Якщо від грудня 1917 р. використовувалися бланки, виконані російською мовою, то в 1918-1919 рр. було видруковано досить багато чеків кредитних установ українською мовою. Але заповнювалися вони залежно від окремих клієнтів, а також вимог відділень банків.
Використовували чеки банків, а також свої власні, такі об'єднання, як "Союзбанк", "Дніпросоюз", "Укострахсоюз", "Книгоспілка", "Крайсоюз", "Молочарсоюз" та ін.
Союзи споживчих товариств часто називали приватні гроші ордерами ("Донбасторг", Управління, електростанціями і трамваїв м. Одеси) чи розписками (Полтавський союз споживчих товариств). Траплялися бони без назви, наприклад, "Одгубрабкооп" (Одеський союз кооперації) емітував гроші, в яких зазначалося, що пред'явникові цього видати товарів у кредит на 10 копійок.
Такі грошові знаки використовувалися на більшій частині України, яка увійшла до складу СРСР, до середини 20-х років XX ст. з метою захисту працівників союзів, кооперативів, об'єднань від знецінення грошей центральних емісій.
Найбільшим розмаїттям вирізнялися недержавні грошові випуски, де емітентами виступали фізичні та юридичні особи (фірми, магазини, аптеки, кав'ярні тощо). Приватні структури емісією своїх бон вирішували двояке завдання: по-перше, забезпечували розрахунки зі своїми клієнтами та потребу в розмінних знаках, по-друге, певною мірою забезпечували "прив'язку" покупців до своїх закладів, адже такі бони приймалися лише в них. У 1918-1920 рр. в Україні число приватних емітентів вимірювалося тисячами. Найбільше таких було в Севастополі, де більш як 80 аптек, їдалень, клубів, кав'ярень, магазинів і фірм емітували свої бони. В Одесі й Харкові їх було близько 60, у Києві та Львові - більше ЗО.
Суттєвими чинниками, які впливали на інтенсивність приватного грошотворення, були віддаленість від державного емісійного центру та можливість безперешкодного зв'язку з ним. Тому в Києві, який був забезпечений і державними грішми, і чеками банківських та кредитних установ, суб'єкти підприємницької діяльності не мали значної потреби друкувати власні гроші.
Слід також зважати на економічну доцільність приватних емісій, адже випуск вимагав певних затрат. Тому бони виготовлялися на звичайному папері без водяних знаків і складних малюнків. Крім того, приватні гроші виконували рекламну функцію, а їхня презентабельність збільшувала довіру населення. Так, кондитерська фірма Людвіга Залевського у Львові випустила бони з малюнком хоч і одноколірним, але відомого художника С. Батовського. Відомі номінали від ЗО гелерів до 1 крони із кроком 10 гелерів. Ці бони, як і більшість львівських приватних емісій, виконувалися польською мовою у гелерах і кронах, а від 1920 р. - у пфенігах і марках (від назви польської валюти того часу). З українськими написами відомі лише металеві бони "Дністрової кухні" номінальною вартістю 2,10 і 50 сотиків. Агенти страхового товариства "Дністер" за нестачі дрібних грошей для здачі використовували бланки квитанцій, де в довільній формі вписували суму заборгованості перед клієнтом. Відома одна бона з таким адресним текстом: "Високоповажний отче! З причини браку дрібних грошей остало в Агенції 50 марок - котрі в тих днях передам" і внизу - підпис агента "Дністра".
Висновки
• 1. У добу визвольних змагань українського народу серед вітчизняних грошей в обігу перебували білети і знаки Державної скарбниці, державні кредитові білети, номіновані в карбованцях і гривнях, та розмінні марки (шаги). Ескізи українських паперових грошей виконували відомі художники, серед яких Ю. Нарбут, О. Красов-ський, В. Кричевський, І. Мозалевський, Г. Золотов та ін. Вони містили зображення державних атрибутів, національні мотиви, написи дублювалися кількома мовами.
• 2. Емісію кредитових білетів закріпив закон від 19 грудня 1917 р. До створення золотого запасу вони забезпечувалися всім майном УНР та прибутками від державних монополій. Кредитові білети випускалися в карбованцях, які містили 17,424 частки золота і відповідали 200 шагам. Першими українськими паперовими грішми стали 100 крб., які надійшли в обіг 5 січня 1918 р.
• 3. 1 березня 1918 р. Центральна Рада прийняла закон про емісію українських кредитових білетів, номінованих у гривнях. Вони містили 100 шагів і становили половину карбованця. Для забезпечення вищого ступеня захисту їх друкування замовили в Берліні. Гривні надійшли в обіг уже за часів Української Держави гетьмана Скоропадського.
• 4. Банківська система незалежної України складалася з Державного банку, мережі ощадних кас і комерційних банків, серед яких провідне місце посідав Український народний кооперативний банк. Урядовці Української Держави створили ще один державний банк - Земельний, основним завданням якого була підтримка сільськогосподарських виробників. Діяльність комерційних банків у той період зводилася в основному до обміну валют, оскільки воєнні дії та часта зміна урядів не спонукали до надто активної кредитної діяльності.
• 5. Нововведенням уряду Української Держави гетьмана Скоропадського став випуск білетів Державної скарбниці. Хоча за своїм призначенням це були облігації, які мали приносити в рік 3,6% доходу, вони та купони до них використовувались у готівкових розрахунках. Загальний обсяг їхньої емісії становив 2 млрд грн.
• 6. Попри всю складність періоду визвольних змагань і, певною мірою, приреченість на поразку, уряд Директорії проводив послідовну державницьку грошову політику, характерними рисами якої були постійне витручення з обігу чужоземних грошових знаків, збільшення кількості номіналів, обсягів емісії українських грошей та підвищення ступеня захисту їх од підробок. Після возз'єднання українських земель на західних територіях австро-угорські крони обмінювалися на І гривню або на півкарбованця.
• 7. Від часів Гетьманату українські уряди вживали заходів щодо обмеження обігу на наших землях чужоземної валюти, передовсім російської. Різноманітні законодавчі акти передбачали припинення їх існування як законних платіжних засобів, обмін на українські гроші запевним курсом, визнання фальшивими виготовлених за допомоги вітчизняних кліше денікінських та більшовицьких купюр.
• 8. На 1918-1920 рр. припав пік приватних і місцевих емісій, які мали наповнити грошовий обіг дрібними номіналами та зменшити тягар знецінення державних грошей, який лягав на простих людей. Емітентами бон виступали міські громади, кредитні установи, кооперативи, фірми, магазини, аптеки тощо. Такі гроші могли обертатися лише в межах того відомства, яке їх випустило. Розмаїттям вирізнялись і назви бон: чеки, білети, крони, карбованці, розписки і багато інших.
Тема 14. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ СРСР
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія грошей і банківництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Недержавні грошові емісії на українських землях“ на сторінці 2. Приємного читання.
