• трудовий фактор (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції);
• споживчий фактор (наявність споживача готової продукції).
На форми розташування хімічної промисловості значно впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і складається із технологічно самостійних спеціалізованих підприємств, воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їх розміщення має форму взаємопов'язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.
Дуже важливим фактором, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких та газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора випливає із структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловості.
Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів – поступово зменшується їх граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, прогресує автоматизація виробництва.
Ефективність розміщення окремих підприємств у хімічній промисловості прямо залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково- технічного прогресу. Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, так і завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів та технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення яких призводить до зниження її ефективності. Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива та води, збільшує радіус перевезення готової продукції, термінів будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій. Так, підвищення за один рік потужності агрегатів для виробництва, етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т – тільки на 7%.
Оптимальний розмір виробництва залежить від багатьох факторів – розвитку транспорту (особливо трубопровідного), забезпечення сировиною, трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.
Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати одночасно з кооперуванням, що створює сприятливі умови для організації безперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації праці, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищує рівень використання устаткування та виробничих потужностей; спрощує виробничу структуру хімічних підприємств; удосконалює матеріально-технічне постачання і збут; активно сприяє зростанню продуктивності праці.
Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яке зумовлюється великою кількістю процесів, що ґрунтуються на послідовній та комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, які характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів.
Комбінування виробництва поєднується з його концентрацією і зменшує в нафтохімічній промисловості використання нафти й газу на 25 – 31%, а в промисловості хімічних волокон – зниження собівартості 1 т волокна на 4%. Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або комплексного використання сировини, утилізації відходів, дає змогу успішно розв'язувати проблеми охорони навколишнього середовища.
За особливостями розміщення хімічна та нафтохімічна промисловість є однією із найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні зв'язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості.
Більшість виробничих потужностей хімічної промисловості створено за останнє десятиріччя минулого століття. Введено в дію Красноперекопський бромний завод, 2-й содовий завод в Слов'янську, підприємства виробництва азотних добрив – у Горлівці та Дніпродзержинську, пластмас і виробів з них – у Дніпропетровську, Прилуках, Харкові, хімічного волокна – в Києві, кінофотоматеріалів у Шостці та ін. Розширювалися діючі підприємства, створювалися нові цехи, організовано випуск широкого асортименту хімічних виробів. Збудовано Івано- Франківський завод тонкого органічного синтезу, Сивашський анілінофарбовий завод, Рівненський, Черкаський та Одеський заводи азотних добрив; створено великі комплекси із випуску нових видів хімічної продукції – капролактаму, поліхлорвінілових смол, полістиролу, вінілацетату та ін. Випуск цієї та іншої продукції організовано в Горлівці, Черкасах, Калуші, Первомайську. Переробку пластичних мас зосереджено в Сімферополі, Броварах, Луцьку. Великі заводи випуску шин введені в дію у Дніпропетровську та Білій Церкві.
Хімічна промисловість зосереджена у Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті. З інших районів виділяється Сумщина, Причорномор'я, Черкащина, Волинь. Тільки у Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі. На Луганщину припадає 17% випуску хімічної та нафтохімічної продукції. В області сформувався Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол хімічної спеціалізації. На Донеччині створено потужний Горлівсько-Слов'янський промисловий вузол, на Дніпропетровщині – Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузол, на Львівщині – Дрогобицько-Бориславський, Львівський та інші промислові центри.
Великі промислові центри є також в Івано-Франківській, Сумській областях, у Причорномор'ї. Важливими регіонами хімічного виробництва стали Київ, Чернігів, Рівне.
Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором – наявністю багатих родовищ калійних солей. Калійні солі є в Прикарпатті (Калуш, Стебник), для виробництва фосфорних добрив використовуються головним чином північноафриканські фосфорити. Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добрив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменистан. Заводи із випуску азотних добрив на основі переробки природного газу споруджені у Рівному, Черкасах, Лисичанську.
Продукцією гірничої хімії є калійні солі Калуша та Стебника, кам'яна сіль Артемівська і Слов'янська, вапняки Донецької області та Автономної Республіки Крим. Галузь в основному сконцентрована у Карпатському. Донецькому і Придніпровському економічних районах.
Розміщення коксохімічної промисловості зорієнтоване на сировину – кам'яне вугілля, та споживача – виробництво чорних металів. Протягом багатьох десятиріч Україна експортувала кокс у Росію (1,5-2,0 млн. т щорічно), країни східної Європи (біля 4 млн. т щорічно). В останні роки виробництво коксу скоротилось. Обсяг його експорту становить не більше 0,6 млн. т на рік. Коксохімічне виробництво зосереджене на 16 підприємствах в Донбасі та Придніпров'ї.
У хімічній промисловості широко використовуються кислоти. Найбільш масово застосовується сірчана кислота, сировиною для виробництва якої є сірчані домішки в газах, нафті, імпортована сірка, тощо. Оскільки найкрупнішими споживачами цього хімічного продукту традиційно були підприємства виробництва фосфатних добрив, основні центри випуску цих добрив є одночасно центрами виробництва сірчаної кислоти (Суми, Вінниця, Одеса, Костянтинівна). Сірчану кислоту виробляють також коксохімічні заводи, розташовані у Придніпров'ї і Донбасі, у випадку впровадження технологій глибокого очищення нафти, сірчану кислоту вироблятимуть нафтопереробні заводи.
Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобування Нафти, в портових містах України, у Донбасі. Придніпров'ї. Прикарпатті та центральній частині України. Це нафтопереробні підприємства Одеси, Херсону, Бердянська. Кременчука, Лисичанська, Запоріжжя, Вінниці, Дрогобича. Борислава, Надвірної. На базі нафтопереробки, виробництва сажі, переробки привозного синтетичного та натурального каучуку розвивається нафтохімічна промисловість.
Україна – раніше основний регіон виробництва соди (центрами випуску цієї продукції є також Білорусія і Урал). Підприємства содового виробництва у своєму розміщенні тяжіють до сировини – вапняків та кухонної солі. Напрочуд сприятливі умови для розташування содового виробництва є у Донбасі (Слов'янську та Лисичанську) та в Криму (Красноперекопськ). Відмітною особливістю содового виробництва є висока питома вага випуску кальцинованої соди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Техноекологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. ХІМІЧНА ТА НАФТОХІМІЧНА ПРОМИСЛОВІСТЬ“ на сторінці 2. Приємного читання.
