Тваринництво України включає кілька галузей виробництва. Найбільш важливими серед них є скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Структуру, розміщення та спеціалізацію тваринництва визначає кормова база. Головними джерелами відгодівлі свійських тварин є кормові рослини (конюшина, люпин, люцерна, кукурудза на силос, кормові буряки, соя), зернофуражні культури, природні угіддя (луки та пасовища). У приміських зонах відгодівля тварин здійснюється на основі відходів харчової промисловості (сироватка, жом тощо) та продовольчих відходів міст.
Скотарство займається розведенням великої рогатої худоби. Залежно від виробленої продукції в ньому виділяють кілька напрямів: молочний, молочно-м'ясний, м'ясо-молочний, м'ясний.
Певний напрям скотарства визначається породою худоби та кормовою базою. Молочне та молочно-м'ясне розміщені у приміських зонах з орієнтацією на споживача. У степовій зоні розвивається м'ясо-молочний та м'ясний напрями скотарства.
Свинарство дає більше третини загального виробництва м'яса. Розміщується воно повсюдно з найбільшою концентраціє у приміських зонах, що зумовлено характером кормової бази. Розрізняють такі напрями свинарства: сальний, м'ясо-сальний, беконний.
Птахівництво є інтенсивно-перспективною галуззю, що орієнтується на споживача та розвивається у передмістях. Саме ця галузь є найбільш механізованою в Україні. Основною продукцією птахівництва є м'ясо, яйця, пір'я, пух. У поголів'ї переважають кури. Вони мають такі напрями: яйценосний, бройлерний, загального користування (змішаний), декоративний. Також розводять качок, індиків, гусей, страусів Ему, перепілок та фазанів.
Вівчарство набуло поширення переважно в гірських та степових районах на природних пасовищах. Основними напрямами вівчарства в Україні є: тонкорунне та напівтонкорунне, м'ясо-вовняне, овчино- шубне.
Рибне господарство України представлене ставковим та річковим рибництвом (тобто розведенням і виловом промислово цінних видів риб: коропа, ляща, форелі) та рибальством.
Певну роль у тваринництві відіграють бджільництво, шовківництво, кролівництво, хутрове звірівництво, конярство.
Технологія у тваринництві передбачає сукупність процесів та операцій розмноження та утримання тварин, спрямованих на одержання якомога більшої кількості дешевої та доброякісної продукції.
У скотарстві розрізняють два основні способи утримання худоби чи тварин: прив'язний і безприв'язний, останній поділяють на вільно- вигульне (утримання на глибокій підстилці), безприв'язно-боксове, комбібоксове. Взимку тварини знаходяться у приміщеннях, їх випускають лише на прогулянки. У літній час застосовують різні форми утримання корів з використанням зеленого корму пасовищ та сіяних культур. Пасовищне утримання економічно вигідне і корисне для здоров'я тварин. Прив'язне утримання має свої переваги: постійне місце годування, напування, відпочинку та доїння, індивідуальний підхід до годівлі. Недоліки: малопродуктивна ручна праця. Безприв'язне утримання корів вимагає дотримання технологічної дисципліни та підвищення витрат кормів. У кормоцехах передбачаються такі технологічні лінії:
• прийому та дозованого вивантаження з накопичувальних бункерів-дозаторів вихідних кормових компонентів, подрібненого грубого корму, сінажу, силосу, концентратів;
• прийому, миття, подрібнення та дозованої видачі коренеплодів;
• приготування та дозованої видачі макро- та мікродомішок;
• подачі компонентів на змішування;
• змішування компонентів з додатковим подрібненням;
• подачі готової суміші у роздавач.
Розрізняють такі групи корів: тільні сухостійні корови, дійні корови у зимовий період, ремонтний молодняк, телята у молозивний період, телиці у молочний період, телиці у післямолочний період, нетелі. До великої рогатої худоби також відносяться племенні бики та воли.
Ступінь реалізації генетичного потенціалу тварин визначається рівнем їх енергетичного живлення як основного показника повноцінності раціону. Підвищення цього рівня в раціонах корів сприяє збільшенню молочної продуктивності корів та зниженню витрат кормів (кормових одиниць) на одиницю продукції. Одержаний приплід від корів дослідних груп має вищу енергію росту. Підвищена енергетична цінність кормів сприяє кращому збереженню живої маси та перерозподілу спожитої енергії на користь нагромадження запасів поживних речовин в організмі, які в подальшому використовуються на утворення молока та м'яса.
Кормові групи корів називають класами годівлі. До одного класу годівлі відносять тих корів, потреба яких у поживних речовинах однакова. Годівлю за класами проводять на основі середнього на групу удою за останнє контрольне доїння. Індивідуальну потребу худоби задовольняють додатковим згодовуванням комбікорму під час доїння.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Техноекологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тваринництво“ на сторінці 1. Приємного читання.
