Розділ «Чорна пустеля»

— От так історія! — вигукнув Костяков. — Бідолашні онкілони, їм однаково гинути — так чи інакше!

— І єдиний порятунок — новий землетрус! — сказав Горюнов. — А вони благають богів, щоб земля більше не тряслася.

— Так, землетрус дуже потрібний. Бо якщо він станеться тільки наступної весни, то вже мало допоможе: більшість тварин не переживе зиму з морозами в сорок-п’ятдесят градусів і багатоденними хуртовинами. Онкілони в землянках можуть її пережити — дров тут вдосталь, але наступного літа вони почнуть вимирати від голоду, бо вся велика дичина зникне.

— А перелітні птахи, а водяні горіхи, гриби, ягоди, корінці?.. Ви дивитесь надто похмуро.

— Ну, мабуть. Все-таки харчуватися їм доведеться менше й гірше. Хіба що займуться хліборобством, городництвом, розведенням риби, скотарством. Але для цього їм треба доставити насіння, знаряддя й навчити їх.

— Отже, повернувшись додому, ми маємо сказати шаманові та Амнундаку, що треба молити богів про скоріший землетрус? А якщо він створить нові шляхи в південній частині улоговини?

— Це, звичайно, буде гірше, тому що загине більш-менш велика ділянка рослинності, можливо, оленячі пасовиська, галявини, землянки. Але все-таки це краще, ніж повна загибель від холоду.

— А що робити нам? — запитав Костяков.

— Нам треба вигадати час і йти з улоговини у крайньому випадку, — відповів Ордин.

— Поживемо — побачимо, що буде далі, як зміниться погода, яким буде настрій онкілонів. Залишаючись, ми ризикуємо менше, ніж у разі передчасного відходу, — підтвердив Горюнов.

Стомлені далеким переходом, мандрівники швидко й спокійно заснули.

Онкілони по черзі вартували.