Розділ 45 Успіх

Позаду нас відлунювали сердиті голоси. Ми зайшли у вузький тунель, і луна стала гучнішою. Тепер я зорієнтувалась і збагнула, де ми: Джаред проминув переплетіння тунелів і завернув у третій коридор, який вів до спалень, — навіть із зав’язаними очима я навіч бачила двері, повз які ми пробігали.

Джаред різко зупинився і зняв мене з плеча. Зірвав пов’язку з очей.

Нашу кімнату освітлювали кілька тьмяних блакитних ліхтарів. Док випростався — мабуть, щойно скочив на ноги. Поряд із ним, притискаючи мокру шматку до чола Джеймі, стояла навколішках Шерон. Я ледве її впізнала — її обличчя було спотворене злобою. З другого боку від Джеймі намагалася зіп’ястися на ноги Меґґі.

Джеймі лежав червоний і обм’яклий, очі заплющені, груди ледь помітно здіймалися.

— Ти! — виплюнула Шерон і рвучко скочила на ноги. Вона кинулася на Джареда, мов кішка, цілячись нігтями йому обличчя.

Джаред схопив її за руки й, скрутивши їх за спиною, вивів Шерон із кімнати.

Меґґі, здавалося, от-от кинеться на допомогу дочці, проте Джеб обігнув Джареда з Шерон і став їй на заваді.

— Відпусти її! — гукнув Док, але Джаред його проігнорував.

— Вандо, лікуй! — мовив він до мене.

Док ступив крок уперед і відгородив Джеймі від мене.

— Доку, — засапано мовила я. Ворожість, що повисла в кімнаті над нерухомим тілом Джеймі, лякала. — Мені потрібна допомога. Будь ласка. Заради Джеймі.

Док не зрушив із місця — він досі не зводив погляду з Джареда та Шерон.

— Давайте, Доку, — втрутився Іян. Він став поруч і поклав руку мені на плече; в маленькій кімнатці була тиснява, я відчула напад клаустрофобії.— Через свою дурнувату гордість ви дозволите дитині померти?

— Це не гордість. Просто нам важко передбачити, як на нього вплинуть чужі ліки!

— Куди вже гірше!

— Доку, — мовила я. — Подивіться на моє обличчя.

Док не один відреагував на моє запрошення: Джеб, Іян і навіть Меґґі з цікавістю оглянули мене. Однак Меґґі одразу ж розізлилася на себе, що не змогла стримати цікавості, та швидко відвела погляд.

— Як? — запитав Док.

— Я покажу. Будь ласка. Ну, навіщо Джеймі й далі страждати?

Док вагався, зазираючи мені в обличчя, а тоді голосно зітхнув.