• заміна оранки лущенням чи плоскорізйим розпушуванням;
• зменшення глибини основного обробітку ґрунту;
• зменшення інтенсивності передпосівного обробітку;
• скорочення числа та глибини обробітків міжрядь для просапних культур і навіть відмова від них;
• поєднання технологій шляхом застосування комбінованих машин.
Ефект від поєднання технологічних операцій полягає в тому, що ґрунт менше ущільнюється та розпилюється; підвищується його стійкість до ерозії; оптимально використовується час; поєднуються агротехнічні прийоми для боротьби з втратами ґрунтової вологи; скорочується споживання паливно-мастильних матеріалів, техніки, коштів, значно заощаджується робоча сила.
Існує два способи внесення добрив: поверхневий та місцевий. Внесення добрив поділяють на основне (допосівне), припосівне та післяпосівне (підживлення). Поверхневе внесення добрив передбачає розкидання добрив на поверхні поля, у випадку локального внесення добрива розміщують в шарі ґрунту, де розміщується коренева система сільськогосподарських культур. Основне внесення добрив – добрива вносять до посіву з розрахунку 0,6 – 0,75 загальної дози. Воно забезпечує рослини елементами живлення протягом всього вегетаційного періоду і покращує фізико-хімічні властивості ґрунту. Припосівне внесення добрив забезпечує рослини елементами живлення у початкові фази розвитку. Вносять його під час посадки у рядки чи стрічковим методом. Легкозасвоювані добрива вносять в період максимального споживання певного елементу живлення (післяпосівне внесення добрив), щоб посилити живлення в критичні фази розвитку рослин та покращити якість сільськогосподарської продукції. Підвищені дози добрив, порушення технології їх внесення негативно впливають на навколишнє середовище.
Бур'яни сприяють посиленому розмноженню багатьох шкідників та розвитку хвороб. Прикладом можуть бути хрестоцвіті блішки, капустяна попелиця, злакові мухи, озима совка, лучний метелик. Бур'яни знижують врожайність сільськогосподарських культур на 45 – 66%. Основними методами боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур є застосування відповідних режимів обробки ґрунту та застосування пестицидів (гербіцидів, фунгіцидів та акарофунгіцидів). Найважливішою ланкою проблем різкого зменшення обсягів застосування гербіцидів на просапних культурах є відповідне дотримання технології обробітку ґрунту після попередньої культури залежно від типу забур'яненості ґрунту, по типу напівпару.
Хімічна меліорація ґрунту. Вапнування – прийом докорінного покращення кислих ґрунтів у результаті збагачення кальцієм. Вапнування потребують рілля, сінокоси та пасовища підзолистих і червоноземних ґрунтів. Його проводять один різ в 5 років. Гіпсування (внесення гіпсу) – використовують для солонцюватих ґрунтів, які характеризуються великою кількістю натрію та лужною реакцією ґрунтового розчину.
Гідромеліорація. Застосовують три основних способи зрошення: поверхневий, дощування, підґрунтовий. Поверхневе зрошення – це розподіл води поверхнею поля та надходження її в ґрунт. Розрізняють поливи борознами, пуск смугами та затоплення чеків. Зрошування дощуванням проводять за допомогою спеціальних машин та установок, що розпилюють поливну воду у вигляді дощу. Порівняно з поверхневим зрошенням воно має такі переваги: збільшує коефіцієнт земельного використання на 3 – 5%; забезпечує механізацію всіх сільськогосподарських робіт, виконання їх у стислі строки; створює умови для регулювання поливної норми; дає можливість поливати ділянки з великими ухилами та складним мікрорельєфом; покращує мікроклімат, підвищує родючість ґрунту і врожай сільськогосподарських культур за менших (на 15 – 30%) затрат води. У випадку підґрунтового зрошення воду трубами- зволожувачами подають безпосередньо у шар ґрунту, де знаходяться корені рослин. Таке зрошення можливе лише на ґрунтах з добрими капілярними властивостями. У результаті підґрунтового зрошення безперервно підтримується вологість ґрунту; зростає врожайність культур, зберігається структура ґрунту, відсутня ґрунтова кірка.
Осушення. Якщо вода займає більшу частину пор ґрунту і вміст повітря складає менше 20% від їх об'єму, то в ґрунті створюються анаеробні умови, що знижують його родючість. Для відведення надлишку поверхневих та атмосферних вод, які надходять з водозбору, застосовують відкриту осушувальну систему. Вона складається з каналів та водоприймача. Канали займають до 15-20% відкритої площі і ускладнюють роботу техніки. Вони швидко руйнуються, заростають бур'янами і тому вимагають дуже великих експлуатаційних затрат. Дренаж, або закрита осушувальна система здійснюється за допомогою керамічних чи пластмасових труб. Вода в дрену надходить крізь стінки, які мають водоприймальний отвір, захищений фільтром. Дрени закладають на глибину 1-1,1 м.
Тваринництво
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Техноекологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 9. АГРАРНОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК)“ на сторінці 4. Приємного читання.
