — в середньому 55 %, а в окремих областях — більш як 80 %. Більше половини всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель складають чорноземні грунти.
Україна відзначається надвисоким рівнем сільськогосподарської освоєності. А втім, співвідношення в різних природних зонах неоднакове. В зоні мішаних лісів сільськогосподарська освоєнність менша, ніж у лісостеповій та степовій зонах. Але в цій зоні знаходиться 25,5 % сіножатей і пасовищ, 40 % лісів України. Розораність земель у лісостеповій зоні — майже 70 %. Найвищою е сільськогосподарська освоєність степової ют — понад 80 %, тут найбільш поширене зрошення. В Українських Карпатах великі площі — під лісами, луками; ділянки з орними землями поширені в передгір'ях, міжгірських улоговинах і долинах річок. У Кримських горах висока лісистість, тому орних земель небагато.
За категоріями землі України розподіляються так (табл. 10). Найбільші площі — під землями сільськогосподарського призначення. У населених пунктах 80 % земель — це присадибні ділянки. Землі під водою становлять 3,9 % території — водосховища на річках, ставки. В Україні збільшуються площі меліорованих земель.
Раціональне використання земельних ресурсів потребує запобігання несприятливим фізико-географічним процесам (ерозії, пере-зволоженості, повторному засоленню, посушливості, солонцюватості та ін.).
14.6. Охорона земельних ресурсів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Географія» автора Я.Б.Олійник на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „14. ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ, ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ“ на сторінці 1. Приємного читання.