Розділ 43 Божевілля

— Джеймі, Джеймі, Джеймі…— хрипіла я і не могла зупинитися. — Джеймі, Джеймі, Джеймі…

В кімнаті стало зовсім темно. Я не розрізняла обличчя Джеймі. Чи доживе він до світанку? Невже я бачила його востаннє?

В кімнаті панувала тиша, її порушував тільки мій шепіт і тихе похропування Дока. Я невпинно водила мокрою шматкою по тілу хлопчика. Вода випаровувалась і трохи його охолоджувала. Зрештою я переконала себе, що сьогодні Джеймі не помре. Та чи зможу я його втримати? Він усе одно піде від мене. Завтра або позавтра. А значить, помру і я. Без Джеймі мені не жити.

«Джеймі, Джеймі, Джеймі…» — стогнала Мелані.

«Джаред нам не повірив», — ридали ми одностайно.

В кімнаті було тихо. Я нічого не чула, нічого не насторожило мене.

Коли раптом Док зойкнув. Звук був якийсь дивний, так ніби він кричав у подушку.

Спочатку мої очі не могли роздивитися, що за тіні ворушаться в темряві. Док дивно смикався. Було враження, що у нього не пара рук, а кілька. Мені стало страшно, і я нахилилася над маленькою фігуркою Джеймі, намагаючись захистити хлопчика своїм тілом. Я нікуди не втечу, поки він лежить тут беззахисний. Серце шалено калатало об ребра.

Руки вже не літали. Док знову захропів. Потім він з’їхав на землю, й від нього відділилася інша тінь і підійшла до мене.

— Ходімо, — прошепотів Джаред. — У нас мало часу.

Серце мало не розірвалося від радості.

«Він нам вірить!»

Я скочила на ноги, насилу розігнувши закам’янілі суглоби.

— Що ти зробив із Доком?

— Хлороформ. Це ненадовго.

Я швидко розвернулася й вилила на Джеймі відро води, щоб наскрізь просякли і його одяг, і матрац. Він навіть не поворухнувся. Може, це хоч трохи охолодить хлопця.

— Йди за мною.

Я насідала Джаредові на п’яти. Ми рухалися тихо, але швидко, мало не торкаючись одне одного. Джаред навпомацки прямував уздовж стіни, і я робила так само.

Він зупинився у печері з городом, повністю залитій місячним світлом. Нікого… Вперше за увесь час я роздивилася Джареда: за спиною у нього висіла рушниця, до пояса був прикріплений ніж. Раптом Джаред простягнув до мене руку — в ній була смужка темної тканини.

Я все одразу збагнула і кивнула.