Розділ «ТЕМА 4. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ ТА ГРОШОВІ ПОТОКИ»

а) часу зберігання грошей у покупців товарів та послуг;

б) часу перебування грошей у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, кредитних установ, органів Державного казначейства та фінансово-кредитних установ, які беруть участь у розподілі та перерозподілі національного доходу — головного джерела формування платіжного попиту.

Зрозуміло, якщо ця група установ затримує рух грошей або несвоєчасно виконує свої платіжні зобов'язання, то вона автоматично збільшує тривалість цієї частини обігу грошей і одночасно зменшує швидкість їх обігу.

З іншого боку попит суб'єктів на запас грошей як високоліквідних активів зменшує інтенсивність їх використання і також веде до уповільнення швидкості їх обігу. Зворотний рух бажання суб'єктів веде до прискорення швидкості обігу грошей. Звідси видно, що попит на гроші (включаючи спекулятивний) та швидкість їх обігу пов'язані між собою обернено пропорціонально.

До чинників, які впливають на швидкість обігу грошей з боку попиту на них, слід віднести (крім спекулятивного попиту):

- розвиток структури споживання;

- розвиток культурних потреб населення;

- організацію колективних форм споживання:

- величину процентної ставки тощо.

До чинників впливу на швидкість обігу грошей з боку пропозиції слід віднести:

- зміни обсягів виробництва;

- зміни структури виробництва:

- зміни ефективності виробництва:

- зміни величини товарних потоків на стадії реалізації;

- швидкість доставки товарних потоків у місце обміну;

- розвиток ринкових зв'язків, ринковий маркетинг;

- ринкову інфраструктуру та організованість ринкових відносин;

- ринкову збалансованість попиту та пропозиції тощо.

Прискорення обігу грошей компенсує їх масу в економіці країни. Це має велике позитивне значення, особливо коли збільшується товарооборот і зростаюча потреба у грошах задовольняється без їх додаткового випуску. Можна вважати, що у цьому випадку зміна швидкості відображає нарощування інтенсивності та ефективності суспільного відтворення.

Однак, прискорення грошового обігу не можна розглядати як самоціль грошово-кредитної політики. При умові, коли економіка розбалансована і платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим чинником інфляції. В умовах вільного ціноутворення споживачі починають прискорювати купівлю, ставлячи перед собою мету - обігнати зростання цін та запобігти знеціненню грошей. "Втеча від грошей" є втеча від їх знецінення і має негативні наслідки - від купівлі товарів "на всякий випадок" до ажіотажного попиту, коли з прилавків магазинів "змітається все". Проти такого підвищення швидкості обігу грошей треба вживати заходи, причетні до його сповільнення. Тому: