Розділ «ТЕМА 12. КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ І КРЕДИТНІ РЕФОРМИ»

а) тих, хто через грошовий мультиплікатор здатний впливати на пропозицію грошей;

б) хто такої здатності не має; тобто головний критерій тут - участь у формуванні пропозиції грошей2.

Банки займають головне місце серед фінансових посередників з наступних причин:

- вони перерозподіляють позиковий капітал на грошовому ринку більше, ніж будь-який інший посередник;

- формуючи пропозицію грошей, банки безпосередньо впливають на кон'юнктуру і зростання на відміну від інших посередників, які самі залежать у цьому випадку від банків:

- широта банківських послуг більша, в той час як фінансові посередники вузько спеціалізовані;

- банки розміщують свої резерви у позики і тому можуть створювати нові депозити і впливати на пропозицію грошей; приймаючи гроші па поточні депозити, банки уважно відслідковують свою ліквідність і вимушені вкладати кошти у короткострокові позики, що не обтяжують умовами і не погіршують ліквідність. Зазвичай, маючи такі переваги над іншими фінансовими посередниками, банки самі потребують наявності системи суспільного контролю за їх діяльністю. Основна мета цього — не допустити переважання банківського корпоративного інтересу над суспільним, не порушувати рівновагу на грошовому ринку. Друга складова цієї мети пов'язана з захистом інтересів вкладників комерційних банків від банкрутства банків та всілякого роду фінансових "пірамід". Це завдання в Україні покладено на НБУ який через встановлення різного роду нормативів контролює діяльність банків.

Зрозуміло, що така унікальна специфіка діяльності банків призводить до необхідності їх виділення у самостійну структуру організаційно-правового регламентування. Виникає необхідність розглянути не окремий банк, а їх сукупність, що становить банківську систему. Зразу підкреслимо, що це не механічно поєднана кількість існуючих банків. У той же час це не система, подібна до газопилової хмари, де віднімання її частини не призводить до зміни її суті. Це система, яка має чітко окреслені цілі, тому формується зі специфічними рисами, які не повторюються у функціях окремих банків, а навпаки, кожен банк повинен відтворювати всю банківську систему, оскільки він є її частиною. Банківська система - це гомогенна система, яка має своє ядро, навкруги якого організується рух існуючої в державі кількості банківських установ. Цим ядром в Україні виступає НБУ, який є Центральним і головним банком країни і тому його ще називають "банком банків". Але про це - у наступному питанні. Таким чином, банківська система - це законодавчо визначена, чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю постійно і професійно та функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру як суб'єкти господарювання.

Визначимо декілька обставин з наведеного:

- самостійність банківської системи це відношення до окремих банків як елементів структури, а також до інших систем, які мають місце в економіці;

- мета діяльності окремого банку (отримання прибутку) і мста банківської системи розрізняються. В останню входить:

- узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними;

- підтримання надійності і стабільності банківської системи у цілому з метою стабільності грошової одиниці, що недоступне для окремого банку і може бути вирішене тільки скоординованою діяльністю банківської системи. З цього витікає, що банківська система може виконувати наступні функції. Емісійна функція. Вона зводиться до керування масою грошей, що знаходяться в економіці. В управлінні пропозицією грошей беруть участь всі банки: як першого (Центральні банки) так і другого рівня. Однак, якщо окремий банк впливає на емісію з метою отримання свого доходу, то тільки на рівні системи у цілому можна знайти межу такої діяльності для окремого банку. Це ключовий момент саморегулювання у банківській системі і досягається він шляхом проведення грошово-кредитної політики Центральним банком.

Трансформаційна функція. Вона полягає у трансформації грошового капіталу на ринку грошей. Під час трансформації змінюються форми грошового капіталу. Наприклад, мобілізовані Ощадбанком депозитні кошти, можуть бути використані як кредитні ресурси іншими банками. Це відбувається при активній участі Центрального банку, який здійснює трансформаційні процеси на міжбанківському рівні у вигляді рефінансування (кредитні аукціони, кредитна площадка, облікове вікно, ломбардне вікно та ін.). При цьому трансформація диференціюється в залежності від строків, розмірів, ризиків і у масштабах значно більших, ніж це може зробити окремий банк.

Стабілізаційна функція. Вона зводиться до управління ризиками, які є надзвичайно високими, і окремий банк не може виконати її у повному обсязі. Будучи посередниками, банки користуються переважно чужим капіталом, тому знаходяться під постійним тиском своїх клієнтів, акціонерів, які часто користуються не достовірною інформацією, а чутками, плітками, панікою і т. ін. А підтиском своїх кредиторів і власників банки вимушені вкладати капітали у високодохідні, але низьколіквідні активи і тим самим підвищують ризик втрати довіри до себе. У гой же час "спокуса" заробити на позиках своїм клієнтам штовхає банки на перекредитування, тобто на пропозицію грошей більшу, ніж потреба ринку. До того ж, банки як посередники, повинні відповідати перед інвесторами за ризики своїх позичальників. Такі, досить складні умови ведення банківської діяльності ставлять окремі банки інколи в ситуацію неможливості її виконувати. Причому, протистояти ризикам можливо тільки на рівні банківської системи у цілому, а не окремо кожному банку. Переваги банківської системи тут очевидні і торкаються вони диверсифікації (розосередження) ризиків, пом'якшення їх для інвесторів. Банківська система виконує стабілізаційну функцію за рахунок по-перше, прийняття законів і нормативно-правових актів, які регламентують діяльність всіх банків системи (включаючи Центральні); по-друге, проведення контролю і нагляду за їх виконанням. Так формується механізм стабілізації банківської діяльності. Основними складовими цього механізму є:

- страхування депозитів фізичних і юридичних осіб;

- страхування кредитних ризиків;

- створення механізму обов'язкового резервування депозитів банків;

- встановлення нормативів на найбільш ризикових напрямках;

- створення централізованого нагляду і контролю;