Розділ «Перший день на Землі Санникова»

Підійшли до краю урвища, щоб оглянути його уважніше. Барометр показував тільки сто двадцять метрів над рівнем моря, і можна було сподіватися, що за допомогою мотузок удасться спуститися з уступу на уступ.

— От вам і спуск! — вигукнув Горюнов, показуючи праворуч. Усі глянули туди. Там тягнувся від гребеня вглиб западини довгий сніговий схил, величезний замет, нанесений сніговіями, що накидали снігу з боку моря через найнижче місце гребеня й відкладали його під захистом урвища. Він спускався досить стрімко у вигляді двоскатного даху із широким коником, піднімаючись до самого краю урвища; праворуч і ліворуч від нього видно було ще подібні замети, але вони не сягали вже гребеня, який підвищувався, тож тільки він один давав можливість спуску. Спробували щільність снігу — вона виявилася цілком достатньою: нога заглиблювалася тільки на чотири-п’ять сантиметрів.

Оскільки ухил сягав 40°, нарти не можна було спускати із запряжкою. Відстебнули собак, дістали мотузки та, прив’язавши їх по дві до кожних нарт, почали спускатися, притримуючи нарти вдвох. Поки двоє нарт спускалися, Костяков залишився нагорі з третіми нартами та з собаками. Коли Горохов і Нікіфоров піднялися назад, Костяков повів усі три запряги собак униз: пустити їх самих було небезпечно, бо вони могли вмить захопитися погонею за якоюсь дичиною. Але вести тридцять собак униз по схилу — нелегке завдання; побачивши внизу нарти й людей, собаки помчали так швидко, що Костяков не втримався на ногах, упав ниць і покотився на животі, на втіху всім глядачам угорі й унизу.

Закінчивши спуск, роздивилися довкола. Ґрунт навкруг підніжжя заметів був зовсім оголений. Сюди сонце починало заглядати тільки літніми днями й з боку півночі, тобто власне вночі, коли воно стояло низько й гріло слабко. Сніг, мабуть, довго не танув, і рослинність не могла розвиватися. Але кроків за тридцять від краю заметів, серед плит і уламків базальту, розсіяних на поверхні ґрунту, зеленів мох і карликові квіти розкривали свої перші пелюстки. Трохи далі видно було кущі, які стелилися, ще голі, а далі за півкілометра — вищі й густіші, ледь вкриті зеленню. За ними вже темніла стіна невисокого лісу.

За обідом або, правильніше, за перекускою з чаєм, звареному на залишках дров, знайдених у нартах, обговорювали важливе питання — як рухатися далі. Байдара, нарти, собаки вже не були потрібні, бо в улоговині не було ні снігу, ні досить великих річок для плавання.

Вести із собою тридцять собак і турбуватися про їхній корм було надто незручно для пересування. Через велику кількість дичини собаки завдали б багато клопоту, розбігаючись для її переслідування, а вести їх на прив’язках — означало б усю увагу приділяти їм і зайняти трьох членів експедиції цією непродуктивною працею. Запрягти собак у нарти та їхати на них травою й лісами — це означало дочиста стерти полозки нарт і зробити їх непридатними для зворотного шляху через льоди, а також виснажити собак важкою роботою.

Єдиним прийнятним рішенням здавалось — залишити все зайве майно й собак під наглядом однієї людини тут же біля заметів: тут було прохолодно, а людина могла весь свій час приділяти добуванню їжі для себе й для собак полюванням. Інші четверо пішки й порожняком могли здійснити екскурсію по Землі Санникова, повертаючись час від часу до цієї бази, щоб здати свої колекції. Горохов, який знав чукотську і ламутську мови, потрібен був для зносин у разі зустрічі з онкілонами, тому залишитися й стерегти речі доводилося Нікіфорову. Його трохи бентежило незвичне оточення, але взагалі він, як і всі промисловці Півночі, не боявся провести кілька днів чи навіть тижнів на самоті; зграя собак давала достатній захист від хижих звірів, а разом із тим завдавала достатньо клопоту — тож нудьгувати від неробства не доводилося.

Обрали місце поміж двох заметів, напнули намет і витратили кінець дня на сортування речей. Ідучи вглиб улоговини пішки, не можна було обтяжувати себе великим вантажем; доводилося брати лише найнеобхідиіше — невеликий запас одягу, білизни та взуття, рушниці й набої до них, казанок і чайник, розраховуючи годуватися полюванням і ночувати просто неба.

Надвечір небо вкрилося хмарами й пішов мокрий сніг, який іноді змінювався дощем; довелося сховатися в наметі.

— Ця погода натякає нам, що треба вжити якихось заходів, щоб речі, які ми залишаємо, нарти й байдара за літо не зіпсувалися й не згнили, — сказав Горюнов.

— Доведеться збудувати курінь із кілків і кори, — зауважив Ордин.

— Це буде поганий захист, та й за корою доведеться далеко ходити, — заявив Горохов.

— А ці замети нащо? Углибині вони, напевно, не тануть. Викопаємо в них печеру і складемо там усі речі — буде й сухо, і холодно, й від хижаків безпечно.

— А для собачок викопаємо іншу, додав Нікіфоров, — вони спеки не люблять, та й замикати їх на ніч можна буде, щоб не розбігалися.

— Не тільки на ніч. Підеш на полювання з двома-трьома, а решту замкнеш. Не всю ж зграю із собою водити! Так нічого не добудеш — вони всіх звірів розполохають, — зауважив Горохов.

— Цілком правильно, чудова думка! — сказав Горюнов. — Завтра зранку ми її втілимо в життя.

Цього вечора в наметі було холодію й незатишно — дров не було й вечерю зварили абияк на хмизові, набраному по сусідству в смузі чагарнику. Тому рано лягли спати. Але різні звуки, що линули десь поблизу з улоговини, — мукання, бекання, ревіння тварин, — часто тривожили собак, які починали гавкати, вити і будили сплячих.

— Не заздрю я Капітонові, який буде весь час спати коло цих горлопанів! — пробурчав Костяков під час одного з концертів.

— Коли він замкне їх у сніговій печері, вони будуть спокійнішими, — відповів Горюнов, перевертаючись на другий бік.

Уранці взялися за роботу й за допомогою сокир вирубали в заметі, коло того місця, де він прилягав до базальтового урвища, глибоку галерею. Під поверхневим шаром снігу виявився суцільний лід, який, очевидно, лежав уже цілі століття, тож можна було не боятися, що він розтане за літо. У грот склали зайві речі, байдару й двоє нарт, а вхід заклали брилами льоду, щоб углиб не могло проникати тепле повітря та щоб якийсь хижак не міг за відсутності Нікіфорова забратися всередину. Поблизу вирубали ще три гроти, менші, для окремої запряжки собак.