Розділ 43 Божевілля

— Я там декого знаю.

На якусь мить він замовк.

— Тебе можуть упізнати?

— Ні. Ніхто не впізнає мого обличчя. На відміну від людей, у нас немає… розшукуваних злочинців.

— Це добре.

Але Джаред змусив мене замислитися над своєю зовнішністю. Та перш ніж я поділилася з ним своїми побоюваннями, він уклав мені в руку щось маленьке.

— Тримай це при собі.

— Що це?

— Якщо вони здогадаються, що ти… з нами, якщо захочуть… запхнути когось іншого в тіло Мелані, просто поклади це в рот і розкуси.

— Отрута?

— Так.

Я на мить замислилася, а тоді розсміялася. Нерви не витримували.

— Це не жарт, Вандо, — мовив Джаред злісно. — Якщо ти цього зробити не зможеш, то краще нам просто зараз повертатися назад.

— Ні, ні, я зможу, — я намагалась опанувати себе. — Я знаю, що зможу. Саме тому й сміюся.

— Я не розумію жарту, — сказав він різко.

— Бачиш, я б не зробила такого заради мільйона своїх родичів. Навіть заради… власних дітей. Я надто боюся остаточної смерті. Але я здатна зробити це заради однієї, абсолютно чужої мені дитини, — я знову засміялася. — Ну, хіба не маячня? Не хвилюйся, за Джеймі я життя віддам.

— Я тобі вірю.

На якусь мить стало тихо, а тоді я знову згадала про свою зовнішність.

— Джареде, у мене зараз вигляд зовсім не такий, як треба, щоб зайти в лікарню.

— У нас захований і кращий одяг, в інших машинах. Саме туди ми прямуємо. Будемо на місці не більш як за п’ять хвилин.