Розділ 42 Примус

Його вуста знову уп’ялися в мої.

«Ах», — ледь чутно простогнала Мел у моїй голові.

Я не привіталася: я вся палала.

Вогонь зрештою пропалив собі дорогу і до схованки Мелані, де вона дрімала, поки з неї витікало життя.

Мої руки вчепилися у футболку Джареда й почали задирати її вгору. Я не наказувала їм робити цього — вони самі. Його ж долоні обпікали мені спину.

«Джареде?» — прошепотіла Мелані. Вона намагалася зорієнтуватися, та марно — в голові все переплуталося.

Я відчувала, як м’язи на животі Джареда напружилися під моїми руками.

«Що? Де?» — боролася Мелані.

Я відірвалася від Джаредових вуст, і вони ковзнули до моєї шиї. Я зарилася обличчям в його волосся й вдихнула запах.

«Джаред! Джаред! НІ!»

Я дозволила їй узяти контроль над моїми руками, знаючи, що так треба, хоча насправді я мало що усвідомлювала. Мої руки, які лежали на Джаредовому животі, напружилися від злості. Нігті дряпнули шкіру і щосили відштовхнули Джареда від мене.

— НІ! — вереснула Мелані моїми губами.

Джаред зловив її руки й притиснув моє тіло до стіни, не дозволяючи впасти. Я повисла на Джареді; тіло відмовлялося виконувати вказівки розуму, які цілковито суперечили одна одній.

— Мел? Мел!

— Що ти коїш?

Джаред полегшено застогнав.

— Я знав, що ти зможеш! Ах, Мел!

Він знову поцілував її, поцілував вуста, що тепер належали їй, і ми обидві відчули солоний присмак сліз, що котилися по його обличчю.

І Мел його вкусила.

Джаред відскочив, і моє тіло сповзло на землю.