Поняття самоочищення природного середовища

Самоочищення природного середовища після чорнобильської катастрофи

Сучасне вчення про самоочищення середовища спирається на розробки теоретичних основ самоочищення і стійкості геохімічних ландшафтів, зокрема вчення М.А. Глазовської про каскадні ландшафтно-геохімічні системи. Ця дослідниця встановила чинники, що визначають здатність природного середовища до самоочищення внаслідок процесів водної міграції забруднювача [66–68].

Проблема стійкості природних систем – ландшафтів та їх компонентів, є однією з найважливіших, оскільки визначає політику раціонального природокористування. Із зростанням інтенсифікації господарчої діяльності підвищується і актуальність цієї проблеми.

Стійкість природних систем залежить від взаємодій низки чинників: техногенних, ландшафтно-геохімічних, фізико-хімічних, біологічних і кліматичних. Згідно із законом толерантності існування екосистеми визначається як недостатністю, так і надлишком будь-якого чинника. Діапазон дії (або зона толерантності) обмежений граничними значеннями чинників – мінімумом і максимумом.

Існує досить багато визначень стійкості природних екосистем. Так, М.А. Глазовська і Н.П. Солнцева [67, 311] вважають, що головними критеріями стійкості природної системи є здатність протистояти техногенному впливу і зберігати нормальне функціонування, а також здатність до регенерації після припинення техногенної дії і повернення від порушеного до нормального стану.

Із викладеного виникає питання: Що слід розуміти під “нормальним функціонуванням системи”? Найчастіше визнають, що показниками нормального функціонування системи є кількість і якість відтвореної речовини. Проте слід зауважити, що з практичних геохімічних позицій такий підхід не зовсім вдалий. Забруднені токсичними металами ґрунти можуть характеризуватися низьким транслокаційним ефектом через специфічність форм знаходження хімічних елементів, однак зміна ландшафтних умов унаслідок техногенного впливу або навіть природних коливань може призвести до збільшення їх розчинності і різкого підвищення концентрації в трофічних ланцюгах. Крім того, стан ландшафтів визначається не лише транслокаційним, а й міграційним ефектом, що охоплює водне і повітряне середовище обміну хімічних елементів із ґрунтом [126].

Очевидно, для визначення поняття стійкості екосистеми або природних комплексів слід зважати не на “нормальне функціонування”, а на спроможність системи після збудження повертатись у вихідний стан. За такого підходу будь-які збудження системи (сумісні або несумісні) зумовлюють нерівноважний стан. Це вихідне положення для регулювання процесу. Якщо відбувається повернення попереднього режиму, то процес називають автореабілітаційним.

Для екосистем, які належать до відкритих, нелінійних, поняття стійкості В.М. Новосельцев сформулював як ентропійний баланс надходження потрібних для системи речовин і енергії в таких кількості і темпах, які забезпечують постійність внутрішніх зв'язків у системі [219]. Цей підхід використовують для характеристики гомеостазу ландшафтно-геохімічних систем. При цьому рівновагу потоків речовини розглядають як стійкість II роду, або самоочищення природної системи, а здібність протистояти техногенезу, збереження внутрішніх зв'язків, – як стійкість І роду.

В агрохімії показником “нормального функціонування” ґрунтів є біологічна продуктивність і якість створеної біологічної продукції. Для практичного використання критеріїв стійкості ландшафтів з метою раціонального природокористування велике значення має їх кількісна оцінка.

Так, для агрокультурних ландшафтів можна оцінити агротехнічне навантаження, пов'язане із використанням мінеральних добрив, пестицидів, меліорантів, сільськогосподарської техніки. Це навантаження оцінюється за сумарними затратами технічної енергії та маси речовини на одиницю площі, що була використана на обробку та вирощування культурних рослин у межах агроценозів.

Досить широко розповсюджений метод оцінки стійкості ландшафтів за допомогою бальної системи. При цьому стійкість системи визначається сумою деякої кількості чинників різного ступеня значущості. Проте всі ці визначення та критерії дають лише якісну та відносну порівняльну характеристику, тому що вони не враховують ступінь значущості чинників, ландшафтно-геохімічний стан і структуру, а також фізико-хімічні властивості природної системи.

Концептуально новий підхід щодо самоочищення природного середовища в умовах радіоактивного забруднення було розроблено в Інституті геохімії навколишнього середовища НАН України [2, 34–36, 40–43, 92, 101, 102, 105, 109-111, 167, 280, 281, 298, 300, 304, 305, 362, 368, 369, 379, 427].

Екосистеми являють собою сукупність рослин і тварин та середовища їх існування, пов'язаних між собою колообігом речовин і потоками енергії. Це відкриті системи з надходженням і винесенням енергії та речовини, а також з їх внутрішнім колообігом, що охоплює три типи організмів (продуцентів, консументів, редуцентів), які різняться за характером і фізіологією живлення. Екосистеми об'єднані в одне функціональне ціле, яке виникає на основі причинно-наслідкових зв'язків між окремими компонентами. Екосистему (біогеоценоз) розглядають як термодинамічну відкриту сукупність біотичних компонентів та абіотичних джерел речовини та енергії, єдність і функціональний зв'язок яких, у межах характерних для певної ділянки біосфери часу та простору, забезпечує перевищення на цій ділянці внутрішнього закономірного переміщення речовини, енергії та інформації щодо зовнішнього. До основних світових екосистем належать: моря, річкові дельти та морські узбережжя; потоки, річки; озера і стави; драговини, болота; ліси; тундри; трав'яні ландшафти або степи; пустелі [213, 268].

Природні екосистеми мають здатність до саморегулювання та репродукції. Під впливом техногенних факторів, зокрема радіаційного забруднення, рівноважний стан системи порушується, але, відповідно до законів термодинаміки, прагне до рівноваги. Процеси повернення екосистеми у стан рівноваги, відновлення її функціональних властивостей, зруйнованих унаслідок техногенного втручання, є автореабілітаційними, або самовідновлювальними.

Інтенсивність включення техногенних радіонуклідів у ланки біогеохімічних ланцюгів міграції в наземних екосистемах визначається сукупністю факторів, зокрема специфікою властивостей міграційного середовища (компоненти природних, природно-техногенних систем і агроекосистем) та характеристиками мігрантів, тобто хімічними властивостями конкретних нуклідів, а також особливостями вихідних фізико-хімічних форм радіоактивних випадінь.

У різних радіологічних ситуаціях, пов'язаних із включенням радіонуклідів у сільськогосподарську сферу, їх акумуляція рослинами з ґрунту визначає вихідні масштаби надходження у трофічні ланцюги в системі радіоактивні випадіння – ґрунт – сільськогосподарські рослини – сільськогосподарські тварини – людина. З цим пов'язана надзвичайно важлива роль ланки ґрунт – рослинність у загальному циклі колообігу радіонуклідів у навколишньому середовищі в цілому та в агропромисловій сфері зокрема [142].

Зовнішнє опромінення, пероральна інкорпорація радіонуклідів визначаються поширенням їх по території, геохімічним і біологічним колообігом.

З позицій антропогенезу результатом автореабілітаційних процесів у радіаційно забруднених екосистемах є можливість безпечної господарської діяльності. За такого підходу критерієм самовідновлення є дозові навантаження на населення від різних джерел опромінення. За критеріями забруднення території радіонуклідами цезію, стронцію і плутонію Законом України “Про статус та правовий режим території, що зазнала радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, визначено зони: відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного контролю [134–137].

Аналіз узагальнених за 12 років медико-соціальних досліджень радіаційно забруднених територій [269] свідчить про істотне зниження річних доз опромінення населення України. Темпи зниження дозових навантажень набагато вищі за швидкість радіоактивного розпаду нуклідів, що свідчить про наявність інших значущих природних процесів, які зумовлюють зміни радіоекологічного стану навколишнього середовища (рис. 1.1).

Динаміка зміни дозових навантажень від різних джерел опромінення на сільське населення України, за даними [269].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Самоочищення природного середовища після чорнобильської катастрофи» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття самоочищення природного середовища“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Поняття самоочищення природного середовища
  • Техногенні передумови самоочищення радіаційно забруднених наземних екосистем

  • Щільність забруднення

  • Антропогенне втручання в екосистеми на етапі ліквідації наслідків аварії

  • Фізико-географічні чинники самоочищення

  • Ландшафтно-геохімічні та кліматичні умови українського полісся

  • Типізація ландшафтно-геохімічних умов і ценозів

  • Геохімічна класифікація елементарних ландшафтів та ценозів

  • Ландшафтно-геохімічна характеристика експериментальних ділянок

  • Науково-дослідні полігони ЗВІЗБ(О)В Народицького району

  • Фізико-хімічні процеси самоочищення

  • Хімічні властивості цезію та стронцію

  • Фізико-хімічні властивості твердофазних випадінь

  • Геохімічні процеси самоочищення

  • Трансформація радіонуклідів у ґрунтах, забруднених паливними частинками

  • Низхідна міграція радіонуклідів

  • Біогеохімічні потоки радіонуклідів

  • Вплив властивостей ґрунту на надходження радіонуклідів у рослини

  • Органічна речовина ґрунту

  • Вплив біологічних особливостей рослин на накопичення радіонуклідів

  • Вплив ландшафтно-геохімічних умов на накопичення радіонуклідів лучною рослинністю дослідних ділянок

  • Властивості ҐПК, що визначають міграційні властивості радіонуклідів у ландшафтах забруднених територій

  • Коефіцієнт геохімічного переходу в системі ґрунт – рослинність

  • Баланс мобільних форм радіонуклідів у ґрунті та рослинності

  • Біогеохімічні потоки міграції радіонуклідів у лучних екосистемах Київського і Житомирського Полісся

  • Біогеохімічні потоки 137Cs у лісових екосистемах

  • Ецафотоп А2 (свіжий бір)

  • Едафотоп В3 (вологий субір)

  • Едафотоп A5 (мокрий бір)

  • Баланс перерозподілу 137Cs на геохімічних бар'єрах у лісових екосистемах

  • Геохімічні чинники біогенної міграції елементів у лучних біогеоценозах радіаційно забруднених територій

  • Трансформація радіонуклідів у поверхневих водних системах

  • Формування радіоактивного забруднення водних мас водосховищ

  • Трансформація радіонуклідів у річковій воді дніпровського басейну

  • Оцінка вторинного радіаційного забруднення поверхневих вод за рахунок донних осадів

  • Критерії самоочищення радіаційно забруднених екосистем

  • Заключення

  • Без назви