Енергетичні ресурси – це всі доступні для промислового та побутового використання джерела різноманітних видів енергії: механічної, теплової, хімічної, електричної, ядерної.
До невідновлюваних енергоресурсів відносяться в першу чергу різні види мінерального палива: нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, торф, інші каустобіоліти (горючі викопні гірські породи органічного походження) нафтового та вугільного рядів, а також радіоактивні (переважно уранові) руди. Вони використовуються в сучасному світовому господарстві як паливно- енергетична сировина особливо широко і тому нерідко називаються "традиційними енергоресурсами", тобто джерелами енергії для традиційної енергетики (теплоенергетики, гідроенергетики, ядерної енергетики). В принципі всі перелічені енергоресурси здатні до відновлення, але терміни їх відновлення вимірюються в масштабах геологічного часу.
До відновлюваних енергоресурсів (ресурсів "одного урожаю") належать: енергія Сонця; енергія вітру; енергія течій води
(переважно гідравлічна енергія річок), хвиль, припливно-відпливна енергія; теплова енергія Землі (в тому числі геотермальна), повітря, морів та океанів; енергія біомаси. Вони є джерелами енергії для нетрадиційної енергетики (малої гідроенергетики, вітроенергетики, геліоенергетики, геотермальної енергетики, біоенергетики тощо). Відновлювані енергоресурси постійно відновлюються за рахунок природного надходження за терміни, які співрозмірні з термінами їх експлуатації, тому їх умовно можна віднести до "невичерпаних" природних ресурсів.
Вуглеводнева сировина. У межах території України виділяються три нафтогазоносні райони: Східний (Дніпровсько-Донецька западина і північно-західна частина Донбасу), Західний (Волино-Подільська плита, Прикарпаття, Карпати і Закарпаття) і Південний (Причорномор'я, Крим та шельф у межах виключної (морської) економічної зони Чорного та Азовського морів). Державним балансом запасів корисних копалин враховано запаси нафти, газу і газового конденсату за 381 родовищем. Основна їх кількість – 211 – зосереджена у Східному регіоні, 112 – у Західному, 45 – у Південному. Обсяг щорічного видобутку рідких вуглеводнів за останні роки в середньому становив 4 млн. т нафти з конденсатом, що дорівнює 10%, що споживаються в країні. В цілому протягом 2011 – 2020 рр. планується приростити 32,5 млн. т, а протягом 2021 – 2030 рр. – 40 млн. т нафти і конденсату. Видобуток природного газу з середини 1970-х років в Україні знизився з 68,3 до 20 млрд. м3 і продовжує знижуватися, а видобуток нафти зменшився з 11,6 до 3,5 млн. т. Основними причинами скорочення видобутку вуглеводневої сировини є різке зменшення обсягів геологорозвідувальних робіт (що призвело до значного зниження приросту запасів вуглеводневої сировини) і виснаження нафтогазових родовищ. Обсяг щорічного видобутку природного газу в Україні за останні роки в середньому становив 18-20 млрд. м , що становить 20% від споживаних в країні. В цілому протягом 2011 – 2020 рр. планується приростити 127 млрд. м3, а протягом 2021 – 2030 рр. – 160 млрд. м3 газу (Загальнодержавна програма розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року).
Крім традиційної газоподібної вуглеводневої сировини інтерес представляють нетрадиційні джерела природного газу (сланцевий газ, метан вугільних пластів, газогідрати). Слід зауважити, що значні резерви нетрадиційного газу України становлять: газ низько-проникних колекторів центрально-басейнового типу, ресурси якого складають більше 8 трлн, м , метановий газ родовищ вугілля Донбасу – від 12 до 25 трлн, м3; газ сланцевих товщ, ресурси якого, за різними джерелами, складає від 2 до 32 трлн. м3. Перспективи газоносності пов'язуються з аргілітами, алевроліто-глинистим и породами та щільними піщаниками девонсько-карбонового та пермського періодів. Станом на 1.01.2010 р. в Україні балансові запаси категорій А+В+С1+С2 оцінені в 313,9 млрд. м3 метану вугільних пластів (на балансі діючих шахт – 140,8 млрд. м3). У цьому напрямі передбачаються: розробка методів вивчення і оцінки запасів метану вугільних пластів; проведення геологорозвідувальних робіт з оцінкою запасів і ресурсів метану вугільних пластів окремих ділянок; одержання промислових категорій запасів метану вугільних пластів для забезпечення його видобутку в обсязі 8 млрд. м3 у 2020 р. та 16 млрд. м3 у 2030 р. В центральній глибоководній частині Чорного моря кількість метан-гідрату оцінюються в 20 – 30 трлн, м , а в цілому в морському басейні в 60 – 80 трлн. м3. За даними академіка НАНУ Є.Ф. Шнюкова (2012), запаси метан-гідрату досягають 25 трлн, м3, та із них на Україну припадає приблизно 7 трлн. м3.
Вугілля в Україні – єдина енергетична сировина, запасів якої потенційно достатньо для забезпечення енергетичної безпеки держави. Видобуток вугілля та його переробка в готову вугільну продукцію на прогнозований період залишається основним джерелом забезпечення потреб України в енергоносіях. Загальні ресурси вугілля України: балансові, позабалансові, прогнозовані (за станом на 1.01.2010 р.) становлять 117,12 млрд. т, у т. ч. розвідані запаси – 56,25 млрд. т, з них коксівних марок – 17,21 млрд. т (30,6%), антрацитів – 7,60 млрд. т (13,5%). Разом з тим вугільні родовища України характеризуються дуже складними природними умовами їх розробки, а наявний шахтний фонд – високою зношеністю і низьким технічним рівнем, внаслідок чого вітчизняна вугільна промисловість є збитковою і потребує державної підтримки.
В Україні можуть використовуватися горючі сланці Бовтиського родовища (запаси 4 млрд. т) і менілітові сланці олігоцен-міоценових відкладів складчастих Карпат і Передкарпатського прогину.
На 5 українських АЕС працюють 14 реакторів, які нині виробляють близько 50% загального обсягу електроенергії, що виробляється в Україні. Задоволення потреб у сировині для атомної енергетики на 30% досягається за рахунок розробки Ватутінського, Центрального та Мічурінського родовищ, Кіровоградського урановорудного району Українського кристалічного щита. Готується для введення в експлуатацію Новокостянтинівське родовище. Загальний стан уранової мінерально-сировинної бази оцінюється як задовільний. Основу її становлять великі за запасами родовища у Кіровоградському рудному районі, уранові руди яких за якістю належать до рядових і бідних. Друге місце за своїм промисловим значенням займають родовища у вуглисто-піщаних відкладах палеогену Дніпровського басейну, які придатні для відпрацювання методом підземного вилуговування на місці їх залягання. Хоча окремі родовища цього типу невеликі за запасами, але їх загальні ресурси значні. До резервних належать невеликі за запасами родовища на Українському кристалічному щиті – Южне, Лозоватське і Калинівське, руди яких разом з ураном містять торій, молібден та рідкісноземельні метали.
Геотермальні електростанції завжди були географічно "прив'язані" до районів геотермальних родовищ. В Україні першу геотермальну циркуляційну систему (на основі застосування підйомних та нагнітальних свердловин) збудовано у 1988 р. на території с. Іллінки Сакського району Криму. Станом на 2004р. в Україні введено 9 геотермальних установок із сумарною тепловою потужністю 10,6 МВт. Звичайно, в загальному балансі енергетики України цей вид енергії не може відігравати значну роль, але для районів зі сприятливими геотермічними умовами геотермальні електростанції можуть задовольнити потреби в електроенергії; їх можна застосовувати в технологічних процесах харчової та місцевої переробної промисловості, для виробництва будівельних матеріалів, в сушильних установках тощо).
В Україні розвиток вітроенергетики та сонячної енергетики поки що знаходяться на початковому етапі. Згідно "Енергетичної стратегії України на період до 2030 року" орієнтовно частка відновлюваних джерел енергії до 2010р. повинна становити 2 – 3%, до 2030 р. – 6 – 7% і більше. В "Комплексній програмі розвитку вітроенергетики", що розроблена і затверджена КМУ в 1996р. в рамках "Національної енергетичної програми України" (Постанова ВР України №191/96-ВР 1996 р.) до 2010р. сумарна потужність вітроустановок України повинна бути 1990 МВт. До 2002 р. було розроблено 14 галузевих керівних документів, які стосуються специфіки забезпечення процесів виробництва вітроустановок (ВЕУ), проектування і експлуатації ВЕУ; 3 Державних стандарти України (ДСТУ 3896-99, ДСТУ 4037-2001, ДСТУ 4051-2001), адаптовані до умов Системи ДСТУ 9 міжнародних стандартів з вітроенергетики, які введені в дію в 2003р. В Україні перспективи вітроенергетики насамперед пов'язуються з узбережжями морів, південним берегом Криму, вершинами гір, Донецькою височиною, Приазовською та Причорноморською низовинами, які характеризуються середньорічною швидкістю вітру 5,5 – 6,0 м/с і мають дуже високий вітроенергетичний потенціал. Є перспективи для використання їх в інших регіонах України з постійними вітрами. Встановлена потужність вітрових електростанцій України складає 0,75 – 17,3 МВт (разом 58,38 МВт). В Україні вітрові електростанції доцільно розміщувати в місцях, де постійно дмуть вітри: на узбережжях морів, великих озер і водосховищ, в степах, передгір'ях та у гірських районах, тобто в районах зі значним вітроенергетичним потенціалом.
В Україні нараховується понад 63 тис. малих річок і водотоків загальною довжиною 135,8 тис. км. При використанні енергетичних ресурсів малих річок важливе значення має тривалість льодяного покриву взимку, що впливає на кінетичну енергію потоку річок. На початку 1950-х рр. кількість малих ГЕС в Україні становила 956 одиниць із загальною потужністю ЗО тис. кВт. Однак через концентрування виробництва електроенергії на потужних ТЕС і ГЕС їх будівництво було призупинено, почалася їх консервація, демонтаж, сотні малих ГЕС були зруйновані. Залишилось лише 48 малих ГЕС, які характеризуються незадовільним технічним станом. АО "Київенергомаш" в рамках "Програми розвитку малої енергетики України" розробляє проекти з відновлення та реконструкції існуючих та будівництва нових малих ГЕС. Мала гідроенергетика через її незначну питому вагу (0,2%) в загальному енергобалансі не може істотно впливати на умови енергопостачання країни, однак експлуатація малих ГЕС дає можливість виробляти майже 250 млн. кВт електроенергії на рік, що еквівалентно щорічній економії до 75 тис. т дефіцитного органічного палива.
Перспективна біоенергетика – одержання корисної енергії або палива шляхом використання біомаси. За рахунок перетворення біомаси можна генерувати електроенергію, теплоту, виробляти рідке, газоподібне та тверде паливо. У 2004 р. енергетичне використання біомаси становило: в США 3,2%, Данії – 8%, Австрії – 11%, Швеції – 19% і Фінляндії – 21% загального споживання первинних енергоносіїв (в основному шляхом використання відходів деревини). В Україні цей показник був лиш 0,6%, але перспективний енергетичний потенціал становить 122 млн. МВт-год/рік. Одним із перспективних напрямів у процесі забезпечення себе доступними джерелами енергії в Україні вважається використання енергії біопалива, але виключно за рахунок переробки відходів, збагачених органічними речовинами.
Саме використання альтернативних джерел енергії дозволяє економити неп оновлювані ресурси і значно зменшувати забруднення природних систем. Сьогодні у світі використання нетрадиційних відновлюваних джерел енергії досягло промислового рівня. Вітроенергетика успішно розвивається в Данії, Німеччині та інших західноєвропейських країнах. В Україні в теперішній час внесок нетрадиційних джерел енергії дуже низький і становить в останні роки 0,3 – 3,0% у структурі загального енергетичного балансу. Наприклад є значні передумови для одержання енергії із біомаси, насамперед, із відходів лісопереробної, харчової та інших галузей промисловості, відходів тваринницьких комплексів, твердих побутових відходів.
Металеві і неметалеві руди, нерудні копалини
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Техноекологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Енергетичні ресурси“ на сторінці 1. Приємного читання.
