Розділ «ТЕМА 12. КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ І КРЕДИТНІ РЕФОРМИ»

- створення механізму рефінансування комерційних банків;

- узаконення різних форм централізації банківського капіталу (консорціуми, картелі, концерни, трести, холдинги та ін.).

Важливо зрозуміти, що тільки в межах банківської системи можливо виконати стабілізаційну функцію. Як підсистема економічної системи, банківська система взаємодіє з іншими системами: бюджетною, податковою, валютною, торговою. Причому, вона має ряд спільних рис з ними, до яких слід віднести: динамічність, закритість, поєднання однотипних елементів, саморегуляція. Однак, банківська система має і специфічні риси, такі як:

1) дворівнева побудова;

2) жорстке регулювання діяльності кожного банку та банківської діяльності;

3) централізований контроль руху резервів;

4) поєднання централізованого управління з повною самостійністю і відповідальністю окремого банку;

5) забезпечення розвитку банківської інфраструктури. Розглянемо ці специфічні риси більш детально.

Дворівнева побудова банківської системи - це важливий принцип і якісна ознака банківської системи. Цей принцип діаметрально протилежний однорівневій побудові, адекватній тоталітарним державам, де один банк був одночасно емісійним, кредитним, касовим і розрахунковим центром (наприклад, Госбанк у колишньому СРСР).

Але не було двох рівнів банків і в неринкових і докапіталістичних країнах, бо не було такої потреби. По своїй суті це була механічна сукупність банків, які виконували емісійно-касову та кредитно-розрахункові функції. Такі банки не могли відповідати ринковим вимогам; вони не існували в умовах конкуренції, самофінансування, комерційного розрахунку, ринкової процентної ставки, валютного курсу. І в таких умовах їм не був потрібний Центральний банк як ядро всієї банківської системи, що з'єднує всі банки в одну систему.

Дворівнева банківська система передбачає наявність одного банк}7, якому надається статус Центрального банку. Другий рівень - це решта інших банків. В Україні вони мають назву комерційних банків. Вони можуть мати

різні характеристики: спеціалізовані, приватні, кооперативні, але всі вони є банками другого рівня (комерційні). Вони обслуговують учасників грошового обороту, якими є фірми, домашні господарства, а також державні структури. По відношенню один до одного комерційні банки виступають як рівноправні партнери, які працюють в однакових умовах та є самостійними, відокремленими суб'єктами господарювання, що працюють на комерційних засадах, тобто з метою одержання прибутку і зазнають при цьому впливу ризиків.

Жорстке регулювання банків та їх діяльності пов'язане з централізованим управлінням діяльності комерційних банків з боку Центрального банку. Така жорсткість управління є необхідністю існування всієї банківської системи; вона закріплена у банківському законодавстві і передбачає нормування, страхування, обмеження та контроль. Без цього неможливо досягнути стабільності та стійкості у роботі банків другого рівня.

Централізований рух банківських резервів має своєю першоосновою виникнення емісійної функції банківської системи. Вільні резерви комерційні банки повинні зберігати у центральному банку, а він контролює і регулює рух цих резервів. При надмірних, ресурсах (загроза надмірної пропозиції грошей), коли порушується кон'юнктура грошового ринку, Центральний банк блокує цю загрозу підвищенням норми обов'язкового резервування; якщо треба підвищити кредитну активність комерційних банків - дії ЦБ протилежні і він навіть може надавати у позику додаткові резерви.

Поєднання централізованого управління та децентралізації, самостійності і відповідальності проявляються у банківській системі дуже яскраво і гостро. Відповідальність перед вкладниками і інвесторами повністю несе банк, а його рішення обмежуються нормами ЦБ. Це протиріччя постійно відтворюється дійсністю банківського існування. Вирішується воно шляхом гарантування банку його самостійності, створення рівних можливостей доступу на грошовий ринок, свободи конкуренції, вибору клієнтів. Без підтримання самостійності у діяльності комерційних банків відкривається пряма дорога до перетворення банківської системи у монобанк та ліквідації дворівневої побудови банківської системи.

Побудова банківської інфраструктури має значення не для одного банку, вона використовується усіма банками, тому має міжбанківське значення і носить системний характер. Вона забезпечує координацію та об'єднання дій усіх банків як посередників грошового ринку. Мова йде про створення міжбанківського зв'язку, розрахункових центрів, палат, клірингових центрів, міжбанківського валютного ринку, центрів технічного а також технологічного обслуговування, інформаційних і навчальних центрів, міжбанківських фондів страхування депозитів, інформаційних баз даних щодо кредитоспроможності позичальників. У банківську інфраструктур)- також входять центри, асоціації, спілки, які діють в інтересах комерційних банків (захищають їх від дій ЦБ, уряду, парламенту), організують консультативно-дорадче обслуговування. Таким чином, банківська інфраструктура є складною і багатопрофільною, але необхідною для функціонування всієї банківської системи.

Особливості побудови банківської системи в Україні